Полонина Скопеська

Полонина Скопеська (на мапах також «Скопєска») — перемичка-хребет між Петросом і Говерлою в центральній частині Чорногори, Рахівський район Закарпаття. Середня висота — близько 1518 м, відкриті ділянки лежать приблизно на 1390–1540 м. Полонина тягнеться з північного заходу, від Петроса, на південний схід, до Говерли, і складається з кількох вузьких сідловин та трьох невисоких, частково залісених вершинок.

Це не та полонина, куди їдуть за сиром і до корів: Скопеська — перехідна ланка між двома найвідомішими вершинами Українських Карпат. Нею проходить червоний маркер траверсу Говерла — Петрос, а поруч, на сідловині, стоять притулок і пункт Карпатського біосферного заповідника. Тож сюди приходять ті, хто хоче за один-два дні побувати і на Говерлі, і на Петросі.

Що побачите на полонині

З одного боку над перемичкою височіє сніжно-біла навесні Говерла, з іншого — гостра піраміда Петроса. На південь відкриваються Мармароси й гори Румунії, на захід — долини в бік Лугів і Богдана. Північно-східні схили вкриті переважно ялицевими лісами, південно-західні — ялицево-буковими; між ними — трав'янисті галявини з поодинокими ялинками, де влітку стоять намети. Узимку перемичка перетворюється на засніжене плато, і саме звідси відкриваються найкращі зимові види на Говерлу.

Вівчарі, колиби та сир

Відомостей про сучасний випас худоби саме на Скопеській ми не знайшли — це радше лісисто-лучна перемичка, ніж пасовище. Найближчі місця, де влітку традиційно пасуть худобу, — полонина Головчеська під Петросом і полонина Рогнєска. Якщо зустрінете отару чи вівчарів дорогою, привітайтеся й обходьте худобу стороною.

Історія та легенди

У міжвоєнний період головним хребтом Чорногори від Говерли проходив польсько-чехословацький кордон; Петрос, Петросул і перемичка між ними лежали на чехословацькому боці. На польських мапах 1930-х років Петрос підписували як «Pietros», хоча обидві вершини були вже за кордоном. Сама назва Петрос, за поширеним поясненням, походить від грецького слова «петрос» — «скеля, камінь» — і прийшла через волоські говірки. На сідловині біля пункту заповідника стоїть каплиця.

Маршрути

• Говерла — притулок КБЗ — полонина Скопеська — полонина Головчеська — Петрос за червоним маркером: близько 4 годин.
• Від будинку КПП на сідловині через урочище Скопєска на Петрос: найкоротша стежка, 3–4 години підйому. Вказівник на самій полонині (1518 м) обіцяє до Петроса 3 км і близько 1 год 15 хв.
• З Лазещини через Козьмещик: лісова кам'яна дорога близько 8 км до перемички, маркування місцями слабке; далі — на Петрос або Говерлу.
• Із села Говерла (Рахівський район) через урочище Кляуза до КПП на сідловині; з боку Богдана — через полонину Рогнєска (дводенний варіант).
• Наші треки: Козьмещик — Петрос — Говерла — Козьмещик, з Квасів через Петрос і Говерлу до Лазещини, із села Говерла через Туркул, Говерлу й Петрос до Ясіні, з Лазещини через Козьмещик на Говерлу.

Сама перемичка технічно нескладна, але щоб на неї потрапити, треба подолати довгий підйом. Найлегший варіант для тих, хто не ходить у великі походи, — під'їхати позашляховиком із Козьмещика ближче до підніжжя й пройти коротку ділянку до сідловини.

Як дістатися

Найчастіше на Скопеську приходять траверсом Чорногірського хребта між Говерлою та Петросом. Знизу — із Лазещини (автошлях Ясіня — Ворохта) ґрунтовою дорогою до урочища Козьмещик; за відгуками туристів, у суху погоду туди доїжджає й легковик, а на шлагбаумі беруть плату за в'їзд. Далі місцеві водії на позашляховиках возять туристів аж до підніжжя гір. Інший старт — село Говерла через Кляузу. До Лазещини та Ясіні можна доїхати автобусом або поїздом до станції Ясіня.

Коли їхати й погода

Сезон — з травня до жовтня; навесні вище лісу ще довго лежить сніг, а в жовтні вже може випасти новий. Тумани й грози на Чорногорі — звична справа, особливо пополудні. Під час негоди туристи радять не йти на вершину Говерли, а обійти її траверсом до сідловини.

Вода, укриття й ночівля

На сідловині є притулок, де можна заночувати, особливо в негоду, коли ставити намет незручно, і просушити речі біля вогню сторожів. Джерело — праворуч від дороги в бік Лугів. Поруч є колиба, укриття, джерело, джерело під Петросом, притулок «Інформаційно-туристичний центр Високогір'я Карпат» та колиба «Екологічний пункт Перемичка». Найближче житло — у Лазещині, Ясіні та селі Говерла.

Безпека

• Це територія Карпатського біосферного заповідника: відвідування платне, діють правила заповідника; ходіть лише маркованими стежками.
• Туман і грози на перемичці небезпечні — у негоду краще перечекати в притулку.
• Взимку схили Петроса лавинонебезпечні, а на перемичці легко заблукати в снігу.
• Район прикордонний: прикордонники перевіряють документи (паспорт, у чоловіків — військово-обліковий документ); перед походом перевірте актуальні вимоги ДПСУ.
• Не лишайте речі без нагляду біля наметів.
• У надзвичайній ситуації — 112 або 101 (ДСНС, гірськопошукова служба), медична допомога — 103.

Що кажуть туристи

• Траверс Петрос — Говерла через перемичку підготовлений турист проходить за кілька годин, а з Козьмещика можна зробити кільце через обидві вершини за один день.
• Притулок на сідловині рятує в негоду: можна обігрітися, приготувати їжу й просушитися.
• Лісова дорога від Козьмещика до перемички нескладна, але маркування слабке — звіряйтеся з навігатором.
• Вершину Говерли називають затоптаною й людною, тож тиха перемичка з видом на неї — приємний контраст.
• Звідси Говерла й Петрос — «як на долоні»; найкращі фото виходять у ясний ранок.

Полонини й вершини навколо

• Гора Говерла — найвища вершина України (2061 м), на південно-східному кінці перемички.
• Гора Петрос — 2020 м, на північно-західному кінці.
• Гора Петросул — північне плече Петроса.
• Полонина Головчеська — наступна полонина на шляху до Петроса, популярна ночівля.
• Полонина Рогнєска — велике пасовище на південно-західних схилах Петроса.
• Полонина Маришевська — по той бік Говерли, на Прикарпатті.
• Гора Брескул і полонина Пожижевська — далі головним хребтом на схід.
• Озеро Несамовите — «серце Чорногори» під Туркулом.

Фото: Wisetus, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Yur dmytruk, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; MSha, Public domain, Wikimedia Commons; Андрій Угрин, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons.