Куди прямуєш?
Пошук

Мальовниче гірське село Бубнище належить до Болехівської міськради Долинського району Івано-Франківської області. Лежить на сході Івано-Франківщини в межах Прикарпаття і долині річки Сукіль. Поблизу села знаходиться памятка державного значення Скелі Довбуша.

Село Бубнище розкинулося вздовж урочища Бубнище, по якому тече однойменний потік. який впадає в річку Сукель. Село розташоване неподалік від міста Болехів (в 15 кілометрах на північний схід від його центру), та межує з селами: Труханів (з заходу - на Львівщині) і Поляниця (на півдні) та Тисів (з півночі). Проживаючи в гірській місцині, більшість мешканців села працюють в лісництві. надають туристичні послуги та пораються в своїх селянських господарствах, а також мають можливість працювати на підприємствах міста Болехів.

В околицях села в урочищі Бубнище знаходяться славнозвісний скельно-печерний комплекс Скелі Довбуша - унікальна пам'ятка історії та природи післяльодовикового періоду. Пам'ятка, названа на честь не менш знаменитого опришка Олекси Довбуша. А зовсім поруч, в сусідній Львівщині, в селі Урич Сколівського району - кам'яна фортеця Тустань, а в Стрийському районі - "Скельно-печерний монастир" як невеликий гірський масив в селі Розгірче.

Інформаційне табло про скелі Довбуша в Бубнище

Геологічна пам'ятка природи "Скелі Довбуша" - природна фортеця періоду X століття - знаходиться на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн років тому на дні моря. Кам'яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним - буковий та смерековий ліси. У X-XII ст. до н.е тут існувало язичницьке святилище - палеообсерваторія. За переказами, у XVII–XVIII століттях тут таборували опришки, які використовували печери під сховище. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижні істоти, покраях не глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.

За площею село Бубнище поступається майже всім селам Болехівської міськради (за винятком Поляниці, Буковця та Таняви) і вона становить всього 230 га (це 7 % від загальної площі сільрад, підпорядкованих Болехівській міськраді). Село розташоване в передгір'ї Сколівських Бескидів (так зване Бойківське Підгір'я). Відносно районного центру Болехова - село Бубнище розміщене на заході на відстані 15 км від нього; а відносно обласного центру - міста Івано-Франківська - на північному заході на відстані 90 км. Транспортне положення села не дуже сприятливе.

Трохи історії села Бубнище

Точна дата заснування села невідома. Приблизно, це може бути кінець XV - початок XVI ст., коли на Прикарпаття нападали татарські загони. Доказом цього є скельно-захисні комплекси поблизу сіл Бубнище і Урич. Отже, історія села нерозривно пов'язана з їх історією. 

Неподалік Скель Довбуша вирувало багато історичних подій, які знайшли своє відображення в численних легендах і книгах. У 1241 році татаромонгольська орда при переході на Закарпаття була розгромлена великим загоном бойків, які проживали в цій місцевості. Ця знаменна подія зацікавила Івана Франка і пізніше лягла в основу його історичної повісті "Захар Беркут". Біля печер у Бубнищі не раз траплялася бита цегла з канелюрами, кахлі і уламки посуду XVIII століття, зернини намиста, знайшли навіть тесак для довбання скель, якусь табличку з нерозбірливим чи незрозумілим написом тощо. Зрідка тут і в околицях натрапляли на давні римські та польські монети.

Наш відомий історіограф і джерелознавець А. Петрушевич у зведеному Галицько-Руському літописі за 1772–1813 роки, випущеному з друку 1887 р., висловлює думку, що "укріплення в Уричі й Бубнищі були побудовані при володарюванні галицько-волинських князів і зазнали знищення у другій половині XIV століття під час польсько-угорських загарбницьких воєн". Петрушевич твердить, що ліс у районі Скель називався Городищем. Можливо, він мав на увазі район Закаменя між Болеховом і Тисовом, на горбі між двома потічками, напроти колишнього лісництва. Ось уривок із цього літопису: "В селі Бубнищі знаходяться найбільші скелі з видовбаними в них печерами; з древнім укріпленням, де угорські губернатори, подібно до того, як в Уричі, закріпившись з військами, опирались захопленню Галицької Русі поляками наприкінці XIV століття". Маємо деякі згадки і про бої з литовцями у 1369 році.

Друга половина XIX століття виявилась дуже щедрою на пошуки розгадок. 1860 року відомий письменник Ю.Крашевський використав образ Бубнища в описі поганської святині на острові Ледниці в історичній повісті "Прадавня легенда". Бубнище досліджував тоді археолог А. Кіркор. Ці люди дотримувались найбільш архаїчного походження печер і готові були віднести їх до часів діяння кельтських друїдів чи білохорватських язичників у глибокі доісторичні часи. Своє бачення у 80-х роках висловили антрополог І. Коперницький і археолог Г. Оссовський. Дехто з них (Вагилевич, Головацький, Бельовський, Кіркор) погоджувався на три періоди в історії печер Бубнища: язичницькі святині, оборона від татар і пристанище опришків. Особливу увагу варто приділити думкам І. Франка, який, починаючи з першої половини 70-х років до середини 80-х, перебував тут досить часто. Він висунув версію про печерний монастир за князівських часів.

Чимало уявлень про Бубнище маємо з переказів і легенд. В одному з них розповідається про те, що під час відомої татаро-монгольської навали під проводом хана Батия Бубнище використовувалось ворогами як тимчасове сховище для майна, награбованого в околицях, яке згодом переправляли в Золоту Орду. Тут, нібито, стояла татарська залога і силою примушувала невільників кувати печери і «криницю» для ув'язнення непокірних. В іншому місці натрапляємо на переказ, в якому твердиться, що біля самих скель найстарший із слав'яноруських богів, всевладний Перун, дозволяв дохристриянському волхву приносити собі в жертву п'ять топок солі і сорок овець, яких принесли в жертву князі Андрійович і Ратілла.

Дехто з жителів села Бубнища згадує про можновладного шляхтича з Войнилова, який, не маючи серця, так гнобив людей, що по своїй забаганці примушував їх довбати оці скелі. А, може, є хоч крихітка правди в легенді про двох вождів, які були собі братами, але не змогли закінчити фортеці, бо один із них загинув передчасною смертю… І так без кінця: легенда за легендою, особливо Довбушевої тематики. Людська фантазія і загадкова дійсність - завжди поруч.

З'ясувавши історико-архітектурний аспект пам'ятки, можна приступити до певних висновків. Опора на більш помірковані тенденції відносно деяких своїх попередників та народних переказів дає можливість ряду науковців (В. Баран, В. Савич, І. Гуньовський, К. Геренчук та деякі інші) ввійти в опозицію до найбільших прихильників архаїки і стверджувати, що Бубнище не дасть матеріалів доісторичних часів. І справді: ця група версій і нині залишається проблемою, потребує хоч якихось доказів. Відповідь на питання про скельний монастир у Бубнищі видається поспішною, бо досі не знайдено і, очевидно, вже не знайдеться ні однієї прикмети або сліду на самих скелях, як це є в сусідньому Розгірчі або навіть в Уричі, де невеличка капличка чи келія була складовою частиною замкового комплексу. Тут церковця могла стояти окремо, можливо, на посаді і не обов'язково для монахів.

Дещо про «богатирську заставу». Львівський етнограф М. Гуць, оглянувши Бубнище у 1962 році, спробував конкретизувати, що печери і укріплення були виготовлені за Данила Галицького, бо на одній із прямовисних скель є штучно доопрацьований силует лева, начебто на честь свого спадкоємця, сина Льва. Звичайно, що цього мало. Така ж версія А. Петрушевича й В. Гончарова має окрім цього додаткові, але теж недостатні мотивації, хоча в принципі і заперечити їх не можна, бо це таки був справжній середньовічний скельний замок, гірська оборонна фортеця і сторожова сигнальна застава або станиця на торговому шляху до перевалів. Щодо цього шляху, то маємо навіть деякі підтвердження: знахідки стародавніх монет і залишки мікротопоніміки - Лавру і Башту побіля села Брязи (нині Козаківка), лаврського типу печери в Сукелі, розповіді про Велетів. Далі він пролягав через давньовідомі Сколе, Синєвідське і Тустань аж до виходу на славнозвісну Княжу дорогу, або Руську путь, що вела у всебіч. Що ж до замку, то питання стоїть лише так: княжий чи шляхетський, військово-стратегічний чи побутово-оборонний із ухилом — господарський, мисливський, чи відпочинковий? І знову ж, не виключено, що було дві або й більше стадій того чи іншого призначення.

Співставляючи різні дані, виникає думка, що Бубнище таки пережило принаймні два-три періоди за час свого функціонування. Замок розраховувався на тривале користування, отже не був справою рук повстанських загонів або опришків, які могли бути тут випадково або тимчасово. Він будувався капітально, як видно, ще до використання вогнепальної зброї, у двох планах: побутовому (господарські споруди, предмети побуту) і оборонного (рів, насип, частокіл, перекидний міст, брама, бійниця, башта, криниця-резервуар), причому видно три пояси оборони — два внизу і один на скелях.

Та якою б не була ця пам'ятка, вона є пам'яткою працьовитих рук наших предків, яка не раз послужила обороною. Крім цього, Бубнище — місце перебування січових стрільців, відділів Української повстанської армії, а також багатьох видатних людей.

В Бубнищі побували і вивчали край відомі галицькі будителі - Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Побували тут також Іван Франко і Михайло Грушевський. В 1881 році Іван Франко написав вірші «Привіт» і «Бубнище». Бубнище добре знали і відвідували відомі історики В. Антонович, І. Шараневич, С.Томашівський, М. Кордуба, Т.Коструба, І.Крип'якевич та інші, але, на жаль, не маємо їхніх праць. Велику увагу Скелям Довбуша приділили науковці й археологи 20-30-х років Б. Януш, Т.Сулімірський, М. Смішко, Я. Пастернак, Ю.Пеленський; 50-60-х — К.Бернякевич, В.Гончаров, О.Ратич, П.Рапопорт, В.Баран; наші сучасники М.Рожко, Б.Томенчук, М.Бандрівський, але ні один з них не порадував нас фундаментальною працею про Скелі Довбуша в Бубнищі.

У серпні 1925 року біля Скель у Бубнищі відбулася друга обласна пластова зустріч, у якій брало участь 205 учасників (перша була у 1924 р. на Писаному Камені неподалік Жаб'я - нині Верховина, - учасниками якої були відомі в майбутньому громадсько-політичні діячі України Михайло Горбовин з Косова, Степан Бандера, Іван Чмола, Ярослав та Роман Раки та ін. Третя і остання обласна зустріч відбулася в липні 1926 р. на горі Сокіл біля Підлютого).

Від Скель Довбуша загони пластунів вирушили на знамениту гору Маківку, де вшанували пам'ять і впорядкували могили січових стрільців. Тут майбутній Головнокомандуючий Української Повстанської Армії Роман Шухевич та Іван Сенів на високій і дуже стрімкій скелі "Вежі" вивісили синьо-жовтий прапор, вписавши таким чином цікаву сторінку в історію української карпатської альпіністики…

Вивчивши вибиті в каменях печери, зруби, пази, східці, вчені дійшли висновку, що скелі використовувалися людьми, які жили тут у Х ст, під помешкання та в ролі фортеці. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі.

У X–XII ст. н. е. тут існувало язичницьке святилище — палеообсерваторія. Городище з трьох боків оточене скелями, з четвертого боку обмежене валом і внутрішнім ровом шириною 10 м. Діаметр майданчика 40 м. У скелі вибитий колодязь, до якого ведуть кам'яні сходи. Колодязь (2 х 2 м, сучасна глибина 5-6 м) не доходить до води. У скелях вибиті три печери зі збереженими пазами від колод. На скелях зображені солярні знаки, поглиблення у формі долоні, личини. Поруч знаходиться великий курганний могильник, що складається з насипів діаметром 5 м і висотою менше 1 м.

Залишки 80 % слідів забудови дозволить відтворити комплекс у найвірогіднішому вигляді — створити єдиний комплекс дерев'яних наскельних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.

Цікавою є також народна етимологія походження назви села. Для оборони від татар жителі села виставляли вартових, які при наближенні ворога били на сполох в бубни. Так село дістало назву Бубнище. Одна з народних легенд розповідає: «Величезна сила турків прийшла, щоб захопити в ясир українських бранок, міцних веслярів на галери, золотом набиті скрині. Та люди їм не здавались. І тоді, коли вже підупали сили, відважна месниця — чарівна красуня — попрямувала до ворога. —Що робиш, красуне? — хтось не втримався. Ніхто і не здогадувався, що вона задумала.

А вона — дочка зелених гір, підійшла до крайньої скелі, що мов Лісовий Голіаф, дивилась на кров, січ, борню. —Ти міцна і непорушна, — сказала, — віки не зрадила краю свого, в усяку грозу стоїш. Люди, і ми встоїмо! Якщо загинемо, скелі розкажуть нащадкам…

Турки кинулись до красуні. І коли вона вже мала стати жертвою ворога, скеля розтулилася і заховала її. Всіялась рідна земля кістьми, але горянці відігнали ворога. А потім скеля відчинялась, виходила на вершину красуня, роздивлялась, чи не йде знову ворог плюндрувати її землю. А якщо йшов, то вона сповіщала людям — била в бубон. Кажуть, що звідси й пішла назва села — Бубнище».

Проте, найімовірніше, назва походить від імені засновника, першого власника земель або першопоселенця. Мальовнича місцевість, вільні землі приваблювали сюди втікачів від панського гніту.

Село Бубнище розташоване в межах гірської частини, яка характеризується середньогірним типом рельєфу. Рельєф села різноманітний: біля річки Сукіль він рівнинний (крайня південна частина Передкарпаття), а з підняттям в село та до Скель Довбуша поступово переходить в північні схили Сколівських Бескидів. Бубнище розташувалось у невеличкій долині поміж гір. Переважаючі висоти в селі Бубнищі — 500–600 м над рівнем моря.

Серед зеленого моря дерев в урочищі Заломи на висоті 600 м над рівнем моря височать химерні скупчення кам'яних гігантів, які вражають своїми розмірами і формами. Цей витвір природи складається з піщаних скель (на зразок Ямненських пісковиків біля Яремчі) заввишки від 20 до ЗО метрів, які виструнчились півколом, немов би у веселому гуцульському танку, та й так застигли навіки, своїми формами нагадуючи фантастичні істоти. Вітри і дощі старанно шліфували могутні боки скель, а невмолимі роки і сторіччя зістарили, покривши їх безліччю зморшок-тріщин.

Скелі Довбуша є комплексною пам'яткою природи загальнодержавного значення. Цей скельний масив у народі пов'язують з ім'ям легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша. Мільйони років тому тут плескотіло стародавнє море. Пізніше вода відступила, оголивши химерні скелі. Ця ландшафтна пам'ятка природи вражає своєю величною красою, таємничістю, хвилює кожного від доторкання до глибини сторіч. Вони складаються з пісковиків, входять до складу Сколівських Бескидів, які охоплюють територію Долинського району Івано-Франківської області й Сколівського, Дрогобицького і Турківського районів Львівської області. Це група брилових дрібнозернистих пісковиків жовто-сірого кольору, що сформуралися як осадовий (із черепашником) пласт на колишньому дні моря на межі мезозойської і кайнезойської ер, наприкінці крейдяного періоду (ямненські пісковики) або молодшого горизонту еоцена (вигодські пісковики), не менш 67 мільйонів років тому. Внаслідок тектонічних розломів і зсувів при горотворенні у підземних частинах утворились природні печери, наприклад, на схилах Соколової Гори, а наземні частини висотою до 30 метрів у результаті водоатмосферних дій набрали надзвичайно дивовижних форм.

Велич бубнищанських скель зачаровує і ті, хто хоч раз побував тут, неодмінно захочуть повернутись сюди знову і знову. Бо враження від побаченого, величезний вибух емоцій та адреналіну залишаться в душі та серці назавжди. Тому щорічно тисячі туристів приїжджають сюди щоб пройтися Довбушевими стежками, вдихнути п'янкий аромат свіжого гірського повітря, торкнутися руками сивої давнини, прокататись на конику, вибрати в дарунок найкращий гуцульський сувенір, сфотографуватись на пам 'ять у традиційному одязі гуцулів, скуштувати грибної юшки та баношу у гостинних колибах під супровід троїстих музик. І тоді життя насправді буде здаватися земним раєм. Неподалік від форельного господарства, ліворуч течії Сукелі (нижче моста через ріку), на великій галявині часто проходять обласні зльоти юних туристів, конкурси й змагання з техніки туризму, орієнтування на місцевості.

В селі Бубнище є дерев’яна церква святої Параскевії, яка була збудована ще в 1891 р. 26 жовтня 1983 р. церква була закрита комуністичною владою і перетворена на склад, аж до 1988 р. У XXI ст. церкву розширено і реставровано, однак у 2015 році внаслідок пожежі внутрішнє оздоблення церкви вигоріло вщент.

Памятка села Бубнище дерев’яна церква святої Параскевії 1891 року

А ще село має значні туристичні ресурси, які потрібно правильно і раціонально використовувати. Великою перспективою є подальший розвиток туристично-відпочинкових комплексів, прокладання екологічних, пізнавальних стежок. Створення належних умов для тривалого відпочинку. Чарівна природа вічнозелених Карпат - своєрідних легенів України, мелодійне звучання кришталевих струмків і водоспадів, мальовничі гірські пейзажі і цікава пам'ятка природи постійно манять до себе людей із усіх усюд. Саме тут вони можуть збагатитися новими враженнями від побаченого і почутого, відчути дихання кам'яних гігантів, вочевидь переконатися, як земля скидає з себе сиву дрімоту.

Та чи не найбільше враження справляє на відвідувачів унікальна в Карпатах пам'ятка природи і скельної архітектури - знамениті Скелі Довбуша. Насамперед потрібна державна охорона, часткова консервація і часткова реставрація їх. Потрібні будуть і справжні археологічні та наукові дослідження. Багато чого можна осягнути від платної туристики, бо навіть за Польщі на таких доходах утримувалась постійна сторожа від нищення.

Скелі Довбуша знаходяться поблизу села Бубнище у Карпатах, куди можна потрапити як власним, так і громадським транспортом. Скельно-печерний комплекс "Скелі Довбуша" розташовується за 15 кілометрів від міста Болехів Івано-Франківської області. Із Болехова їде автобус, який довезе вас до повороту на Скелі Довбуша. Далі треба йти пішки приблизно 4 км.

77221, Івано-Франківська обл., Болехівська міськрада, село Поляниця, тел. +380 03437 3-94-09

Рекомендуємо відвідати в Бубнище
Скелі Довбуша в селі Бубнище

Комплекс "Скелі Довбуша" - пам’ятка природи загальнодержавного значення, непо...

Поляницький регіональний ландшафтний парк

Поляницький регіональний ландшафтний парк площею 1070 га був створений у 1996...

Гірське Поляницьке озеро (Мертве озеро)

Гірське озеро (інша назва - Мертве озеро) - мальовниче гірське озеро природно...

Гора Яворинка

Вершина гори Яворинка - висота над рівнем моря 940 метрів. Гора Яворинка...

Гора Ключ

Гора Ключ - одна з вершин хребта в Сколівських Бескидах, який починається від...

"Скельно-Печерний монастир" Розгірче

Подорожуючи по Західній Україні, не забудьте заглянути в маленьке село Розгір...

Сукільські водоспади

Біля села Сукіль Болехівської міської ради розташовані Сукільські водосп...

Проживання в Бубнище

Чи є заклади з обладнаною кухнею для приготування їжі в Бубнище?

Якщо вас цікавлять заклади з обладнаною кухнею для приготування їжі в Бубнище, перегляньте ці варіанти: Туристичний комплекс "СКЕЛЯ" Бубнище

Плануєте в Бубнище посмажити шашлик і посидіти компанією на свіжому повітрі?

Якщо вас цікавлять заклади з альтанкою (бєсєдкою) в Бубнище, перегляньте: Туристичний комплекс "СКЕЛЯ" Бубнище

Шукаєте котедж з сауною і контрасним басейном чи діжкою в Бубнище?

Якщо вас цікавлять заклади сауною і контрасним басейном чи діжкою в Бубнище, перегляньте ці варіанти: Туристичний комплекс "СКЕЛЯ" Бубнище

Фотографії
Найбільший вибір готелей!
Відео
Задайте питання асистенту з подорожей Карпатами, щоб почати діалог. Наприклад: Розкажи про Яремче, Висота Говерли, Маршрут з Ворохти на Кукул.

Штучний інтелект не відповість на питання як додати Ваше житло на наш сайт, але допоможе в Вашій подорожі.