Турбач

Турбач (пол. Turbacz) — найвища вершина Ґорців заввишки 1310 м, що лежить у самому центрі хребта на півдні Малопольщі, приблизно за 30 км на північ від Закопаного. Вершина є головним вузлом гір: від неї розходяться всі основні гребені — хребет Ґорця на схід (з відгалуженням на довгий хребет Любаня), гребені Мостовниці й Кудлоня, Турбачика, Сухого Ґроня, Обідовця, Середнього Верху та Буковини Обідовської. На вершині або поруч із нею сходяться межі п'яти сіл — Лопушної, Ваксмунда й Обідової (Новотарзький повіт) та Поремби Великої й Щави (Ліманівський повіт). Турбач складений карпатським флішем і входить до Корони гір Польщі.

Сама вершина лежить за межами Ґорчанського національного парку: його кордон проходить зі східного й північного боку. Для більшості туристів назва «Турбач» асоціюється передусім із великим кам'яним притулком PTTK на поляні Вольниця (частина Гали Довгої), за 5 хвилин ходу від вершини.

Як дістатися / маршрути

Через вершину проходить червоний Головний Бескидський шлях (GSB). За польською Вікіпедією:

• від Рабки-Здруй через Мацейову, Старі Верхи й Обідовець — 16,7 км, сумарний підйом 970 м, близько 5 год 35 хв;
• від Кнуровського перевалу через Галу Нову, Кічору й Галу Довгу — 8,5 км, підйом 610 м, близько 3 годин.

Біля притулку — найбільший у Ґорцях вузол шляхів. Звідси позначені маршрути ведуть через Буковину Ваксмундську до Лопушної, через Буковину Міську або Ваксмундську до Олексівки в Новому Торзі, через Чоло Турбача й Сухий Ґронь до Конінок у Порембі Великій, через Турбачик повз Орканівку до Недзведзя, а також через Борек, Кудлонь і Ґорц Трошацький до Любомежа. За даними Ґорчанського національного парку, шлях із Коніни на Турбач має 8 км і забирає близько 3 годин угору.

Що видно з вершини

Саму вершину довго оточував густий смерековий ліс, тож краєвидів не було; лише після того, як вітровал знищив частину лісу, з неї знову відкрився огляд на північ і захід. Колись верх був безлісий: 1832 року звідси в підзорну трубу можна було побачити Краків. Найкраща панорама — з тераси перед притулком: над Спишсько-Ґубаловським погір'ям видно Пеніни й Татри — від Бєлянських Татр із Гавраном через Високі Татри з Ломницею, Ґерлахом, Високою та Свиницею до Західних Татр із Каспровим Верхом, Бистрою й Банювкою.

Природа та історія

На вершині стоїть кам'яний обеліск і залізний хрест із датами 1945–1985. Під час Другої світової війни та після неї на схилах Турбача діяли партизанські загони, а притулок був для них місцем зв'язку й сховком; найвідоміша постать — Юзеф Курась, псевдо «Оґонь». Притулок PTTK на висоті 1283 м (понад 100 місць) відкрили 1958 року за проєктом Анни Ґурської; поруч із ним 1980 року запрацював Музей гірської культури й туризму PTTK, присвячений історії туризму в Ґорцях, рухові опору та Владиславу Оркану.

У другу неділю серпня біля так званої Папської каплиці на поляні Руснакова відбувається Свято гір; багато років месу тут правив ксьондз Юзеф Тішнер, родом із Лопушної біля підніжжя гори. Назву Турбач, імовірно, принесли волохи: одна з гіпотез пов'язує її з румунським turbă — «торф, дерен». Давня народна назва вершини — «Ключки», а через помилку австрійських картографів 1790 року в XIX столітті гору називали також Недзведзь.

Безпека, сезон і правила

Турбач доступний цілий рік, але шляхи до нього проходять територією Ґорчанського національного парку, де слід триматися позначених стежок. Клімат на вершині субарктичний, із частими опадами й низькими температурами; узимку на полянах буває глибокий сніг і сильний вітер, а в тумані легко збитися на численних роздоріжжях. У разі небезпеки телефонуйте гірським рятувальникам GOPR (Підгалянська група): 985 або +48 601 100 300, чи на 112.

Цікаві факти

• Турбач — найвище місце польських марафонів MTB: через нього пролягає траса щорічної гонки з Рабки-Здруй.
• У ґуральських говірках гору звуть Турбац, Трубац або Турбоц.
• 12 серпня 2012 року на поляні біля Папської каплиці відкрили пам'ятник «проклятим солдатам».

Фото: Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; Jakub Hałun, CC BY 4.0; Andrzej Otrębski, CC BY-SA 4.0; R.Mendakiewicz, CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.