Ситно

Ситно (словац. Sitno, угор. Szitnya) — найвища вершина Штявницьких гір заввишки 1009 м, неподалік старовинного гірничого міста Банська Штявниця в центральній Словаччині. Гора стоїть у кадастрі села Ілія Банськобистрицького краю і є помітною домінантою краю: за ясної погоди її видно навіть з угорських Матри й Бьоржоня. Ситно вважають колискою європейського гірського туризму: саме тут у XIX столітті постав один із перших туристичних клубів і, за угорськими джерелами, було позначено першу в Європі туристичну стежку.

Геологічно Ситно — залишок застиглого андезитового лавового потоку, що в неогені вилився в долину серед м'якших вулканічних туфів; пласка вершинна платформа складена стійкішим піроксеновим андезитом. З трьох боків її оточують круті скельні стіни, доступна вона лише з північного сходу; на північно-західному краю стоїть Терійова вежа — скеля з п'яти- й шестигранних андезитових стовпів. На скелях під вершиною є маршрути для скелелазіння завдовжки до 80 м.

Як дістатися / маршрути

• Зелена й синя позначки — природнича стежка «Ситно» від озера Почувадло; від Татарської луки на вершину ведуть сходи.
• Зелена позначка із села Ілія.
• Синя позначка — «Стежка Андрея Кметя» із села Пренчов.

Підйом не має жодних технічних складнощів і підходить для родин. На вершині стоїть оглядова альтанка, телекомунікаційна вежа й гірська хата імені Андрея Кметя, біля неї — великий дерев'яний хрест і пам'ятник маркувальникам туристичних стежок.

Що видно з вершини

З оглядової альтанки відкривається панорама на Штявницькі гори та гори середньої Словаччини: Гронський Іновець, Втачник, Малу й Велику Фатру, Низькі Татри, Вепорські гори, Поляну, Яворє, а на півдні — угорські Бьоржонь і Матру.

Історія

Вершину заселили ще в праісторії. Археологи відкрили тут велике городище лужицької культури площею 16 га, оточене подвійними валами, — найвище розташоване укріплене поселення цієї культури на території Словаччини; люди жили тут приблизно в 1200–800 роках до н. е., знайдено кераміку, жорна й бронзові вироби. У XIII столітті на східному схилі, на висоті близько 840 м, збудували кам'яний замок Ситно, що охороняв підходи до рудних копалень Банської Штявниці. У XVI столітті він захищав середньословацькі міста від турків, а 1703–1710 років його зруйнували повстанці-куруци.

1727 року власник маєтку у Святому Антоні Андрій Йозеф Когарі звелів поставити на Ситні альтанку; перебудована оглядова вежа датується 1736 роком і вважається другою найстарішою у Словаччині. 1852 року її спалила блискавка, а в 1880-х її відновили на прохання лікаря Едмунда Тері — того самого, на честь якого названо хату Тері у Високих Татрах. З Ситном пов'язана й легенда про ситнянських лицарів, які сплять у горі й прийдуть на допомогу народові в найтяжчу годину.

Природа

Вершину вже 1951 року взяли під охорону як заповідник «Ситно» (близько 45 га) в межах Охоронюваної ландшафтної області Штявницькі гори. Тут поруч ростуть теплолюбні й гірські рослини — лілія лісова, ломикамінь гірський, цибуля жовта; дослідник Андрей Кметь описав тут близько 300 форм шипшини. Місцеву популяцію козуль із темними, високо посадженими рогами називають «ситнянською козулею».

Безпека

Скельні обриви вершини огороджені не всюди — тримайте дітей поруч. У разі біди телефонуйте 112 або Гірській рятувальній службі Словаччини (HZS): 18 300 (+421 18 300).

Фото: Michalsmr, CC BY-SA 4.0; Peko, CC BY-SA 3.0; Pe3kZA, CC BY-SA 4.0; Mineralysk, CC BY-SA 4.0; Unknown authorUnknown author, Public domain — Wikimedia Commons.