Гірське Поляницьке озеро (Мертве озеро)

На схід від озера, в межах до одного кілометра, серед лісу знаходиться багато скель-валунів, окремі з них висотою до 20 метрів. Є місця де скелі утворюють непрохідні стіни довжиною до 200 метрів. Починаючись полого в низині вони закінчуються стрімкими обривами. Цю властивість активно використовували вовки для своїх облав на оленів. Загнана на вузький гострий верх тварина була приречена. 

Дібратись сюди можна з сіл Поляниця, Буковець, Сукіль Болехівської міськради, чи Труханів Сколівського району. Наш шлях пролягає з Буківця. Маршрут не кращий, не ближчий чи легший за якийсь інший. На меті було пройти по стежках якими колись давно ходив і вийти на Скелі Довбуша. В кінці села, біля пилорами, з гостинця повертаєм вправо, проходим міст через річку Сукіль і зразу опиняємось в лісі. Далі йде лісова дорога, паралельно їй журчить потічок з безліччю грайливих перепадів-водоспадів. Скажу по секрету, на них і орієнтувався при виборі маршруту. Колись давно, ще зі "Сменою", бігав тут в намаганні сфотографувати дивну пташку оляпку  ну і самі водоспадики. Коли це було... І де ті оляпки! Два кілометри терпимої дороги, пташок не видно, хмарно, в зворі темнувато. Яке тут фотографування? По обидва боки схилів - лісова стихія, післяпорубочний стан. Це є щось, треба бачити. А потічок  журчить... Дальше дорога як така взагалі пропадає, навіть немає місцями стежини. Плигаєм з каменю на камінь по руслу потічка. (Ось вибрав маршрут для своєї супутниці-дами!). Років двадцять тому після проливних дощів та повені змило все, і дорогу і містки. В душі радію,  звідси ліс вже точно фіг виріжете. Сама природа так постаралась. Техніки, яка спроможна пройти це завалля каменюк, порогів, обломків дерев, пнів,  зсувів грунту в природі не існує. Навіть танком... А тут далі такі ялиці, в два обхвати... І ніяких слідів від трактора.

Нарешті між стовбури дерев почала проглядатись гладь озера. Якесь хвилююче відчуття появляється завжди коли ось так підходиш до нього. В Карпатах природніх, гірських озер не так і багато, і якщо для когось це просто "калюжа", то для місцевого жителя це вже щось. Пригадалось яке воно викликало враження, коли вперше його побачив. Літнього погожого дня, блукаючи серед гір стиглим смерековим лісом почув якусь свіжість, прохолоду води. Спустившись по схилу нижче натрапив на струмок а вже по ньому вийшов до озера. Озеро було оточене крислатими смереками, які віддзеркалювались на поверхні води. Де ці смереки, внизу чи вверху, де небо, зразу і не збагнути. В голові крутиться, якась втрата орієнтації в просторі. Вода кристально чиста, через багатометрову глибину проглядалось дно з найменшими деталями. А тишина навколо, аж лякала. Так і застиг...

І знову, колись... Десь в сімдесятих почали вирубувати якраз ці смереки що вище озера. Бригадир лісозаготівельної бригади, герой соцпраці, він же тракторист, тягаючи зпиляні дерева у всю довжину кожну пачку вимочував в озері. Трелювання здійснювалось по самій кромці водойми, при чому з поворотом під прямим кутом. Ось і получалось, трактор рухається дорогою, а верхівки дерев на повороті через озеро, зі всією грязюкою, сміттям... І як глум над цим, поруч встановлений аншлаг: - "Гірське озеро. Рідкісне в Карпатах. Охороняється законом". Довго воно відстоювалось, багато років. І щось тут вже не так. Заростати стало, появились водорослі. Докладаються і горе туристи, вирубуючи на паливо все що поближче.

Піднімаємось до вершини хребта, курс на Скелі Довбуша. Проходим і цю стару вирубку де колись (знову!) росли смереки. Думаю що на таксаційних лісгоспівських мапах тут "буяють" молоді посадки ялини, модрини... А як же! Ми висаджуєм! Карпати зеленітимуть вічно! По факту - осиково-березові "рощі"... І більше нічого.

Ось і вершина. Внизу села, міста, а там Скелі, ніби розсипані серед лісу. Випогодилось, щебечуть птахи, луки покриті високою травою, різними барвами кольорів гріють душу квіти. Все добре.

Про те що знову "наткнулись" на заростаючу горобино-бузиною  вирубку, при чому суцільну та ще в природоохоронній зоні, а в іншому місці "пошкоджені короїдами"  зрубані стовбури цих багатостраждальних смерек, вже мовчу. І так якось все не так вийшло. Просто хотілось зробити гарних фотографій... (Джерело https://foto-kadr.io.ua/)