Ярмута

Ярмута (пол. Jarmuta) — гірський масив заввишки 794 м у Малих Пенінах, на півдні Польщі, над курортом Щавниця. Масив добре відокремлений від сусідніх вершин і має дві головні вершини: власне Ярмуту (794 м) і Чупрану (777 м), розділені перевалом Матвійова (763 м); на північному заході виділяється ще нижча Ярмутка (690 м). Від головного гребеня Малих Пенін Ярмуту відділяє Клімонтовський перевал (696 м), а до найближчої вершини цього гребеня — Цирглі — близько 750 м по прямій.

Гора лежить у гміні Щавниця Новотарського повіту Малопольського воєводства, поза межами Пенінського національного парку. Північні схили спадають до долини Ґрайцарка, південно-західні — до долини Клімонтовського потоку, південно-східні — до долини Палковського потоку. До села Шляхтова близько 1,5 км, до центру Щавниці — близько 2,8 км.

Як дістатися / маршрути

Позначених туристичних шляхів PTTK через Ярмуту немає. На вершину ведуть лісові дороги й стежки; в OpenStreetMap позначено місцеву «Стежку на Ярмуту», яку доглядає громадська організація. Найзручніше підходити з боку Шляхтови або Щавниці. Офіційних даних про час переходу немає, тож орієнтуйтеся за картою й навігатором. Поблизу проходять позначені маршрути головного гребеня Малих Пенін, але вони Ярмуту обминають.

Що видно з вершини

Масив майже повністю вкритий лісом, проте на самій вершині та на північних схилах під нею лежить галявина Анджеювка. Звідси відкривається добрий краєвид, особливо на хребет Радзейової в Сондецьких Бескидах. Галявину використовують парапланеристи. На вершині з 1963 року стоїть телевізійний ретранслятор.

Природа та історія

Західні схили вкриває переважно карпатська бучина з невеликою домішкою сосни, на східних і північних переважає ялина. Біля Клімонтовського перевалу аж майже до вершини тягнеться смуга ялинника, висадженого на місці згарища. Масив належить до Пенінської скельної смуги: його складають сланці, вапняки й радіолярити юрського та крейдового віку, а також пісковики, конгломерати й сланці верхньої крейди, так звана ярмутська формація. Особливо цікаві міоценові пенінські андезити, що утворюють пластові інтрузії; на північних схилах Чупрани їх видобували в кар'єрі Малінув до 1970-х років.

Ярмута — місце давнього гірництва. Згадки про пошуки золота й срібла в цьому краї відомі з XV століття, але найважливішим стало XVIII століття. 1732 року князь Павел Кароль Сангушко, власник шляхтовських маєтків, заснував гірничо-металургійне підприємство, яке 1736 року закрили; згодом роботи відновив Анджей Біттенер, але невдала плавка 1739 року поклала край справі. Видобували руду в трьох штольнях. Найкраще збереглася «Баня в Ярмуті» на східних схилах — два коридори завдовжки 67 і 35 м, з'єднані вертикальним шахтним стовбуром. Через кажанів її 1997 року взяли під охорону як екологічне угіддя, і туристам вона недоступна. Інша штольня, «Водна баня», частково затоплена й небезпечна.

За переказами, колись на вершині стояло поганське святилище, а назва гори нібито походить від імені давнього божества. До Другої світової війни на північних схилах діяв лижний трамплін. У травні 2010 року під час повені на схилі гори зійшов зсув.

Безпека, сезон і правила

Ярмута — невисока лісиста гора, доступна майже цілий рік, але без позначок легко збитися з лісових доріг, тому майте офлайн-карту. Не заходьте до старих штолень: вони охороняються, частково затоплені й небезпечні. Після дощів схили бувають зсувонебезпечні, стежки — слизькі. Взимку на галявинах лежить сніг, тож знадобиться відповідне взуття.

Пеніни обслуговує Підгалянська група гірської рятувальної служби GOPR (секція у Щавниці): телефон 985 або +48 601 100 300, а також 112; варто встановити застосунок «Ratunek».

Цікаві факти

• У XVIII столітті на Ярмуті шукали золото й срібло; руду мали плавити в Шляхтові, але плавка 1739 року не вдалася.
• Штольню «Баня в Ярмуті» охороняють як місце зимівлі кажанів.
• Ретранслятор на вершині працює з 1963 року.

Фото: real name: Mariusz Rzepkowski pl.wiki: MariuszR commons: MariuszR, CC BY-SA 2.5; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; MOs810, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.