Свято-Михайлівська церква, Свалява

Пам’ятник дерев’яної архітектури Закарпаття XVI-XVIII століття – старовинна лемківська Михайлівська церква. Справжній шедевр зодчества козацького барокко у Сваляві в присілку Бистрий на пагорбі на старому цвинтарі.

Більше чотирьох століть стоїть на одній із вулиць Сваляви пам’ятник дерев’яної архітектури - церква, що дивує наших сучасників високою майстерністю стародавніх будівничих. За переказами, збудована без жодного гвіздка, вона несе звістку із сивої давнини, служить прикладом уміння і неабиякої винахідливості та майстерності людей, що працювали на стику давніх віків, церква і зараз живить духовістю парафіян, служить взірцем поклоніння Всевишньому, любові і поваги до нього.

Перенесення церкви – це ще один неймовірний і майже нікому невідомий подвиг лемків. ЇЇ перевозили волоком через потік по дорозі із дубових дощок. Перевезення і реконструкція завершилися у 1759 році. Тоді ж з’явилася одноповерхова дзвіниця, що доповнювала архітектурний ансамбль. Посвячення храму відбулося у день Архістратига Михаїла. Ще 200 років по тому на його ім’я справляли молебні. На стінах храму лишилися дві дати: 1972 і 1973. Є припущення, що це дати реставрацій.

Хто саме був архітектором цього шедевру, звісно, невідомо. Та й всі документи про церкву були знищені за часів Австро-Угорщини. Але лишилися повір'я місцевих. З одним з них, підтвердженим архівними даними, жив у селі міцний чоловік Михайло Івашкович - засновник присілка. Він колись проживав у Великому Бистрому і запропонував назвати нову місцину Бистрий. Він і зініціював початок будівництва храму, так, як був людиною набожною.

Ще у радянські часи будівля цього храму була зареєстрована як пам’ятник архітектури. А місце для церкви знайшли наші предки на одному з найвищих пагорбів міста задля того, аби Божий дім було видно здалеку і чисті переливи дзвонів розносилися на все довкілля. І будівничі, безперечно, вірили, що ті, хто заходитиме в храм, відчуватимуть радість спілкування з Богом і полегшення від молитви і розкаяння.

На жаль храм пережив і багато сумних сторінок за свою історію. За роки свого існування, через репресії, втратив три дзвони. У 40-х роках ХХ ст. був закритий. Також за радянської влади його хотіли розібрати і перевезти в музей. Але місцеві відстояли свою пам’ятку. У 1972 році лемківську дочку реставрував відомий львівський архітектор І. Могитич. А у 90-х роках ХХ століття в церкві знову почали правити служіння. У 2001 році на попередньому місці храму, схилі гори Берда, встановили й посвятили хрест.

Церква тризубна, тридільна, з бароковою вежею над бабинцем. Її план складають три зруби, розташовані на осі захід-схід. Церква збудована з дубового дерева, фундамент кладений з каменю на глиняному розчині. Пам’ятка датується 1759 роком. Дата, яка була вирізьблена на надпоріжнику зараз закрита лиштвою пізніших двостулкових дверей. Пам’ятка належить до лемківського типу церков. З північно-західної сторони церква стоїть невеличка одноярусна дзвіниця стовпової конструкції, покрита чотиригранним наметовим дахом.

Тепер настав час описати саму архітектуру цієї лемківської красуні. Вона у собі поєднала ознаки козацького бароко і лемківського стилю. Ознакою лемків є висока вежа з бароковим завершенням і відкрита галерея з різьбленими стовпчиками навколо бабинця. А три барочні ажурні хрести з перпендикулярним перетином навхрест трьох прямих вивищуються над півмісяцем. Це є символом перемоги козаків над турками, християнства над мусульманством. Це стандартний вигляд хрестів православних храмів за козацької доби.

Також варто відзначити динамічний рух форм: від маківки вівтаря до вершини бабинця. Покрівля храму виконана у мереживному стилі із дерев’яного ґонту (покрівельний матеріал у вигляді дощечок). Вхід у храм із західного боку, його прикрашає ґанок з галереєю і ажурними стовпчиками та лавицями. Біля храму збереглося старе кладовище із кам’яними хрестами, що діяло до 1930 року.

Всередині зберігся старовинний дерев’яний іконостас із царськими вратами XVIII століття. Ще однією святинею є стара ікона із ликом Святого Миколая. Також є й інші образи, їх вік складає приблизно 300 років. Збереглися настінні розписи місцевих живописців і дбайливо вишиті жіночими руками килими, серветки і рушники. Також збереглися старовинні церковні книги. Найціннішою є стародрук "Трівідіон" 1667 року, виконаний приватним львівським друкарем Михайлом Сливкою.

Михайлівській церкві зберігаються реєстраційні книги про народження, хрещення, вінчання, одруження і смерть місцевих жителів. Як реліквія - церковнослов’янські книги. Все це і є тим неоціненним скарбом, завдяки якому мініатюрний куточок Свалявщини має свої барву, свій особливий ореол.

Але сучасні нащадки міцних лемків не дуже цінують свого спадку. У 2001 році була розібрана старовинна дзвіниця і побудована величезна бетонна, Що руйнує архітектурний ансамбль. Але дзвони, що кличуть вірян на молебень, досі старовинні. Перед головним фасадом вирили резервуар. Поруч зі стіною храму вандали встановили стовп напруги. Вирубали розкішну старовинну липову алею перед входом. І загородили храм з усіх боків будівлями. Тепер звідти вже не відкривається такого краєвиду на закарпатські красоти, як раніше.

Цей храм міг стати нашою візитною карткою, меккою для туристів і етнографів, але про нього й досі знають лише окремі люди. Є великий ризик, щоб храм не був загорнутий у бляху і пластик. А також, щоб через погодні умови і час не зазнав значної шкоди, адже повністю виконаний із дерева.