Школа вівчарства на Стримбі, Колочава

Школа вівчарства в Колочаві — це не будівля з класами, а літній вівчарський салаш на схилах гори Стримба (1719 м), однієї з найвищих вершин у межах Національного природного парку «Синевир». Колочавці започаткували цей формат, щоб познайомити мандрівників із традиційним карпатським вівчарством: підійти до отари разом із вівчарями, спробувати подоїти вівцю, побачити, як народжуються будз і вурда, та пообідати біля ватри на висоті понад тисячу метрів.

Як виглядає день у вівчарів

Похід починається в селі: у супроводі провідника група поступово підіймається схилами Стримби крізь ліс і квітучі луки. Дорогою відкриваються краєвиди на долину Тереблі та довгу Колочаву, а ближче до полонини вже чути дзвіночки отари, гавкіт собак і гойкання вівчарів. Біля салашу гості бачать кошару й сотні овець — місцеві розрізняють їх за кольором вовни й мають для цього власні назви.

• доїння овець — вівчарі показують, як це робиться, і дають спробувати самим;
• сироваріння: свіже молоко цідять, підігрівають біля вогню й заквашують — так народжується будз, з якого згодом роблять бринзу;
• вурда — ніжний солодкуватий сир, який варять із сироватки, що лишилася після будзу; а рідина після вурди — це жентиця, традиційний вівчарський напій;
• вівчарський обід — токан (кулеша) з овечою бринзою, юшка, розповіді вівчарів, часом звуки трембіти чи сопілки;
• для витривалих — підйом на саму вершину Стримби, а для охочих — ночівля з наметом поруч із полониною.

Традиція карпатського вівчарства

Вівчарство — одне з найдавніших занять горян. Йому ніколи не вчили в школах: секрети випасу, доїння й сироваріння переходили від батька до сина просто на полонині. Ще кілька десятиліть тому на кожній полонині Міжгірщини паслися тисячі овець, тепер отари значно менші, а пастухів — одиниці. Колочавські вівчарі збирають овець з усього села й пасуть їх цілий сезон: господарі платять за випас, а взамін отримують сир. Саме такий живий уклад і можна побачити на Стримбі — без декорацій і сценарію.

Сезон і практична інформація

• Сезон: отару виганяють на випас із середини травня; у липні–серпні вівчарі перебувають найвище в горах, а потім поступово спускаються ближче до села. Пасуть до осені — традиційно до Дмитра (8 листопада).
• Формат: пішохідний похід із провідником — дорога до салашу займає кілька годин; потрібні зручне взуття, дощовик і запас води.
• Місце зустрічі: салаш не має постійної адреси — вівчарі переходять з отарою між пасовищами, тому маршрут і час варто погоджувати з місцевим провідником чи туристичними службами Колочави.
• Хто організовує: програму «Школа вівчарства» описує сайт kolochava.com, який веде туристичний комплекс «Ажіо» (с. Колочава, вул. Шевченка, 81-А, тел. +38 067 217 09 85). Чи проводять її зараз, уточнюйте телефоном заздалегідь.
• Вартість: окремого тарифу джерела не наводять; оплата зазвичай залежить від послуг провідника.

Інформація про «Школу вівчарства» походить переважно з місцевих туристичних ресурсів кількарічної давнини, тому перед поїздкою обов'язково уточнюйте, чи проводять такі виходи цього сезону. Сам же вівчарський уклад на полонинах Стримби живий: отари там пасуться й нині.

Інформацію варто уточнити телефоном перед поїздкою.

Як дістатися

Колочава розташована в Хустському районі (колишня Міжгірщина), приблизно за 30 км від Міжгір'я. Автомобілем — через Міжгір'я та Негровець; з Хуста — через Вільшани долиною Тереблі. Автобуси курсують з Хуста й Міжгір'я. Маршрути на Стримбу стартують із села; підйом на вершину — це повноцінний одноденний похід середньої складності.

Сайт і соцмережі: kolochava.com

Фото: kolochava.com.