Заснований він 28 листопада 1967 року краєзнавцем, ентузіастом Романом Теодоровичем Скворієм. Поштовхом до збиральницької роботи стала підготовка до 40-річчя від дня смерті Наталії Кобринської, що припадало на січень 1960 року. Адже понад 30 років праці цієї письменниці і громадської діячки в Болехові та поза його межами залишили глибокий слід в пам’яті багатьох поколінь. І в 1964 році при бібліотеці почала діяти краєзнавча кімната.
В 1970 році музеєві було присвоєно звання Народного. Про його краєзнавчу роботу з’явилися публікації в "Українському історичному журналі", журналі "Українська мова і література в школі", газеті "Літературна Україна", в районній та місцевій пресі. Зібрані матеріали виносили на широкий загал громадськості через публікації у пресі краєзнавчих розвідок. В 1987 році надійшло розпорядження про реконструкцію краєзнавчого музею в музей історії міста.
Краєзнавча робота музею набула розголосу і популярності, про що свідчили факти нових унікальних надходжень для експозиції: фрагменти рукописних богослужбових книг XVII ст. із стародавнього монастиря і церкви с. Довжки, цикл фотографій з періоду перебування в Болехова відомого українського скульптора Михайла Черешньовського (1939-1944), митрополита Андрея Шептицького (1909 р.). Зі Стрия передано цінний подарунок – ноти, написані рукою Т. Бобринського на емігрантську пісню, з власним штампом Н. Кобринської.
14 квітня 1999 року згідно з наказом Управління культури Івано-Франківської облдержадміністрації музей став державним. Він розміщений у шести залах. Експозиція складається з таких розділів: «Історія міста Болехова»; «Бойківська світлиця»; «Розвиток промисловості, освіти і культури в 20-30-х роках ХХ ст.»; «Друга світова війна, жертви фашистської і більшовицької окупації»; «Національне і духовне відродження нашого краю»; «Боротьба українського народу за утвердження своєї державності».
Крім цього в підвалі приміщення музею міститься меморіал-катівня, де протягом 1944-1947 років відбували своє покарання болехівчани та мешканці навколишніх сіл. За цей час груповий каземат пройшли десятки й десятки, про що свідчать різні записи на стінах підвалу.
Земляки гідно оцінили подвижницьку працю Р. Скворія. З нагоди 70-річчя від дня його народження та до 30-річчя музею встановили меморіальну дошку на будинку бібліотеки, де він тривалий час працював. Відповідно до рішення 11 сесії Болехівської міської ради від 07.02.2007 року «Про вшанування пам’яті Романа Скворія» музеєві історії міста Болехова присвоєно ім’я його засновника. Працівники музею проводять оглядові і тематичні екскурсії, літературні години і консультації, уроки краєзнавства і народознавства, різноманітні виставки, конференції.
2005 рік було названо роком Наталії Кобринської в Болехові. 16 жовтня 2005 р. відкрито нове приміщення
музею з експозицією про відому галицьку письменницю, громадську діячку Наталію Кобринську. Експозиція містить наступні розділи: "Белелуя", "Болехів у часи Наталії Кобринської"; "Наталія Кобринська в колі сучасників"; "Меморіальний куток"; "Болехів вшановує пам’ять про письменницю"; "Наталія Кобринська і Січове стрілецтво"; "Наталія Кобринська і Іван Франко".
Робочі дні: неділя – п’ятниця. Вихідний: субота. Години роботи: з 8:00 до 17:00 год.; неділя: з 9:00 до 16:00 год. Вхід безкоштовний. Для групи - 30 грн. Відеозйомка - 30 грн. Фотозйомка - 20 грн.
Музей увійшов до переліку об'єктів, перевірених на рівень доступності для людей з особливими потребами.
В музеї історії міста Болехова говорили про людину чистої совісті, незвичайної долі і своєрідного таланту - Романа Скворія (Скварія). Заснуванню і розвитку музею він присвятив не один десяток літ сумлінної праці. Тут розквітнув його талант краєзнавця, публіциста, літератора і громадського діяча.
Володимир Рудий (таке справжнє прізвище Романа Скварія) народився й виріс у Куличкові - невеличкому селі на Сокальщині. Шлях Романа Скворія до самоствердження був нелегким. Матеріальна скрута повоєнного часу, підозри і переслідування, відсутність надійних особистих документів — лише частина його митарств. Завдяки добрим людям і вірним друзям вдалося вижити, здобути освіту. Після закінчення Львівського культосвітнього технікуму він 1951 року переїхав на роботу до Болехова. Відтоді назавше поріднився з Бойківщиною. Його «Пісня про Болехів» випромінює щиру любов до нашого міста. А вперше вона прозвучала на величному святі його 620-річчя, 2002-го була визнана гимном Болехова.
У розмовах Р. Скворій ніколи не згадував про минуле і своїх рідних. і коли його почали називати Романом Скворієм, прийняв цю зміну як ще одну нагоду вберегтись від пильного ока підозрілих вивідувачів. Краєзнавство для Романа Скворія стало єдино можливим способом пізнання й популяризації української історії та культурної спадщини. Досліджував минуле усієї Долинщини, але мріяв відтворити літопис рідного Куличкова. З його любові до України, досвіду, важкої праці народився музей нашого міста, а в ньому — свідчення матеріальної і духовної культури Болехова і околиць, спогади, публікації, світлини про життя і творчість відомої письменниці, організаторки жіночого руху Наталії Кобринської.
Зацікавлення Романа Скворія минулим українського народу не збігалося з комуністичною ідеологією і насаджуваною нею історією. Влада відновила негласний нагляд за ним. Через три роки після надання музею статусу народного його закрили під виглядом реконструкції експозицій, а засновника і керівника усунули від улюбленої справи.
Та Роман Скворій не припинив своїх досліджень: збирав етнографічний матеріал, спогади та фотосвідчення про визвольну боротьбу в нашому краю, працював у архівах, упорядковував зібрану інформацію, публікував статті у періодиці. Вивчав унікальну пам’ятку української писемності «Слово о полку ігоревім», зробив поетичний переклад і дав власні пояснення до тексту. Ярослав ісаєвич у відгуку на рукопис перекладу «Слова...» писав: «Новим, оригінальним серед українських перекладів буде переклад відомого краєзнавця, засновника Болехівського народного музею Р. Т. Скворія. Не наслідуючи жодного з попередніх перекладів, автор поєднує прагнення до точності з безсумнівною художністю. Якщо ми сприймаємо «Слово» як поему, то це визначається не лише поетичністю образної системи, а й ритмічною будовою тексту. Перекладач не відійшов від духу оригіналу, дбаючи про ритм, мелодійне чергування наголосів. Є й сумнівні місця — але в якому перекладі їх нема. Відходячи подекуди від загальноприйнятих тлумачень, автор нового перекладу загострює нашу увагу на багатогранності змісту, сприяє пошукам більш досконалих відповідників».
Кінець 80-х — початок 90-х років минулого століття засвідчив відновлення державотворчих процесів в Україні. Найактивнішим учасником і лідером цього руху на Болехівщині став Р. Скворій. Те, про що мріяв завжди, — вільна й незалежна держава — починало втілюватися в життя. Тоді відродили «Просвіту» і створили Союз українок, налагодили їхню тісну співпрацю з освітніми й культурними закладами.
Відродження духовності, історичної пам’яті і культурної спадщини — такими були спільні кроки болехівської громади, що намагалася стати частиною української нації. Ці прагнення виливались у багатолюдні мітинги і віча, вшанування відомих людей краю, святкування ювілеїв. Одним із таких велелюдних свят стало відкриття пам’ятника Наталії Кобринській у червні 1990 року. Того дня вперше прозвучала пісня про Кобринську «Етапами болю і боротьби», співавтором якої був Р. Скворій, а музику до неї написав Василь Стецик з Долини.
Завдяки Роману Скворію болехівці вперше за період існування міста святкували його 620-річчя. За його ж пропозицією затверджено герб нашого міста, повернено давні та надано нові, пов’язані з українською історією, назви вулиць. Своїм внеском від реалізації книги «На болехівських видноколах» він започаткував створення фонду побудови пам’ятника іванові Франку в Болехові. Р. Скворій піклувався, щоб унікальна пам’ятка природи «Скелі Довбуша» набула державного статусу як пам’ятка історії і культури. З його ініціативи було встановлено пам’ятник Н. Кобринській, реставровано її могилу. На Волоському цвинтарі Болехова він віднайшов могилу священика й письменника Михайла Петрушевича.
Працюючи в бібліотеці, Роман Скворій цікавився захопленнями читачів, особливо молоді, вмів вислухати кожного, і співрозмовники цінували його думку. Чи не тому так багато щирих і вдячних слів своєму колезі залишили у поетичних рядках Юрій Проненко, Василь Олійник, Василь Щеглюк, Степан Барабаш.
У пам’яті поета-просвітянина Василя Олійника Р. Скворій назавжди залишився життєлюбом, людиною з твердими переконаннями, знавцем історії, літератури. Ось як він згадував про нашого земляка: «Романа Скворія добре знали в Болехові, шанували в Долині. Мали за честь поспілкуватися з ним у наукових колах Івано-Франківська, Львоваѕ Завжди привітний, розсудливий, доскіпливий до всього того, що відбувається в суспільстві, він мав незамінний авторитет у своїх колег по роботі, друзів, сусідів».
Роман Скворій володів великим даром переконання. Серед обдарованої молоді шукав послідовників. Під його впливом деякі з них докорінно змінювали свої захоплення й уподобання, а навіть рід занять чи професію.
Людмила Фреїв, директор Долинської централізованої бібліотечної системи, завжди з теплотою згадувала свого колегу: «У роботі він був неперевершеним, справді професором, народним академіком. Кажуть, що незамінних людей немає, але відсутність нашого вчителя і порадника відчувається й сьогодні. Ми йшли до нього за досвідом і вчилися не лише професії, а й відданості справі, бережливості, людяності..."
Скворій був депутатом районної ради першого демократичного скликання, головою координаційної ради політичних партій і громадських організацій. Олег Дудар, колишній голова Долинської районної ради, знайомий з Романом Скворієм з часу створення Товариства української мови у 1989 році, запам’ятав його людиною всебічно обізнаною: «Я звертався до нього за порадою. і в ті роки, як і тепер, зрештою, мудре слово важило дуже багато. І прийняття багатьох рішень залежало саме від зваженого і переконливого слова Романа Теодоровича. Це був депутат, яких сьогодні бракує. Він не міг стояти осторонь тих процесів, які відбувалися в краї. і віддавався їм усім серцем. На Романа Скворія можна було покластися в будь-якій справі, вмів відстоювати свою позицію».
Понад 30 років пошукової праці Р. Скворія склали вагомий доробок на ниві краєзнавства. Починав з історії життя однієї людини — Наталії Кобринської, а відкрив нам історію століть, що сягає далекої минувшини. Свої багатолітні пошуки встиг викласти в дослідженнях: «На болехівських видноколах», «Розгадка Бубнища?», «В Болехові баталіяѕ», «Відлуння середньовіччя», «Озаркевичі — рід подвижників», у численних статтях на краєзнавчу тематику. За багатолітню діяльність та значний внесок у збереження історико-культурної спадщини та природних скарбів України його визнано лауреатом обласної премії імені івана Вагилевича в галузі краєзнавства (1992) та посмертно удостоєно звання «Почесний член Спілки краєзнавців Прикарпаття» (1996). П’ять років тому про
Р. Скворія було створено документальний фільм «У дзеркалах вічності...» (режисер Роман Соболь), в якому відображено увесь життєвий шлях нашого краянина.
В останні роки життя він багато працював, намагаючись встигнути якнайбільше. Сподівався завершити написання своїх спогадів. Та не судилося... Пішов із життя несподівано 20 лютого 1996-го.
Час невблаганно забирає від нас найкращих людей — працьовитих і жертовних, талановитих і авторитетних. З відстані років ми розуміємо цінність їхньої наукової, творчої, духовної спадщини. Про Романа Скворія завжди нагадуватимуть його книги-дослідження, вулиця його імені, пам’ятна дошка на будинку бібліотеки, в якій працював. І музей історії міста Болехова імені Романа Скворія — один із найкращих музеїв Прикарпаття, який цього року відзначатиме півстолітній ювілей.
Галина СКВOРіЙ-ЯКИМіВ. Науковий співробітник музею історії м. Болехова ім. Романа Скворія
Важлива інформація! - Досвідчені екскурсоводи музею “Бойківщина” (Долина) допоможуть організувати екскурсійні тури Долинщиною, якщо ви хочете побачити Музей-криївку повстанської звитяги в Долині, стару солеварню, бункер, де переховувались українські націоналісти, Карпатський трамвай в Вигоді, Скелі Довбуша в Бубнищі, Болото Ширковець і Мізунські водоспади біля Нового Мізуня чи Гошівський монастир, Музей Івана Франка в селі Лолин.
