Моґеліца

Моґеліца (пол. Mogielica) — найвища вершина Острівних Бескидів (Бескиду Висповего) заввишки 1171 м і одна з гір Корони гір Польщі. Місцеві жителі за характерну форму називають вершинну частину масиву Копою; у старшій літературі трапляється помилкова назва «Моґельниця». Масив здіймається на землях трьох сіл — Слопниць, Пуґжечок і Хишувок, а перепад висот відносно долин біля підніжжя сягає 760 м. На відміну від більшості «острівних» гір, від Моґеліци в різні боки відходять довгі бічні гребені: найдовший тягнеться на південь через Кшистонув і Ясєнь до перевалу Пшислоп, інший — через Запов'єдницю до Слопницького перевалу. Потоки з масиву живлять річки Слопничанку, Лососіну та Камєницю Ґорчанську.

Як дістатися / маршрути

Моґеліца — важливий вузол позначених шляхів. За польською Вікіпедією:

• синій шлях із Юркова — близько 2 год 45 хв (униз 2 год); далі він веде через Стумор'ївську полонину до Щави;
• зелений шлях імені Леопольда Венґжиновича — від перевалу Остра через Цихонь і Слопницький перевал (близько 3 год 15 хв), далі через перевал Рид-Сміглого й Лопєнь до Доброї;
• жовтий шлях із Тимбарку північним підніжжям Лопєня й через Засвєрчє — близько 5 год, далі через Стумор'ї, Кшистонув і Ясєнь на перевал Пшислоп;
• Папський шлях із Ліманови через Скелек, Остру, Цихонь і Слопницький перевал до Юркова.

Вершиною проходить також Головний шлях Острівних Бескидів. Найближчі вихідні пункти — Юрків (близько 4,5 км) і Вільчиці.

Що видно з вершини

Масив вкритий лісом, тому на вершині стоїть оглядова вежа. Стара дерев'яна тріангуляційна вежа, на яку дерлися трьома довгими незахищеними драбинами, 1980 року завалилася; 2008 року відкрили нову 20-метрову вежу, яку восени 2020 року закрили через поганий стан, а 2022-го звели нову. З вершини й полонин відкриваються краєвиди на Острівні та Сондецькі Бескиди, Пеніни, Ґорці й Татри. Ще в XV столітті в описі королівських маєтків зазначали, що Моґеліцу видно з Кракова.

Природа та історія

Масив вкривають ялицево-смерекові ліси та карпатська бучина, а вершину — карликовий смерековий ліс, єдиний в Острівних Бескидах фрагмент верхнього лісового поясу. Тут живуть борсук, вовчок сірий, видра, олень, козуля, дик і рись, періодично з'являються вовки; дослідження з 2001 року підтвердили 105 видів гніздових птахів, серед них глухар, малий підорлик, тетерук, сова довгохвоста, сичі волохатий і горобець, пугач, білоспинний і трипалий дятли. Для більшості з них Моґеліца — єдина оселя в усьому хребті. 25 лютого 2011 року на вершині й північних схилах створили резерват «Моґеліца» (близько 50 га) для охорони глухаря та його середовища. На північному гребені стоїть скельна «амбона» Збуйницький Стул.

Найбільша полонина масиву — Стумор'ї (Стумор'ївська гала) на південно-західному гребені; назва походить від давньої міри площі морґ, хоча гала мала понад 50 га. Під час Другої світової війни на неї скидали вантажі з літаків союзників для партизанів, а 28 січня 1944 року на північних схилах розбився німецький бомбардувальник He 111 із п'ятьма членами екіпажу. За кілька десятків метрів на південний схід від вершини стоїть металевий хрест на честь Івана Павла II, який ще до обрання папою кілька разів ходив цими стежками.

Безпека, сезон і правила

Моґеліца доступна цілий рік, а сніговий покрив тут тримається дуже довго — довкола гори прокладено 23-кілометрову трасу для бігових лиж, найвищу й найдовшу в Малопольщі. У резерваті «Моґеліца» тримайтеся позначених шляхів і не турбуйте птахів. На лісистих гребенях у тумані легко збитися з дороги, а на вежу не піднімайтеся під час грози. У разі небезпеки телефонуйте гірським рятувальникам GOPR: 985 або +48 601 100 300, чи на 112.

Цікаві факти

• За легендою, Моґеліца — дружина велетня Лопєня, від якого її відділяє перевал Рид-Сміглого.
• У XVIII столітті на горі переховувався відомий бескидський розбійник Юзеф Бачинський — звідси легенди про скарб під Збуйницьким Стулом.
• Уже 1934 року школярі зі Слопниць святкували на вершині «Свято лісу».

Фото: Jakub Hałun, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; Andrzej Otrębski, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; Wiktor Baron | www.baronphotography.eu, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.