Мніх

Мніх (пол. Mnich, «Чернець»; словацькою Mních) — гостра гранітна вежа заввишки 2068 м у польській частині Високих Татр. Вона стоїть у верхній частині долини Рибього Потоку над південно-західним берегом озера Морське Око і здіймається над ним силуетом заввишки 675 м. Разом із Менґушовецькими вершинами Мніх — найвпізнаваніша частина краєвиду навколо Морського Ока. Вежа не з'єднана з головним хребтом Татр: її південно-західний гребінь губиться в осипах під Цубриною.

Масив Мніха складається з трьох вершин — власне Мніха, Мнішека (близько 2045 м) і Міністранта; у стінах Міністранта є найбільший у Татрах навис. Сама вежа має два близькі вершечки, з яких трохи вищий — північно-східний, утворений великою похилою брилою.

Як дістатися / маршрути

Позначених туристичних шляхів на вершину Мніха немає — це суто скелелазна ціль. Найлегший шлях, так звана дорога «через плиту», веде із заходу, з боку долини За Мніхом, і також вимагає скелелазних навичок та страховки. Найскладнішою вважають майже прямовисну північно-східну стіну заввишки близько 260 м, видиму від Морського Ока; кілька легших доріг («Через плиту», «Класична», «Орловського») часто використовують для навчальних курсів.

Туристам Мніх найкраще видно з берега Морського Ока та з позначених шляхів поблизу. До озера веде асфальтова дорога з паркінгу на Палениці Бялчанській (8,5 км, закрита для приватних авто, близько 2 год 20 хв). Від Морського Ока жовтий шлях проходить порогом долини За Мніхом і схилами Мєдзяного на Шпіґласовий перевал (близько 2 год 30 хв), а від порога долини червоний шлях веде до перевалу Врота Халубінського (близько 1 години). З цих стежок вежу видно зблизька, а в долині За Мніхом добре помітні стежки, якими скелелази йдуть до стін.

Що видно з вершини

За німецькою Вікіпедією, з вершини Мніха відкривається одна з найкращих панорам у Татрах — над усією долиною Рибього Потоку, де лежить і Морське Око. Із півдня поруч стоїть схожа за формою, але менш ефектна вежа Задні Мніх, а з південного сходу — масив Цубрини та Менґушовецьких вершин.

Природа та історія

Назву вежі, найімовірніше, дали пастухи й мисливці: її обриси нагадують постать ченця в плащі з каптуром. Уперше назву записав 1721 року Ґабріель Жончинський, який писав латиною про скелю над Морським Оком, що здалеку скидається на сидячого ченця. У XIX столітті Мніха описували поети, зокрема Северин Ґощинський. Біля Морського Ока є ще три вершини з подібною назвою — Задні Мніх, Жабій Мніх і Роздоцький Мніх. У східній стіні на висоті близько 1900 м є кілька печер, серед них Студня в Мніху.

Перше сходження здійснили 1879 або 1880 року двадцятирічний Ян Ґвальберт Павліковський і провідник Мацей Сєчка: вони мали 15 метрів конопляної мотузки й пройшли весь шлях босоніж. Цю подію інколи вважають днем народження польського татерництва. Першою жінкою на вершині 1902 року стала Ванда Герсе, яку вів провідник Клімек Бахледа, а перше зимове сходження датоване 6 березня 1910 року. 1941 року нацисти встановили на стіні, видимій від Морського Ока, дерев'яну свастику; польські татерники Чеслав Лапінський і Казімеж Пашуха вночі послабили кріплення, і знак упав під час вітру.

Безпека, сезон і правила

Мніх лежить у Татранському національному парку (TPN), вхід до якого платний. Сходити з позначених шляхів дозволено лише для скелелазіння в спеціально визначених районах; район Морського Ока разом із бічним гребенем Мніха до них належить. Особливе посвідчення скелелаза не потрібне, але кожне сходження треба зареєструвати — у Книзі виходів татерників (у притулку PTTK біля Морського Ока) або онлайн на сайті парку. До стін слід іти найкоротшим безпечним шляхом від позначеної стежки; ночувати в наметах чи біваках на території парку заборонено. Без досвіду скелелазіння сходити на вершину можна тільки з ліцензованим гірським провідником.

Узимку схили долини Рибього Потоку лавинонебезпечні. Допомогу в Татрах надає рятувальна служба TOPR: 985 або +48 601 100 300, а також загальний номер 112.

Цікаві факти

• Силует Мніха зображено на значках татранських гірських провідників.
• 2018 року Маріуш Бєдшицький пройшов усю північно-східну стіну соло без страховки — від підніжжя до вершини.
• Вежа «знімалася» в кіно: 1961 року про сходження варіантом Длуґоша й Пєча зняли короткометражний фільм «Варіант R».

Фото: Krzysztof Dudzik-Górnicki (User:ToSter), CC BY-SA 3.0; Andrzej Makarczuk, Public domain; Adam Opioła, CC BY-SA 4.0; Adam Opioła, CC BY-SA 4.0; Rafał Kozubek, CC BY-SA 4.0; The original uploader was Makarczuk at Polish Wikipedia., CC BY-SA 2.5; User:EMeczKa, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.