Маєж

Маєж (пол. Majerz) — пологе узвишшя заввишки 689 м у західній частині Чорштинських Пенін, найзахіднішої групи Пенін Властивих. Це малопомітна кульмінація головного хребта між перевалом Сновзка Замецька (658 м) біля Чорштина та перевалом Осіце. Вершина й майже весь масив лежать у Пенінському національному парку, адміністративно — у межах села Галушова (ґміна Кросценко-над-Дунайцем, Новотарський повіт Малопольського воєводства). До Чорштина — близько 1,1 км, до Галушової — 1,4 км. Над долиною Дунайця Маєж підноситься приблизно на 200 м.

Особливість гори — не скелі, а широка безліса полонина на гребені, яку поляки називають «галою Маєж». Вона тягнеться майже на 1,8 км від перевалу Осіце до забудови Чорштина. Південно-західні схили спадають до долини Гарчиґрунд, північно-східні — до долини потоку Кросніца; верхню частину північних схилів перетинає шосе Кросніца — Сромовце-Вижне.

Як дістатися / маршрути

Через вершину й усю полонину проходить синя позначка — Головний Пенінський шлях на відтинку Чорштин — Три Корони. Від Чорштина до вершини близько 15 хв ходу, від перевалу Осіце — теж близько 15 хв. Далі на схід синя стежка веде через Пеніни Чорштинські до масиву Трьох Корон, що лежить приблизно за 5,6 км на схід-південний схід. Маєж — найлегша частина цього шляху: підйом невеликий, стежка йде відкритою луговиною. Полониною пролягає й асфальтова дорога з Кросніци до Недзиці з відгалуженням до Чорштина, а біля неї стоїть навіс для туристів.

Що видно з вершини

Завдяки відсутності лісу Маєж — один із найкращих оглядових майданчиків західних Пенін. З полонини видно гребінь Татр, Пеніни та хребет Любаня в Горцях. Краєвиди з гали Маєж хвалив ще 1818 року Ян Ростворовський у романі «Замок на Чорштині». Руїни Чорштинського замку стоять приблизно за 2 км на захід, над водосховищем.

Природа та історія

Назва гори походить від назви полонини, а та — від німецького слова Maierhof, тобто фільварок. Про фільварок у цьому місці згадують документи 1598 і 1632 років; на Підгаллі слово перетворилося на «маєж». На Спіші маєжем називали загороди, де худобу тримали на пасовищі впродовж сезону, а «маєром» — пастуха корів, на відміну від бачі, що опікувався вівцями.

Колишню королівщину Чорштина в австрійської влади купив рід Дрогойовських. Ще 1914 року тут стояли панські стодоли для зерна й сіна, стайня, де зимували вівці, і хата для челяді. Між світовими війнами на Маєжі діяла вівчарня. Після Другої світової війни полонину не розділили на ділянки — нею господарював сільськогосподарський кооператив «Чорштинянка». 1992 року землі й будівлі викупив Пенінський національний парк. У перебудованому колишньому конторському будинку останнього власника нині працює один із п'яти павільйонів парку — біля в'їзду до Чорштина з боку полонини.

На полонині досі ведуть так званий культурний випас овець, діє бацівка (пастуша колиба). Випас не дає луці зарости лісом і зберігає її видове багатство. 2009 року тут виявили новий для Пенін вид жука-листоїда — Chaetocnema hortensis. Північніше лежить ділянка Ляско, що нині має статус суворої охорони.

Безпека, сезон і правила

Маршрут через Маєж легкий і доступний цілий рік, але відкрита полонина повністю незахищена від вітру й блискавок: побачивши грозову хмару, швидко спускайтеся до Чорштина або перевалу. У Пенінському національному парку діють правила: ходити лише позначеними стежками (не заходити на луки, скелі й за огорожі), перебувати в парку лише вдень — від години до сходу до години після заходу сонця, не заводити собак, не запускати дронів, не ставити наметів і не розпалювати вогнищ. Вхід на синю стежку через Маєж безплатний; платні лише окремі об'єкти парку, як-от оглядові майданчики Трьох Корон і Соколиці.

Пеніни обслуговує гірська рятувальна служба GOPR (Підгалянська група): телефон 985 або +48 601 100 300, а також 112.

Цікаві факти

• Після Другої світової війни полонина була кооперативним пасовищем, а з 1992 року належить Пенінському національному парку.
• Назва гори має німецьке коріння: Maierhof означає господарський двір, фільварок.

Фото: Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Marek Mróz, CC BY 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Rafał Chałgasiewicz, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.