Манявський водоспад

Манявський водоспад – справжнє диво, яке варте уваги кожного мандрівника, один із найвищих у Карпатах і навіть в Україні (вода падає кількома каскадами з висоти 16-20 м), поряд із водоспадами Пробій у Яремчі та Шипіт у підніжжі полонини Боржава вважається одним з чудес українських Карпат і франківщини зокрема. Щоб оцінити таку красу, слід пішки здолати не менше 2 км ґрунтової дороги. Це займе трохи менше години. Дорога до водоспаду дуже мальовнича, висота гранітних стін каньйону тут інколи сягає 20 м. Вода падає на землю каскадами з трьох водоспадів. У підніжжі водоспаду є невелике озеро. Місцеві кажуть, що вода в озері має властивість омолоджувати тих, хто там купається.

Манявський водоспад розташований у гірській ущелині масиву Горгани, оточеній кам’яним каньйоном з гранітними скелями, висота яких сягає 20 м. Біля підніжжя водоспаду утворилась невеличка водойма з чистою гірською водою, у якій всі охочі можуть скупатися.  Вважається, що воно здатне омолодити кожного, хто ризикне тут скупатися. За переказами, тут знаходився храм язичницьких богів, які були покровителями молодості.У каньйоні біля водоспаду досить прохолодно, навіть у спекотний літній день. Взагалі, долина річки Маняви оточена казковими краєвидами і сюди варто приїхати, щоб отримати незабутні враження і відчути справжню красу дикої природи.

Навколо Манявського водоспаду розкинулася архаїчна і чудова природа, тут густо ростуть мохи і папороть, а на краях ущелини неподалік від водоспаду зростають віковічні ялини, що надає повітрю особливої свіжості. Ялинові праліси вдень лише частково пропускають світло, тому це місце ледь затемнене і ще більше дивує своєю неповторною красою та естетичною привабливістю. Згідно з легендою, тут небезпечно залишатися на ночівлю, оскільки можна піддатися співу мавки і занапастити своє життя. Шлях до цієї гідрологічної пам'ятки природи проходить через густий і давній ліс, влітку і восени у цій місцині можна збирати суницю та гриби. Врешті-решт дорога веде стежками до водоспаду, який несподівано постає у всій своїй красі.

Неподалік від водоспаду знаходиться старовинний монастир – Скит Манявський, який ще у XVІІ ст. заснував монах Йов Княгиницький, територія цієї обителі з трьох боків омивається гірськими водами. Тепер монастир належить Українській православній церкві Київського патріархату. А в самому селі є ще одна дерев'яна церква Покрови Богородиці.

Дістатись до Манявського водоспаду можна пішки руслом ріки Манявка (якщо води небагато) або дорогою через село, яка згодом трохи відхиляється в ліс. Щоб не помилитись, орієнтуватись варто на шум води. Водоспад знаходиться приблизно у семи кілометрах від Манявського скиту. Таємнича місцевість зберігає в собі безліч таємниць і легенд. Місцеві жителі вважають, що вночі близько водоспадів можна почути спів німф, які так і манять кожного, хто вирішить залишитися тут на ніч. 

З 2013 року центр рафтингу організовує регулярні тури по каньйону, а також спуски по водоспаду на мотузці. Кожен турист, побувавши на Манявському водоспаді, зможе випробувати на собі чудодійну силу гірської води, відчути прилив нових життєвих сил, а також насолодитися прекрасними краєвидами Карпат. З Маняви починаються Карпати, тому це чудовий початок знайомства з Українськими Карпатами.

До водоспаду найкраще добиратися з районного центру Богородчани (тут найкраще і переночувати в місцевих готелях), від якого до села Манява приблизно 27 км, потім потрібно ще пішки пройтися 40 хвилин. Відстань від кінця забудови до водоспаду - біля трьох кілометрів, більшість із яких долаємо ґрунтовою дорогою і лише останні кількасот метрів - стежкою. Однак, варто бути обережним і уникати крутих підйомів коло водоспаду і трясовини, яка поросла папороттю. Це диво природи відвідують не лише туристи з різних куточків України, але також і закордонні гості. Неподалік від цього великого, знаходяться маленькі водоспади, а також альтанки, у яких можна відпочити після виснажливої дороги.

Заради такої краси, яку ви побачите,  варто  подолати такий довгий шлях знову і знову. Так що, вдягайте зручне взуття, беріть бутерброди і стартуйте!

За інформацією за сайту МапаКосів Тарас Пасимок поділився своїми спогадами про відвідування Манявського водоспаду

Перший раз, зимою, ми їхали до Маняви, відвідували також Манявський Скит (монастир) і згодом, за допомогою підказок місцевих жителів їхали вздовж річки до каньйону. Чесно кажучи, Манявський Скит трохи розчарував. Очікувалось, що там буде збережено більше історичних будівель, а не лише оборонні стіни та вежі. Також на території самого Скита явно люди не знають, що таке мистецтво архітектури. Наліплено на невеликому просторі купу капличкок і церков, які збудовані з різноманітних матеріалів та в різних стилях, з дуже сильним дисонансом по кольору.

Проте саме місце енергетично сильне, варто хоча б раз там побувати, щоб це зрозуміти. Також з позитиву варто відзначити те, що монастир УПЦ КП, на відміну від інших православних святинь в Україні, які зараз під УПЦ МП. Коли я відвідував Маняву вдруге, то йти до монастиря не хотілось, він вичерпує себе з першого разу, на жаль.

Я б рекомендував туристам варіант маршруту до водоспаду вздовж річки, по каньйону, Там майже під самий водоспад можна під’їхати, якщо відкритий шлагбаум, а якщо закритий, то ще краще — можна прогулятись кілька кілометрів унікальним кам’яним каньйоном з висотою 20 метрів, де гірська річка багато разів повертає, утворюючи кам’яний серпантин. Мені ця дорога до водоспаду сподобалась не менше, ніж сам водоспад. Варто туди також брати взуття, яке не промокає, адже рівень води в річці може бути різним, а мостів там немає і не буде — дорога до водоспаду також використовується лісовозами.

Також я, б рекомендував туристам їхати не в сезон (липень, серпень), адже кількість людей біля водоспаду така велика, що навіть важко зробити фото без інших людей. Щоб цього «базару» уникнути можна також залишатись із ночівлею біля водоспаду — там це можливо, є місця.

Варто розуміти, що влітку водоспад далеко не такий повноводний, як зимою чи в дощовий період, але це стосується всіх водних туристичних об’єктів.

Другий раз ми поїхали іншою об’їзною дорогою через ліс, яку нещодавно відкрили для туристів, щоб була можливість заїхати до водоспаду зверху. Ця об’їзна дорога через ліс, починається праворуч від Манявського Скита, а якщо піти ліворуч, то піднявшись стежкою на гору, можна знайти лікувальне джерело зі смачною водою біля скелі, де за легендою і почали жити перші монахи в середньовіччі, до заснування ними монастиря.

Але ця об’їзна набагато довша і не надто мальовнича, до того ж через не високу якість достатньо стомлююча. Та і туристичний автобус туди не проїде, хіба джип чи легкова машина з високим кліренсом. Проте з позитиву цього маршруту можна відзначити краєвиди з полонин, які рідко з’являються в гущі лісу, а також ще один дуже крутий водоспад, який можна побачити трохи від’їхавши від дороги ліворуч — Бухтівець або Бухтівецький водоспад (на фото). Правда, ми його не знайшли). Треба буде спробувати ще наступного разу, адже ніяких табличок чи маркування до Бухтівця немає, а дороги сильно розбиті лісовозами.

Загалом і нижня – 5 км. (течією) і верхня — 15 км. (горами, лісами) дороги сходяться в одній точці — на Манявському водоспаді. Біля водоспаду є багато дерев’яних альтанок та хатинок з лавочками для відпочинку туристів — там можна сховатись від дощу чи сонця. Також є інформаційні стенди та карти туристичних маршрутів Горганами, які можна розпочати в тому районі!

Що ж стосується містичної складової, про яку можна прочитати в Інтернеті, то на мій суб’єктивний погляд — вона там таки є. І хоча довго перебувати біля водоспаду важко, бо голова починає боліти, ніби тебе ця вага води подавляє, пригнічує, а йти все одно не хочеться, — це такий челендж походу). Проте відчути її можна тоді, коли цей багатотисячний потік туристів до водоспаду припиняється, влітку мені це вдалося на якихось 20 хв, а от зимою було справді унікально — я залип на водоспад (на саму спадаючу воду). Це було так довго і так глибоко, що вже і забув хто я і де я, добре що друзі мене звідти вчасно забрали. Чесно кажучи такий містичний і магічний досвід (Кастанеда би плакав), я переживав в житті лише раз — коли ночував на Соколиному Оці з другом, але про це вже в наступній статті).