Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття в Крилосі

Поряд із дорогою, що поєднує Львів та Івано-Франківськ, неподалік від села Крилос Галицького району, розташований Музей народної архітектури Прикарпаття. Його нова назва – Музей етнографії. Це невеликий за площею, доглянутий і гарний музей під відкритим небом. Тут особливо затишно в спекотну пору, адже музей народної архітектури Прикарпаття створили фактично в лісі. До всіх музейних споруд можна зайти всередину, там є на що подивитися. Особливо подобаються такі місця дітям, та й дорослі знайдуть у музеї багато нового для себе. Що таке бербениці або притули? Як робили в давні часи олію? Де хороше місце для будівництва нової хати, а де – погане? Про все це і про багато іншого розкажуть екскурсоводи. Музей етнографії входить до складу Національного заповідника "Давній Галич".

Він знаходиться на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, навпроти урочища Прокаліїв сад. ​Заснований музей 1981 року. Цей острівок народної архітектури знайомить відвідувачів з архітектурою і побутом жителів Прикарпаття кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. Будівлі, що знаходься на території музею, свідчать про самобутність українського народного зодчества і водночас про його нерозривні зв’язки з традиціями будівельної культури слов’янських народів. На площі 6,8 га нині завершується будівництво "мікросіл" чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Кожна з цих зон уміло розпланована в мікрорельєфі місцевості, опоряжена малими архітектурними формами. В інтер’єрах пам’яток чимало етнографічних реліквій – предметів життя і побуту наших предків. Правда, невелика експозиційна площа зумовила ряд відмінностей цього музею від аналогічних йому.

Зокрема, чимало архітектурних експонатів подаються не у вигляді садиб – житлово-виробничих ансамблів сільської забудови минулих часів, а як поодинокі, типові зразки житлових, господарських та виробничих споруд. Нині в музеї встановлено 11 архітектурних пам’яток, що представляють різні типи житлового та господарського будівництва. В інтер’єрах пам’яток чимало етнографічних реліквій – предметів життя і побуту наших предків: велика колекція посуду (тарілки, горнята, глечики, горшки), народні тканини, традиційний для регіону одяг, численні зразки вишивки (жіночі й чоловічі сорочки, обруси, простирадла).

Регіон "Покуття" відображений традиційною покутською садибою кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. (перевезена з села Торговиця Городенківського району), до якої входять хата, кошниця, оборіг, криниця-журавель, огорожа. У покутській хаті знаходиться колекція посуду (тарілки, горнята, глечики, горшки). Стіни ззовні і всередині обмазані глиною і побілені. Цікавий чотирисхилий дах, покритий солом'яними житніми сніпками. Хата напівкурна.

Також Покуття представлене олійнею – типовою господарською спорудою в усіх регіонах України, яка, втім, всюди має свої особливості. Олійня була збудована наприкінці 19 століття і перевезена з села Олешні Тлумацького району. Вона знайомить відвідувачів з процесом виготовлення олії.

З етнографічної і однією з найсамобутнішої Гуцульщини в музей перенесено дві хати-гражди зі села Устеріки Верховинського району кінця ХІХ ст., а також типову гуцульську хату 40-их років XX століття, яку перевезли з смт. Ворохти Яремчанського району. Це трикамерне житло - хата-хата-комора. У ворохтянській хаті знаходиться діючий ткацький верстат, на якому виготовляли килими та гуцульський одяг.

Особливість гуцульського краю полягає в тому, що садиби гуцулів розкидані на значній відстані одна від одної у горах і долинах. Ця ізольованість і постійна потреба самостійно оборонятися спричинила появу традиції обносити житло глухою загорожею. Так виникла гуцульська хата-гражда - це замкнута забудова з хатою, коморою, притулами, що були характерними для житлового будівництва того періоду. Гражди були своєрідними фортецями, де ховалися від дикого звіра, непрошених гостей або навіть від сходження снігової лавини. Вона дає можливість виявити низку традиційних прийомів зведення житла на Гуцульщині. Головна споруда двору - хата, яка складається з двох приміщень, розділених сіньми-"хоромами". Основний будівельний матеріал - дерево. Дах будівлі покритий драницею.

Бойківщину демонструє традиційна хата 1878 року (про це свідчить дата на сволоку), перевезена з села Поляниці Долинського району. Це помешкання священика – трикамерна курна хата, її побудували ще 1787 року. У ній виставлені куделі, прялки. В одній із кімнат оформлено експозицію однокласної школи-"дяківки". Тут також можна побачити найчисленнішу колекцію народних тканин, вишивок та одягу. Неподалік від хати є бойківська стодола.

Етнографічний район Опілля представлене садибою з хатою ткача середини ХІХ ст. та господарською спорудою - стодолою кін. ХІХ ст., перевезеними з села Викторів Галицького району. Хата заможного селянина. Тут знаходиться колекція вишивки із сіл Pогатинського та Галицького районів. Це жіночі та чоловічі сорочки, обруси, простирадла, пішви, а також народний одяг - чоловічий і жіночий, повсякденний і святковий. У господарській споруді - стодолі виставлені засоби транспорту та знаряддя праці.

Чи не найцікавішим експонатом етногарфічного музею в Крилосі є дерев'яна церква Всіх Святих початку ХХ століття з села Поплавники Галицького району (має типову і водночас самобутню архітектуру, наближену до хатнього будівництва, яка колись була поширеною на всій території Галичини) та виробнича споруда - кузня кінця ХІХ ст. з села Тенетники Галицького району. А ще тут знаходиться дуже велика колекція опільської вишивки - жіночі й чоловічі сорочки, обруси, простирадла, пішви, народний одяг.

Будинки у Музеї народної архітектури і побуту Прикарпаття всі оригінальні, представлені як зразки житла Прикарпатців. На площі музею їх встановлено у відповідному тематичному контексті. Виняток становлять хіба що окремі експонати - малі архітектурні форми, які в селах дуже швидко руйнуються, бо як правило їх будували з менш якісних матеріалів. Експонати до інтер'єрів будинків також зібрані відповідно до специфіки регіонів.

Найближчим часом на території музею планується будівництво водяного млина, гуцульської церкви, фулюшні, заїжджого двору, в'їзної вежі тощо.

Доїхати до Музею архітектури і побуту Прикарпаття (Музею етнографії) можна автотрасою Н09. Він розташований на відтинку дороги між Галичем та Крилосом. Орієнтир - пам’ятник "Меч і Рало". ​

Години роботи музею: 9:00-17:00 щодня.

Вартість вхідних квитків: дорослий - 10 грн, дитячий - 5 грн.
Екскурсійне обслуговування - 200 грн. для дорослих, екскурсія для дітей - 100 грн.