Архикатедральний собор Святого Юра, Львів
На вершині Святоюрської гори, над містом здіймається собор Святого Юра - головний греко-католицький собор Львова і Львівської архиєпархії, побудований за проектом австрійського архітектора Меретина, а вінчає його скульптура Івана Пінзеля. На його території упродовж століть знаходилася резиденція митрополитів Української Греко-Католицької Церкви. Бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744-1762), вважається головною святинею українських греко-католиків. Розташований на Святоюрській горі, за адресою: площа святого Юра, 5. Висота над рівнем моря - 321 метр.
За переказами, на Святоюрській горі ще на початках християнства жили ченці. У одній із печер жив відлюдник Василько. Він був нечесаним, з довгою та густою бородою. Він був дядьком короля Данила. Згодом, близько 1280 року, король будує тут перший дерев'яну церкву. Поряд було збудовано оборонний василіанський монастир.
Після захоплення галицького міста польським королем Яном Казимиром, дерев'яний собор Святого Юра у Львові згорів. Єдина пам'ятка, що залишилась від старого храму – дзвін 1341 року, який часто називають Дмитром. На ньому написано, що його дзвін ще чув Дмитро Петько, який керував Галицькою державою після кончини князя Юрія Болеслава. Польським королем Казимиром ІІІ на цьому місці у 1363–1437 роках було побудовано нову муровану церкву.
У 1539 році Свято-Юрська василіанська обитель стала осідком галицько-львівських єпископів, а церква - катедральним храмом. Першу кам'яну церкву Святого Юра будують одночасно з Вірменською церквою. Обидва храми зводить один майстер. Собор Святого Юра у Львові є свідком багатьох історичних подій. На майдані перед храмом розташовувався у 1655 році табір гетьмана Богдана Хмельницького, а у 1672 році собор понівечили татари.
У 1673 році за рішенням єпископа Йосифа (Шумлянського) до собору Святого Юра із Теребовлянського василіанського монастиря було урочисто перенесено чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, яка належить до найстаріших плакучих ікон. Щодо походження ікони Пресвятої Богородиці, то можна ствердити, що вона із давніх часів належала родині Римбалів, яка з покоління в покоління успадковувала священичий сан у Теребовлі. У 1700 році для ікони побудували окрему каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, примістивши її на гарно облаштованому престолі.
Теперішній архикатедральний собор Святого Юра було збудовано в 1744–1760 роках за проектом добре відомого на той час архітектора Бернарда Меретінера. Декоративні роботи в соборі тривали аж до 1780 року. Репрезентативний вівтар собору Святого Юра виконав скульптор Себастьян Фесінгер. На фасаді знаходяться скульптури роботи Івана-Георгія Пінзеля. Інтер’єр храму прикрасив скульптор Михайло Філевич. Авторами величних композицій були відомі художники Юрій Радивилівський, Франциск Смуглевич, Лука Долинський та Еразм Фабіянський. До новозбудованого собору була перенесена Теребовлянська чудотворна ікона Богородиці.
Навпроти собору знаходяться Митрополичі палати, збудовані в 1760–1762 роках за проектом Клеменса Фесінгера. Компонентами Свято-Юрського архітектурного ансамблю є також капітульні будинки (XIX cтоліття) та дзвіниця (у ній знаходиться дзвін ще княжих часів), споруджена у 1828 році за проектом архітектора Гаєка. Протягом всього часу існування собор Святого Юра багато разів зазнав реконструкційно-реставраційних робіт (1850, 1866, 1911, 1933, 1950, 1987 і 1996 роки).
Після відновлення Галицької митрополії у 1808 році Свято-Юрський собор став архикатедральним. Тому 1817 році отці василіани перенесли звідси свою обитель до монастиря Святого Онуфрія. Важлива подія сталася у львівському соборі Святого Юра 14 жовтня 1836 року, у день прослави Теребовлянської чудотворної ікони Богородиці: того дня виголосив проповідь українською мовою Маркіян Шашкевич, започаткувавши цим під покровом Пресвятої Богородиці духовне відродження нашого народу на західноукраїнських землях.
У 1946 році, після Львівського псевдособору, Свято-Юрський архітектурний комплекс був тривалий час підпорядкований Російській Православній Церкві. 19 серпня 1990 року повернутий УГКЦ. У квітні 1991 року сюди прибув із Рима Глава УГКЦ кардинал Мирослав Іван (Любачівський). А наступного року, у серпні, військовим літаком Збройних сил України було перевезено з Ватикану останки Патріарха Йосифа (Сліпого) до крипти собору Святого Юра.
З 1998 року Собор разом із Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Власне собор є частиною комплексу: барокового собору (1745–1770) з дзвіницею (дзвін з 1341), рококової з класицистичними портиками митрополичої палати (1761–1762), будинків капітули, тераси з двораменними сходами, ажурної огорожі довкола соборового подвір'я з двома брамами в подвір'ї (1771) та мурів, що обводять капітульні будинки і владичий сад (1772).
У палатах Свято-Юрського комплексу 25-26 червня 2001 року перебував під час свого візиту в Україну Папа Римський Іван Павло II. Він помолився перед відреставрованою Теребовлянською чудотворною іконою (реставраційні роботи виконав Ярослав Мовчан із сином Данилом) та особисто заклав золоті корони на голови зображених на іконі Ісуса і Пресвятої Богородиці.
21 серпня 2005 року відбулося перенесення осідку Предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви зі Львова до Києва. Однак Свято-Юрський комплекс не втратив від цього свого історичного та духовного значення. У всі пори року сюди прибувають вітчизняні та зарубіжні паломники, щоб вшанувати чудотворну ікону Богородиці, копію Туринської плащаниці, мощі святих [апостола Петра, Миколая, Шарбеля, Антонія Падевського, Пантелеймона Цілителя, Валентина, Йосафата (Кунцевича), Миколая (Чарнецького)] та відвідати крипту-усипальницю ієрархів УГКЦ [Сильвестра (Сембратовича), Андрея (Шептицького), Йосифа (Сліпого), Володимира (Стернюка) та Мирослава Івана (Любачівського)].
Сьогодні цей собор вражає своїм незвичайним виглядом, зокрема архітектурним комплексом. Перед глядачем він відкривається не відразу, а поступово. Собор Святого Юра закладений на грецькому рівнораменному хресті з чотирма каплицями між раменами хреста й мініатюрними банями під покрівлею, у центрі з великою банею на широкому барабані, що спирається на підпружні арки. Угорі споруда охоплена карнизом. Численні пілястри, парні (на барабані) і подвоєні на стінах собору, увінчані кам'яними рококовими ліхтарями, надають будові стрункости. На вході до катедри побудовані паристі сходи з рококовою ажурною балюстрадою, оздобленою вазами та путами. На фасаді обабіч головного входу статуї митрополитів Атанасія і Лева, над входом балкон, високе вікно, причілок з гербовим щитиком Шептицьких й аттиком, завершеною кінною статуєю св. Юрія-Змієборця роботи німецького скульптора Йогана Георга Пінзеля. Подвір'я перед катедрою замикають дві рококові брами, прикрашені алегоричними постатями, що символізують Віру й Надію та Церкву Риму і Церкву Греції.
Зайшовши у середину храму, перше, що привертає увагу - це легкий, нетрадиційний, ніби прозорий іконостас, прекрасні українські вишивки. Інтер'єр собору розписував С. Фабянський (1876), Ю. Радивилівський виконав велику композицію "Архиєрей" і "Появу апостолам", М. Смуглевич - завівтарну композицію "Проповідь Христа", яку привезли з Вільнюса за сприяння каштелянової Катажини Коссаковської, і "Христос-Пантократор" у бані, Л. Долинський - намісні ікони, овальні ікони пророків і 16 сцен празничків. Скульптурні обрамування двох вхідних воріт і оздоблення входів та численні ліхтарі належать М. Філевичу. М. Осінчук 1942 виконав загальну консервацію і розмалювання стін та відчищення образів. При будові комплексу працювали різні мистці в різних стилях: бароко, рококо, класицизм, проте вони зуміли досягти органічної синтези барокової архітектури і скульптури, деталів химерної рококової орнаментики карнизів, балюстрад, аттік, капітелів, скульптур, ваз, сходів, портиків, підпорядковуючи всі складові елементи цілості на подобу образотворчої культури тогочасної Європи.
Ансамбль займає своєрідне місце в мистецькій культурі українських земель ще й через те, що він зберіг і нині переховує у своїх стінах немало визначних історичних та мистецьких пам'яток різного часу, зокрема таких, що належать до найважливіших і найрепрезентативніших для своєї епохи. Проте, в силу історичних обставин, більшість з них нині перебувають поза межами храму: у Національному музей ім. Андрея Шептицького, архівних фондах Онуфріївського монастиря, Центрального державного історичного архіву України у Львові та Львівській науковій бібліотеці ім. Василя Стефаника.
Дістатися до собору нескладно. Від залізничного вокзалу їде трамвай №6. На другій зупинці вам треба вийти. Потім можете обрати декілька маршрутів: якщо підете по вулиці Шептицьких, то вийдете прямо до собору. Можна також піти вулицею Городоцькою, повернути направо і побачите львівський Собор Святого Юра.
