Любонь Великий

Любонь Великий (пол. Luboń Wielki) — вершина заввишки 1022 м, найвиразніша гора Острівного Бескиду: її відносна висота становить близько 512 м. У державному реєстрі географічних назв вона записана просто як Luboń, але в туристичній літературі й на мапах її звуть Любонем Великим, щоб відрізнити від інших однойменних вершин. Місцеві жителі колись називали гору Бєрнаткою. Вона стоїть на північ від курорту Рабка-Здруй, на межі Лімановського, Новотарзького й Суського повітів Малопольського воєводства.

Біля підніжжя гори лежать поля й садиби Тенчина, Ґлісного, Кшечува, Мшани Дольної, Раби Нижньої, Рабки-Здруй (Зарите) та Скомельної Бялої. Від сусіднього Щебля Любонь відділяє перевал Ґлісне (634 м). На захід від вершини відходить довгий гребінь аж до Направи з вершиною Любонь Малий. Усі потоки масиву живлять Рабу або її притоку Смугавку, а сам масив здіймається майже на 500 м над їхніми долинами.

Як дістатися / маршрути

На Любонь Великий веде п'ять позначених шляхів:

• Жовта «Перч Борковського» з Рабки-Зарите через заповідник — найважчий маршрут: у межах заповідника доводиться дертися по скелях. 5,1 км, 560 м набору, близько 2 год угору (униз 1 год 30 хв).
• Червоний Малий Бескидський шлях (MSB) з Мшани Дольної через перевал Ґлісне: 8,3 км, 560 м набору, 2 год 15 хв (униз 1 год 50 хв). На вершині цей довгий шлях закінчується.
• Від Направи Дольної через Любонь Малий і поляну Сурувки: 7,6 км, 460 м набору, 2 год 15 хв (униз 1 год 40 хв); поляною проходить синій шлях.
• Ще два шляхи з Рабки-Зарите: 4,4 км (530 м набору, 1 год 50 хв, униз 1 год 05 хв) і найкоротший, уздовж Рольського потоку, — 3,3 км (550 м набору, 1 год 20 хв, униз 50 хв). У OSM з цього боку позначено синій шлях і зелений шлях PTTK Рабка — Любонь.

Що видно з вершини

З вершини відкриваються краєвиди на північ і захід. Найширша панорама — з поляни Сурувки на західному гребені, через яку йде синій шлях: звідти видно Татри, Ґорці й Баб'ю Ґуру. Здалеку гору легко впізнати за щоглою радіотелевізійного передавача.

Природа та історія

Нижні схили вкривають смереково-ялицеві ліси, верхні — карпатська бучина. Збереглися дві поляни, Сурувки та Луґусова. На південно-східному схилі створено заповідник площею близько 12 га для охорони найбільшого в Острівному Бескиді кам'яного розсипища, скель Дзюраві Турні та печери. З вершиною пов'язано багато легенд і народних переказів.

На вершині стоїть невеликий притулок PTTK, збудований 1931 року; він пережив Другу світову війну й 2009 року внесений до реєстру пам'яток Малопольського воєводства. Поруч розташовані радіотелевізійна станція та метеорологічний пункт. Передавач збудували 1961 року, щоб забезпечити трансляцію чемпіонату світу FIS у Закопаному. Під час війни великий лісистий масив слугував сховищем для партизанів: посередині Чорного Потоку, в так званих Ямах, вони мали замасковану землянку й дерев'яний барак, а час від часу займали й притулок на вершині.

Безпека, сезон і правила

Гора доступна цілий рік. «Перч Борковського» проходить скелями й кам'яним розсипищем: у дощ і ожеледь вони слизькі, тож цей шлях краще обрати для підйому в суху погоду, а спускатися іншою стежкою. У заповіднику не сходьте з позначеного шляху. Гора лежить поза національними парками.

У Бескидах допомогу надає GOPR: 985 або +48 601 100 300, а також 112.

Фото: Jakub Hałun, CC BY-SA 4.0; Jan Biernat, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jakub Hałun, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; Jakub Hałun, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.