Буячий Верх

Буячий Верх (словацьк. Bujačí vrch, пол. Bujaczy Wierch, нім. Stirnberg) — вершина заввишки 1947 м у головному гребені Бєлянських Татр у Словаччині, остання висока гора на сході всіх Татр. Вона лежить на території міста Високі Татри в окрузі Попрад Пряшівського краю, над селом Ждяр, приблизно за 15 км на північний захід від Кежмарка. Найближчі поселення — Татранська Котлина (близько 3,8 км) на сході, Ждяр (близько 4,6 км) на півночі та Лендак на сході. Вершина туристично недоступна: вона лежить у національному природному заповіднику Бєлянські Татри в межах Татранського національного парку (TANAP), і з 1978 року вхід сюди заборонено.

Буячий Верх — розлогий масив завдовжки близько 1,3 км у східній частині головного гребеня. На заході неглибоке Буяче сідло (1912 м) відділяє його від Передніх Ятків (2012 м), на сході гребінь спадає до Скальних Врат (1620 м) і Файксової скали. Польські дослідники зазначають рідкісну для Татр особливість: від масиву відходить аж сім гребенів, тож гора височіє над сімома долинами, серед яких Малий Кошяр, Ягняча, Бабина, Чорна й Суха долини, долина Семи Джерел і головна частина Кежмарської долини. Висоту гори подають по-різному, бо в її західному гребені стоять невеликі скельні башти — Апостоли; найвища з них сягає 1960 м, але справжня вершина — довгий гребінь за неглибоким сідельцем, що має 1947 м.

Як дістатися / маршрути

Позначених шляхів на вершину немає, і сходити на неї заборонено. Колись гребенем проходила червона Татранська магістраль, але 1978 року всю її бєлянську ділянку закрили, коли тут створили суворий заповідник. Найближчий легальний маршрут — зелений шлях із Татранської Котлини до хати Плеснівець (Chata Plesnivec, 1290 м) біля підніжжя гори в долині Семи Джерел і далі південним схилом до Великого Білого плеса. Звідти гору добре видно, але з позначеної стежки сходити не можна. Відкрита для туристів лише невелика частина Бєлянських Татр — Монкова долина зі Ждяра до Копського сідла, доступна з 1993 року.

Що видно з вершини

Вершину найкраще видно з Кежмарської долини, з долини Зеленого плеса та з села Ждяр. Польські автори називають Буячий Верх одним із найкращих оглядових місць на Кежмарську долину; словацькі джерела описують із вершини краєвид на головний гребінь Бєлянських Татр, Високі Татри, а за доброї погоди — на Низькі Татри, Спіську Магуру, Пеніни, Оравські Бескиди та гори південної Польщі. Для туриста ці краєвиди лишаються недосяжними — їх можна побачити лише з дозволених стежок.

Природа та історія

Масив складений осадовими породами — тріасовими вапняками й доломітами — і частково скелястий. У ньому є печери: в Льодовому погребі ростуть крижані сталагміти, а Алебастрова печера на північних схилах має коридори завдовжки понад 300 м. На вершині ростуть едельвейси, які до 1960-х років масово збирали на продаж. За пасовище Спільна Пастьба на південних схилах століттями точилися запеклі суперечки між Спіською Белою, замком у Нідзиці та Кежмарком.

Назва походить від діалектного слова «буяк» — бик, і нагадує про випас худоби, який тривав тут століттями; у літературі її першим ужив географ Антоній Реман. Німецька назва Stirnberg («чоло-гора») позначала початок гребеня, видимий зі Спіської Бели; пізніше через помилки топографів з’явилися варіанти Stierberg і Stiernberg. Близько 1650 року на горі загинув шукач скарбів Август Кальтштайн — перша відома на ім’я жертва Татр. 1813 року тут побував ботанік і геолог Йоран Валенберг.

Безпека, сезон і правила

Буячий Верх закритий у будь-який сезон: це зона суворої охорони, і за порушення в TANAP штрафують. Високогірні шляхи національного парку щороку закриваються з 1 листопада до 31 травня; актуальний стан окремих ділянок публікує адміністрація TANAP. Гірська рятувальна служба HZS: 18 300 (+421 18 300) або 112.

Цікаві факти

• Від масиву Буячого Верху відходить сім гребенів — виняток у масштабі всіх Татр.
• Апостоли в західному гребені вищі за саму вершину, тому в довідниках трапляється висота 1960 м.
• Хата Плеснівець під горою — єдиний такий притулок у Бєлянських Татрах.

Фото: Rafik k, CC BY 2.5; Kristo, CC BY-SA 3.0; Krzysztof Dudzik-Górnicki (User:ToSter), CC BY-SA 3.0; Rafik k, CC BY-SA 4.0; Krzysztof Dudzik-Górnicki (User:ToSter), CC BY-SA 3.0 — Wikimedia Commons.