Лужани

За Мамаївцями відразу починається містечко Лужани (бл. 4,9 тис. жителів) - без перебільшення, одне з найцікавіших місць Буковини, селище міського типу неподалік Чернівців (знаходиться у Кіцманському районі), до якого слід поїхати тому, що тут можна побачити найстаріший храм Буковини - Вознесенську церкву. Про дату заснування населеного пункту вчені ведуть суперечки і в наші дні. Офіційною датою вважається 7 жовтня 1453 року. Саме в цей день боярин Федір Вітольд придбав Лужани у Костя Вранича – сина Драгомира Вранича, боярина воєводи Олександра Доброго за 400 турецьких золотих, про що свідчить господарська грамота.

Коли чуєш "найстаріший храмБуковини", то уявляєш собі щось таке неймовірно красиве, щось таке... А насправді, коли бачиш Вознесенську церкву, здається вона якоюсь навіть примітивною. Це дуже простий храм хатнього типу, стіни його обмазані непривабливою сірою штукатуркою, а дах покритий ще менш привабливою бляхою. Церква офіційно датується 1453-1455 роками, тобто часом, коли Лужани перейшли у власність Федора Вітольда. Те, що церква існувала раніше, вчені здогадувалися. І ось у 2006 році дослідники львівського науково-дослідного інституту «Укрзахідпроектреставрація» під час реставрації виявили у церкві фреску, фрагменти якої датуються ХІІІ століттям. Ця знахідка дає підстави вважати, що церква походить з ХІІІ століття.

Церква Вознесіння є найпростішим видом мурованого тридольного безкупольного храму хатнього типу, типового для Буковини та Молдавії часів середньовіччя. Складається з побудованого пізніше бабинця, прямокутної нави, яка має однакову ширину з бабинцем, та гранчастої апсиди. Завдяки своїм мініатюрним розмірам та простоті очевидним є її схожість з дерев’яними храмами-хатами, що були раніше розповсюджені у Буковині. У часи Враничів та Вітольдів церква була дводольною, без жодних дерев’яних прибудов і навіть даху з декоративними куполами. Фактично вона виглядала мурованим кубом і виконувала роль невеликої фортеці. Навіть зараз про її релігійну сутність нагадують лише маленькі маківки з хрестами.

Протягом свого існування церква зазнала декілька перебудов. У 1816 році до бабинця було добудовано дерев’яну прибудову на кам’яному фундаменті. У ХІХ столітті у південно-західній частині церковного подвір’я була побудована дерев’яна двоярусна каркасна дзвіниця. У 1884 році церкву оздобили цеглою, а церковні мури підперли чотирма кам’яними контрфорсами. А на початку минулого століття дах перекрили бляхою. Церква, звичайно ж, не зберегла свого автентичного вигляду з часів побудови: попереду приліплена дерев’яна прибудова, фарбована у синій колір, а невеличкі три главки на даху - пізніші надбудови. Щоб її побачити, треба не доїжджаючи до центра звернути праворуч біля корпусів спиртозаводу на місцеву дорогу у бік Кіцмані. За залізничним переїздом проїжджаємо скрізь парк, за яким поруч з новим храмом-велетнем рожевого кольору побачимо скромну церківку з дерев’яною дзвіницю.

Дерев’яна дзвіниця:
І все ж основним багатством Вознесенської церкви є її середньовічні розписи, більшість з яких, слід вважати, зроблено за часів Федора Вітольда. Раніше інтер’єр церкви був повністю розписаний фресками, більшість з який зараз ховається за побілкою. І лише невеликі фрагменти розписів у бабинці дають уявлення про якість роботи майстрів. В живопису інтер’єру церкви чітко простежується зв’язок із давньоруським мистецтвом. В ніші над аркою, що з’єднує бабинець із навою, збереглося зображення Святого Георгія. Раніше, до побудови бабинця, це був вхід до святині, де зазвичай розміщувалася храмова ікона. Отже, можливо, саме Святий Георгій був храмовим патроном церкви. Західну зовнішню стіну церкви прикрашала традиційна для буковинського культового зодчества ікона «Страшний суд».

В нижньому регістрі на південній стіні бабинця зображені фігури трьох святих: Сергія, Федора і, ймовірно, Дімітрія. На північні стіні – зображення Федора Вітольда в червоній киреї на білому коні і ктиторський надпис: «Азъ панъ Федоръ эвоми Витольта рабъ Христу Богу и пречистей Бого Матери и хтиторъ святому храму сему». У другому регістрі північної стіни міститься сцена «Убогий на гноїщі», на якій видно постаті біблейських царів Давида і Соломона з ангелом, які, граючи на гуслах і якомусь смичковому інструменті, схожому за формою на торбан, звеселяють убогого.
Цікавим є той факт, що в ніч із 28 на 29 червня 1783 року в храмі на шляху від Жовкви до Сучави перебували мощі великомученика Івана Нового Сучавського – шанованого буковинського святого.

Визначні пам’ятки Лужан не обмежуються середньовічною Вознесенською церквою. Повертаючись до траси побачимо перед залізничним переїздом пам’ятку садово-паркового мистецтва – Лужанський дендропарк, який виник у ХІХ столітті і має площу 4,3 га. Серед великого різноманіття місцевих деревних порід зростають такі цінні дерева-екзоти, як сосна Веймутова, спірея середня, сумах сутовий, ялина голуба, каштан голий, платан кленолистий, софора японська, каркас західний або залізне дерево, а також алея з катальп різних видів і різновидностей. Вони є представниками флори Північної Америки, Японії, Китаю, Корейського півострова. Тут, де колись були облаштовані водоспад і фонтани, протікає річка Совиця.

Лужанський дендропарк дійсно один з найохайніших парків Буковини. Принаймні на мене від склав найпозитивніше враження, незважаючи на дощ і похмуру погоду. На території дендропарку знаходиться скромний палац – колишній панський маєток початку ХІХ століття, в якому сьогодні розташувалася музична школа.

Архітектурною пам’яткою місцевого значення є й розташований неподалік адміністративний будинок цукрового заводу, побудований у 1895 році. Щоб оглянути інші об’єкти, повернемося до траси тією ж дорогою на повернемо праворуч у бік Коломиї. Майже відразу за поворотом в центрі містечка праворуч від дороги побачимо пофарбовану у блакитний колір дерев’яну Спаську церкву, що походить з XVII століття і яка, нажаль, давно втратила свою автентичність.

Майже на виїзді з Лужан ліворуч від траси стоїть невеличкий мурований костел Святого Яна з Дуклі у неоготичному стилі. Вперше дерев’яний костел постав тут у 1847 році. Того ж року поруч з ним встановлено скульптуру Яна з Дуклі, яку можна побачити й сьогодні. Перший львівський святий народився в Дуклі на Лемківщині близько 1414 року. У двадцятирічному віці Ян вступив до монастиря францисканців, а згодом – до ордену бернардинів. У 1463 році оселився у Львові, де здобував славу як проповідник та сповідник. Навіть після того, як Ян втратив зір та йому відняло ноги, він продовжував священицьку діяльність. Помер Ян з Дуклі 29 вересня 1484 року у Львові, і вірні відразу ж почали шанувати його пам’ять. Культ святого поширився серед католиків не лише у Галичині, але й в сусідніх країнах. Вважається, що саме Ян з Дуклі охороняв Львів під час численних воєннх дій.

Дерев’яний костел майже повністю згорів у 1914 році, і парафіяни вирішили побудувати новий мурований храм. Неймовірно, але вважається, що проект побудови нового неоготичного костелу належав відомому австрійському архітекторові Герману Гельмеру – автору такого шедевру, як театр у Чернівцях, а також Одеського, Віденського, Гамбурзького, Цюріхського, Загребського та Софійського театрів. Костел закрили совіти у 1955 році. Спочатку тут влаштували меблевий магазин, а згодом і магазинний склад, де зберігали сіль, внаслідок цього будівля сильно постраждала. У 80-х роках минулого століття частина інтер’єру лужанського костелу (вівтар, ризи, хоругви) потрапила до Петропавлівського катедрального костелу у Кам’янці-Подільському, де й знаходяться до сьогодні. Храм повернули римо-католицькій громаді Лужан у 1993 році і згодом відреставрували. На хрестоподібному вікні над дверима храму збереглися старі вітражі.
Залізничний вокзал в Лужанах побудови австрійських часів: