Річка Попрад

Попрад (Poprad) — річка Словаччини і Польщі, права притока Дунайця. Її довжина — близько 174 км: 113 км тече Словаччиною, 31 км є кордоном, а останні 31 км — у Польщі. Площа басейну — 2081 км², з них майже 1600 км² у Словаччині. Через Дунаєць і Віслу Попрад несе воду до Балтійського моря — це велика рідкість для Словаччини, де майже всі річки належать до басейну Дунаю. Назва річки — одна з найдавніших у Підтатранському краї, у документах вона трапляється з 1244 року.

Течія: від витоку до гирла

Попрад народжується у Високих Татрах. Найвище його джерело — Гінцов потік, що витікає з Вельке Гінцово плесо на висоті 1945 м. У Менгусовській долині на висоті близько 1302 м він зливається з потоком Крупа, який витікає з Попрадського плеса, — звідси починається Попрад. Річка огинає Високі Татри з півдня, виходить у Попрадську котловину і протікає через Попрад — найбільше місто на її берегах. Далі вона тече на північний схід через Кежмарок і Спиську Белу, між Татрами і Спиською Магурою з одного боку та Левоцькими горами з другого, і виходить у Любовнянську котловину.

Під Старою Любовнею Попрад повертає на схід, біля Плавеча різко бере на північний схід і перетинає кордон біля Чірча. Далі річка прорізає Сондецький Бескид, відділяючи пасмо Радзейови від пасма Яворини Криницької. Кордоном вона тече двома відтинками — від Лелюхова до Мушини (5 км) і від Легнави до Північної-Здруй (26 км). Нижче Ритро долина розширюється, і між Старим Сончем і Новим Сончем Попрад впадає в Дунаєць. Великих приток він не має — це гірські потоки: зі словацького боку Велицький, Славковський і Студений потоки, Кежмарська Біла вода, Любиця, Якубянка, Любовнянка, з польського — Мушинка, Верхомлянка, Ломничанка, Велика Розтока. Середня витрата біля Мнішка-над-Попрадом — 22,3 м³/с.

Що побачити вздовж річки

• Попрадське плесо і Символічний цвинтар — у верхів'ї, над долиною потоку Крупа.
• Кежмарський замок і Дерев'яна артикулярна церква Святої Трійці в Кежмарку — за кілька сотень метрів від річки.
• Любовнянський замок — на скелі над Попрадом; він стеріг давній торговий шлях долиною.
• Жегестів-Здруй: пійальня «Анна» й Курортний дім — курорт у прикордонному прориві.
• Старий Сонч: ринок і монастир кларисок — місто біля гирла.

Річка і люди

Ще в середньовіччі долиною Попрада йшов торговий шлях зі Спиша до Малопольщі, і його охороняв Любовнянський замок. Сама річка для перевезень майже не годилася: Вінцентій Поль у середині XIX століття писав, що плоти можуть іти нею лише за високої води, нижче Кежмарка заважають греблі млинів, а між Любовнею і Сончем русло завалене брилами, особливо після великої повені 1813 року, тож товари зі Спиша частіше везли возами. Нині словацьким відтинком долини проходить дорога до Пряшева, польським берегом від Мушини до Північної-Здруй — мальовнича воєводська дорога № 971, а вздовж усієї долини — залізниця Новий Сонч — Лелюхів — Плавеч — Попрад. Долина багата на мінеральні й термальні джерела, на них виросли курорти Мушина, Жегестів і Північна-Здруй.

Природа і безпека

Верхів'я лежить у Татранському національному парку: рухатися там можна лише позначеними шляхами, а купатися в татранських плесах заборонено (міністерство довкілля Словаччини, 2026). Польську частину долини охороняє Попрадський ландшафтний парк. Попрад — гірська річка зі швидкими паводками: у червні 2010 року вода затопила частину Старої Любовні, а біля Старого Сонча зруйнувала залізничний міст, відбудований 2011 року. Під час дощів не підходьте до крутих берегів. Екстрені номери: 112, у словацьких горах — HZS 18 300, у польських — ГОПР 985 або +48 601 100 300.

Поруч: вершини, маршрути, колиби

До витоку з Попрадського плеса веде шлях Три Студнички, стара лісничівка – Попрадське плесо, зупинка. Зі Старої Любовні можна піднятися шляхом Стара Любовня – Орловська Магура, а з Ритро над польським проривом — шляхом Ритро – Пшехиба; долину перетинає і Головний Бескидський Шлях.

Фото: Ing.Mgr.Jozef Kotulič, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Michal Klajban, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Color managed in Photoshop by Poeticbent (talk · contribs), based on lower..., CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Jakub Hałun, CC BY 4.0, Wikimedia Commons.