Піпітка

Піпітка (словацьк. Pipitka, угор. Pipityke) — вершина заввишки 1225 м у Воловських горах, що належать до Словацьких Рудних гір. Вона найвища у своїй геоморфологічній групі, яка й названа на її честь. Гора стоїть над селом Угорна (близько 2,4 км), приблизно за 9 км на схід від Рожняви, у Кошицькому краї; вершина лежить на землях Дрнави, частково Угорни й Смольника. Інші найближчі села — Пача (близько 5 км), Дрнава (5 км) і Ковачова (5 км). За угорськими джерелами, це найближча до Угорщини вершина, вища за 1200 м: до кордону звідси лише близько 12 км.

Піпітка лежить у гребені, що веде від вершини Златий стул на південь через Угорнянське сідло (999 м) і далі на південний схід до вершини Осаднік (1186 м); від Угорнянського сідла до неї неповних 3 км. На півночі видно Білі скали (1252 м) і Гекерову (1260 м), на сході — Орлю студню (1103 м) та Осаднік, на заході — Малу Піпітку (1087 м). Вода з північних і східних схилів стікає річкою Смольник до Гнілця, а південні схили дренують притоки Чремошної в басейні Слани.

Як дістатися / маршрути

На саму вершину позначеної стежки немає. Неподалік, північним схилом, траверсом проходить червона позначка — Дорога героїв Словацького національного повстання (частина європейського маршруту E8):

• З північного заходу — від вершини Скаліско через Угорнянське сідло.
• Зі сходу — від розвилки Бодовка через Орлю студню.
• Зелена позначка виводить на Угорнянське сідло із заходу з села Пача та з півночі з Угорни.

Угорські автори вважають, що найлегше підійти до гори з боку Дрнави. Офіційних часів переходу джерела не наводять, а останню ділянку до вершини доведеться пройти без позначок — беріть детальну карту.

Що видно з вершини

Вершину вкриває розріджений, переривчастий ліс, тож краєвиди відкриваються з окремих місць. Видно інші частини Воловських гір, а за доброї погоди — Татри, Сланські гори, Словацький карст, Ревуцьку височину, Столицькі гори й Низькі Татри. Із кам'яного розсипу під вершиною чудово видно Рожнявську котловину та карстові плато Словацько-Угорського карсту.

Природа та історія

Піпітка складена давніми кристалічними породами, які подекуди виходять на поверхню скельними уступами й стінками, а на південних схилах під вершиною утворюють великий кам'яний розсип. Схили доволі круті, місцями кам'янисті, порізані долинками численних потоків. Масив майже повністю вкритий лісом — унизу буковим, вище смерековим. Вершину колись знеліснило інтенсивне пастівництво, але протягом XX століття вона знову заросла лісом. На початку XXI століття смерекові ліси, ослаблені короїдом, сильно постраждали від вітровалів.

Із XVIII століття масив був районом інтенсивного гірництва: у численних невеликих копальнях на землях Красногорського Підградя й Дрнави до середини XX століття добували залізну руду. Їхні сліди — штольні та відвали пустої породи — добре помітні на південно-західних і південних схилах.

Безпека, сезон і правила

Піпітка — лісиста середньогірна вершина, доступна цілий рік, але без позначок легко збитися зі шляху, а давні штольні та відвали небезпечні — не заходьте в них. Після вітровалів у лісі трапляються завали. Гірська рятувальна служба Словаччини (HZS): 18 300 (+421 18 300) або 112.

Цікаві факти

• Піпітку згадує ще «Географічний словник Королівства Польського» 1887 року.
• Ім'ям гори названо цілу групу Воловських гір.
• Від вершини до угорського кордону — лише близько 12 км.

Фото: SanoAK: Alexander Kürthy, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.