Церква Святої Параскеви, Олександрівка

Свято-Параскевський храм - є справжньою окрасою села Олександрівка (колишня назва Шандрово), Хустського району, Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення (№ 220). Культова споруда увінчує широку поверхню пагорба і вимальовується чітким силуетом на тлі невисоких гір.

За зовнішнім виглядом храм схожий на храми мармарошської готики з Сокирниці, Крайниково, Данилово, проте має деякі свої характерні особливості. Тут вертикалізм не настільки виражений, знайдено рівновагу між вертикальною лінією вежі зі шпилем та горизонтальними лініями нави й вівтаря.

За місцевим переказом, перша церква стояла в урочищі Потік, а теперішня є другою. Відомо також, що церкву переносили в межах села. На думку львівського дослідника Андрія Кутного, нижні бруси церкви походять з XV століття, а основну споруду завершили у квітні 1753 року, згідно з написом на південному фасаді над опасанням. У 1751 році, за два роки до відновлення, а, можливо і перенесення, так описано церкву: "дерев'яна, з вежею в дуже бідному стані, скоро розпадеться... Посвячена св. Параскевії".

Загальна композиція форм олександрівської церкви подібна до храмів у Данилові, Крайникові та Сокирниці, але водночас вона має свої неповторні особливості. Тут вертикалізм не настільки виражений, знайдено рівновагу між вертикальною лінією вежі зі шпилем та горизонтальними лініями нави й вівтаря. Споруда розважливо увінчує широку поверхню пагорба і вимальовується чітким силуетом на тлі невисоких гір. Сільських хат майже не видно, новобудови не вносять дисонансу в патріархальну картину, незмінну вже кілька століть. Церква двозрубна, тридільна, з видимим нахилом стін до середини. Дубові зруби встановлено на потужних підвалинах довжиною 9,2 м та перетином 34–65 см. Опасання обіймає всі зруби. На головному фасаді – відкритий ґанок (на відміну від готичних церков у сусідніх селах). Вище здіймається вежа каркасної конструкції з чотирма вежками біля основи шпиля. Перед головним фасадом церкви стоїть каркасна, двоярусна, вишуканих пропорцій дзвіниця, вкрита шатровим верхом.

Церква двозрубна, тридільна, з видимим нахилом стін до середини. Вежа з чотирма фіалами біля оснування шпиля височіє над західним зрубом. На головному фасаді - відкритий ґанок з арковою галереєю. В олександрівському храмі можна побачити багаті, найповніші і найліпше збережені настінні розписи, виконані у 1779 році майстром Стефаном Теребельським, і малювання народних майстрів. Про це повідомляє напис на західній стіні нави. Колись бабинець з плоскою стелею від нави з високим арковим склепінням відділяла зрубна стіна з відкритим порталом. Усередині ХIХ століття прохід було збільшено. Вівтарний зруб відгороджено чотирирядним іконостасом XVIII сторіччя.

Чи не найдавніша з них церква св. Парасковії в с. Олександрівка, яка носить явні ознаки стилю будівничих XV-XVI століть, хоч вперше згадується про неї в записці мукачівського єпископа Ольшанського за 1751 рік.

У 2002 році частковою реставрацією храму займався Львівський інститут археології, та через відсутність фінансування проект призупинили.

Село Олександрівка (рус. Александровка, угор. Ósándorfalva, слов. Šandrova) знаходиться в Хустському районі, Закарпатської Області України. Стара назва його - Шандрова. Розташоване в 22 км. від районного центру - Хуста і в 15 км від залізничної станції Сокірниця на лінії Королево - Великий Бичків.

Перша згадка про Олександрівку в історичних документах відноситься до 1390 року. Вона здавна славилася на все Закарпаття джерелами ропи, що використовувалася замість харчової солі. У 15-19 ст. на території села вручну добували кам'яну сіль. До наших днів збереглися дерев'яні стовбури шахт.

Олександрівка це одне з чотирьох компактно розташованих сіл Хустщини - Сокірниця, Крайниково, Данилово, Олександрівка, де збереглися унікальні готичні деревянні храми.