Чорний Мєнґушовецький Щит

Чорний Мєнґушовецький Щит (пол. Mięguszowiecki Szczyt Czarny, словацьк. Východný Mengusovský štít — Східний Менґусовський штит) — вершина Високих Татр заввишки близько 2405 м у головному татранському гребені на польсько-словацькому кордоні. Це найсхідніша з трьох Мєнґушовецьких вершин і четверта за висотою гора Польщі. Вона здіймається над двома великими долинами: на польському боці — над долиною Рибього Потоку з озерами Морське Око й Чорний Став під Рисами, на словацькому — над Менґусовською долиною з її верхнім поверхом, Гінцовою долиною. Польська назва походить від Чорного Ставу — колись гору звали Мєнґушовецьким Щитом над Чорним (Ставом), а всі Мєнґушовецькі вершини названі за селом Менґусовце.

Від Середнього Мєнґушовецького Щита вершину відділяє Мєнґушовецький перевал під Хлопком (2307 м), названий за скельною вежечкою Хлопек у південно-західному гребені; від Гінцової Турні, якою закінчується Волові Гжбєт, — Чорноставський перевал (близько 2340 м). Висоту в путівниках подають по-різному: Вітольд Генрик Париський у путівнику для альпіністів — 2404 м, у Великій татранській енциклопедії — 2410 м, Арно Пушкаш — 2398 м. Лідарні вимірювання 2012 і 2018 років дали 2405 м.

Як дістатися / маршрути

Позначеного туристичного шляху на саму вершину немає. Найлегший підйом починається з Мєнґушовецького перевалу під Хлопком, куди від Чорного Ставу під Рисами веде позначений зелений шлях. Він перетинає північну стіну вершини скельною поличкою Ґалерійка. З перевалу на вершину ведуть два непозначені варіанти: в обхід гребеня з боку Гінцової долини (складність 0+ за татранською шкалою, близько 30 хв) або північно-західним гребенем (II, 30 хв). Словацькі джерела називають Чорний Мєнґушовецький найдоступнішим із трьох Мєнґушовецьких щитів, але на словацькому боці ходити на нього можна лише з гірським провідником.

Стіни вершини — популярний альпіністський об'єкт: на північній, північно-східній, східній і південно-західній стінах прокладено десятки маршрутів від 0+ до V+ з елементами штучного лазіння.

Що видно з вершини

Скеляста вершина в самому серці Високих Татр. Зблизька видно сусідні Середній і Великий Мєнґушовецькі Щити, Волові Гжбєт, Рисі, Високу й Ґерлах, а внизу — котли над Морським Оком і Гінцова долина.

Будова гори

Північно-східна гряда завдовжки близько 500 м і заввишки близько 700 м розділяє кілька льодовикових котлів — Бандзьох і Вижній Бандзьох з одного боку та Вижній Чорноставський котел з другого. Кількадесят метрів під вершиною гряда розгалужується, і праве плече закінчується Мєнґушовецькою Казальницею — одним із головних альпіністських об'єктів польських Татр. Права частина північної стіни заввишки 380 м спадає до Бандзьоха; східна стіна має близько 320 м, південно-західна — близько 250 м і спадає на осипи Гінцової долини; її ділить надвоє Жліб Заремби.

Природа та історія

На північних схилах нижня межа поясу скель і вершинних лук опускається майже до сідла за Казальницею. Поруч із рослинами гранітного ґрунту тут ростуть вапнолюбні види — рідкість для Високих Татр. Тому в липні 1923 року вершину досліджувала V Міжнародна фітогеографічна екскурсія під керівництвом Боґуміла Павловського, який писав, що флора Чорного Мєнґушовецького — одна з найбагатших серед високих татранських вершин; причина — сильне вивітрювання скель і рясне зволоження схилів. На скелях росте понад 70 видів квіткових рослин, серед них два дуже рідкісні: ложечниця татранська (на висоті 2200–2390 м) і ломикамінь Saxifraga retusa.

Перше зафіксоване літнє сходження здійснили Антоніна Енґліш і її син Карл із провідником Йоганном Гунсдорфером-старшим 9 серпня 1903 року від Чорноставського перевалу; першими взимку були Мєчислав Лєрський та Єжи Масьлянка 22 березня 1910 року. Проте польські гірські провідники водили сюди людей уже в другій половині XIX століття, ймовірно ще до 1877 року. Один зі словацьких маршрутів виник 1966 року під час пошуків зниклих людей Горською рятувальною службою.

Безпека, сезон і правила

Це вершина для досвідчених: навіть найлегший шлях з перевалу — непозначений, у скельному й осипистому терені, а сам зелений шлях на перевал крутий і високогірний. У Татранському національному парку (TPN) туристи ходять лише позначеними шляхами; вихід поза ними — це вже альпінізм, тож без досвіду йдіть із ліцензованим гірським провідником. Узимку й навесні тут велика лавинна небезпека, а влітку часті грози — виходьте рано.

Рятувальники на польському боці — TOPR: 985 або +48 601 100 300; на словацькому — HZS: 18 300 (+421 18 300); скрізь працює 112.

Фото: Krzysztof Dudzik-Górnicki (User:ToSter), CC BY 3.0; Adam Opioła, CC BY-SA 4.0; Foto: Adam Opioła, opis: Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Krzysztof Dudzik-Górnicki (User:ToSter), CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Adam Opioła, CC BY-SA 4.0; Adam Opioła, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.