Церква Вознесіння Господнього (Знесіння), Львів
Церква Вознесіння Господнього - греко-католицький храм у Львові, в місцевості Старе Знесіння. Знаходиться на місці давнішого дерев'яного, що походив із початку XVII століття. Якщо ви їдете до Львова потягом зі східної сторони - облиште свої валізи та визирніть з вікна ліворуч. Серед сірої та нецікавої промзони Львова ви побачите цю пам’ятку архітектури. Деякі історики (зокрема Іван Вагилевич) були переконані, що саме на території Знесіння князь Данило Галицький заснував Львів.
Вірогідно на місці давнього святилища на Знесінні за Високим замком була закладена церква, від якої отримало назву поселення. Найстарішу відому будівлю храму звели 1602 року і вона згоріла в час облог Львова. Із найдавніших документів, що стосуються церкви, наразі відомі лише два документи з 1687 і 1758 років,, вірніше підтвердження її привілеїв і призначення нових священиків. Відбудована дерев'яна церква простояла до 1901 року, коли на її місці звели сьогоднішній мурований храм. Але залишився опис і зображення старої церкви з середини XIX століття. Стіни церкви були розмальовані батальними сценами, було два бічні вівтарі з образами, покритими срібними золоченими шатами. Першим дослідником, котрий звернув увагу на цінність пам'ятки був австрійський археолог Адольф Вольфскрон, котрий опублікував 1858 року рисунок та план у віденському виданні у статті про дерев'яні церкви Моравії, Сілезії, Угорщини та Галичини. У тому ж році опис мистецьких пам'яток подав Феліціан Лобеський у газеті "Rozmaitości" (додаток до Gazeta Lwowska). Пізніше у своїх працях церкву згадували зокрема Федір Білоус (подав рисунок за Вольфскроном), Юзеф Лепковський, Казимир Мокловський, Богдан Януш, Михайло Драган. У середині XIX століття церква перебувала у поганому технічному стані. З'явились плани будівництва нової.
Іконографія дозволяє скласти певне уявлення про храм. Він був тридільним двоверхим, орієнтованим на осі південь-північ із входом з півдня. Складався з прямокутної нави, такої ж ширини квадратного бабинця з присінком та дещо вужчої прямокутної вівтарної частини. Нава і бабинець були увінчані четвериками із архаїчними низькими наметовими дахами; верх над бабинцем виконував функцію дзвіниці. Дах над вівтарною частиною - двосхилий. Уся будівля по периметру була оточена піддашшям. Інвентарний опис другої половини XIX століття подає перелік окремих будівель на церковній території: дерев'яний будинок ("монастир") із чотирма кімнатами; кухня (або пекарня) з житловою кімнатою; стайня; ще одна будівля, що поєднувала комору, возівню і стайню; хлів; стодола. Усі дерев'яні, криті гонтом або соломою і переважно у поганому стані.
Інтер'єр церкви був розписаний сюжетами зі Старого та Нового Заповіту. За іконостасом знаходилась ікона «Розп'яття з ктиторами» від 1701 року. Біля вівтаря розміщувались також ікони історичного змісту. До нашого часу збереглись фрагменти високомистецької ікони "Вознесіння Господнє" від 1652 року, що знаходилась перед іконостасом. Церква посідала дзвін, датований 1557 роком, що походив з іншого, давнішого храму. Тут зберігалось рукописне Євангеліє 1603 року писане священиком Захарією зі Знесіння.
Відомо про плани 1888 року про будівництво нового храму за проектом Василя Нагірного. З невідомих причин цього не відбулось. Новий проект виконано Владиславом Галицьким і реалізовано протягом 1897-1901 років. Стару церкву було зруйновано не відразу. Її поступово оббудовували новими стінами і розібрали після завершення будівництва. 1922 року над входом до церковного двора збудовано стрільчасту неоготичну арку, а пізніше у 1924 році - стінну двоярусну дзвіницю із півциркульними арковими прорізами для дзвонів.
Храм розташований на високому пагорбі. У плані має форму хреста зі слабо вираженими раменами. Увінчаний одним великим восьмериком із куполом вкритим бляхою та високою бляшаною сигнатуркою, разом із якою загальна висота сягає 31 м. Матеріалом послужила цегла, зовні обмурована грубо обробленим пісковиком, що добувався поблизу. Для архітектурних елементів застосовано дрібнозернистий пісковик із села Демні, що поблизу Миколаєва.
В інтер'єрі знаходиться низький одноярусний іконостас із різьбленими царськими та дияконськими вратами. Серед намісних ікон - дві, писані на дереві, різняться за манерою виконання. Їх автором ймовірно був монах Святоіванівської студитської лаври на Знесінні Рафаїл Хомик (перша половина XX ст., монограма "Х. Р." на образі св. Миколи). Престоли перед іконостасом та бічним вівтарем (при південній стіні) оздоблені рельєфами Андрія Коверка. Цьому ж авторові належить кафедра під головним престолом, та рельєф "Добрий Пастир" у головній наві. Південний вівтар містить образ Христа, написаний Антоном Манастирським. Північний бічний вівтар містить образ Матері Божої-Елеуси початку XVIII століття, що походить із церкви-попередниці. Ікона виконана 1701 року, підписана на звороті монограмою "A.I.M." або "A.L.M", що можливо розшифровується як "Александер Ляніцький маляр". Стіни храму вкриті сучасними розписами із сюжетами переважно з Нового Заповіту.
Звичайно, були і противники того, що один із найстаріших дерев'яних храмів перебудовують. Історики говорять, що стара церква була у досить незадовільному стані.
Церква Вознесіння Господнього – це химерне сплетіння неоготичного стилю з неоромантизмом. У інтер'єрі переважають розписи початку 20 століття, але й поряд з цим у храмі є ікони, які знаходились ще у дерев'яній церкві. А пісковик, яким обробляли стіни ззовні, добували у селі Демня, що біля Миколаєва (Львівська область).
Церква вознесіння Господнього знаходиться на вулиці Старознесенській. До храму їде лише одна маршрутка - № 25 (вул. Кордуби - ТРЦ "King Cross Leopolis"). Також можна дійти пішки через парк "Знесіння".
Трохи вище на цій вулиці знаходиться Згромадження сестер Йосафата. У радянські роки храм було знесено. Тепер там височіє новий монастир.
