Бояни

Село Бояни було частиною Молдавії з моменту її створення в історичному районі Буковини. Згідно з місцевою легендою, опублікованою професором Васіле Bizovi, село було засноване 900 років тому на галявині лісника, який вирощував велику рогату худобу. Галявинка була розширена, коли були очищені землі від лісів за часів царювання Олександра Доброго, що зумовило утворення села під назвою Великі Бояни (рум. Boianul Mare). У середньовіччі торговий шлях, який з'єднував міста Ясси і Чернівці, проходив саме цим селом.

Село письмово вперше згадується в документі, датованому 8 квітня 1528 року, виданому Петру Рарешем, господарем Молдовського князівства. 3 квітня 1560 року господар Александру Лепушняну видав указ, який розділив село Бояни між дітьми і внуками братів Стирчя (рум. Stârceа). Село було поділене на 3 частини: верхня частина (нині кут Глиниця), середня частина (Гуків) і нижня частина (місце теперішнього села). У найближчі сто років середня та нижня частина села кілька разів продавалися, переходячи з рук у руки.

У 1636 році Ісак Стирчя (рум. Isac Stârcea) був змушений віддати губернатору Гаврілашу Матеяшу (рум. Gavrilaş Mateiaş) верхню третину Боянів, процвітаючий млин і село Лезаній (рум. Lăzanii), в зв'язку з тим, що він вкрав у нього «1360 золотих, хутро, хутро лисиці та ін». Два роки по тому господар Василь Лупул закріпив право власності Матеяша на ці маєтки.

У другій половині XVIII століття село належало родині Іон Некулче молдавського літописця. Його батько одружився в 1670 році на Катріні, дочці боярина Йордаке Кантакузіно (Iordache Cantacuzino), одного з найбагатших землевласників в Молдові XVII століття. У придані до весілля, Катріна отримала 21 садибу, у тому числі кілька сіл на півночі Молдавії (Бояни, Чорнівка, Бочківці, Грозинці та інші).

У 1702 році Іон Некулче розділяє спадок матері разом зі своїми сестрами, але Бояни залишаються йому. Після того, як Некулче програв у битві під Станілештами (Stănilești) (1711), його майно було конфісковано і передано великому магістрату Лупу Костаке (Lupu Costache). У 1720 році Некулче отримує дозвіл на повернення в Молдавію і почав судитися з сином Лупу Костаке, Йордаке (Iordache), переконуючи уряд повернути йому маєток. Пізніше він виявив, що його майно було перекуплене нащадками Ісаака Стирче, які прийшли з новими документами. Щоб освоїти весь маєток, він купив акції, що належать спадкоємцям Стирчя.

У січні 1775 року, в результаті нейтральних відносин, під час військового конфлікту між Росією і Туреччиною (1768-1774), Габсбурги (сьогоднішня Австрія) отримала частину молдавської території, територію, відому як Буковина. Після приєднання Буковини Габсбурзькою імперією у 1775 році, село Бояни було частиною герцогства Буковини, регулювалося австрійцями та відносились до району Садгора (Sadagura).

У 1775 році, в зв'язку з тим, що Бояни були включені у військові дії, тут було встановлено австрійську митницю. У селі була розташована резиденція інспектора митної служби Буковини та Поділля. У 1780 році, село мало п'ять млинів, і два магазина. Коли австрійці анексували Буковину Василе Некулче, який володів селом залишився в Молдові. У 1782 році він обґрунтував своє право власності на австрійській граничній комісії Буковини (заснованій в 1781 році), комісія на чолі з полковником Мецгером яка включала ще двох представників Іон Калмуцкі (Ion Calmuţchi) та Олександр Ілске(Alexandru Ilsche). Так як Васіле Некулче не міг управляти віддалено своєю нерухомістю 26 квітня 1792 він віддав в оренду село Бояни і половину свого майна на Іону Калмуцкі, який був власником нерухомості Калінешть на Черемуші.

В результаті складної економічної ситуації, деякі жителі почали емігрувати в Канаду наприкінці 80-х років ХIХ століття; цілий рік 1913 принаймні 983 людини були змушені покинути село. Мігранти влаштувалися в Альберті і там заснували село з такою ж назвою, Бояни.

Після Союзу Буковини з Румунією 28 листопада 1918 року, село Бояни було частиною Румунії, в графстві Чернівці. Тоді велика частина населення була складена з румунів, а також були українські та єврейські громади. Через те що лінія фронту проходила в селі, Бояни майже вщент були зруйновані. Цілими залишилися тільки два будинка. У міжвоєнний період, тут працював суд і філії Ліги Культури.

У липні 1941 року, Румунія віддала втрачені території за Договором Молотова-Ріббентропа. Після того, як румунські війська увійшли в село, деякі селяни силою витягнули з будинків 80 євреїв і привели їх в центр села, де вони були розстріляні румунськими солдатами, які перебували в селі. Євреї були поховані в братській могилі, де останки були перенесені в 1976 році на кладовищі села Строїнці (Stroeşti).

У березні 1944 року Північна Буковина була знову окупувана СРСР і Української РСР. Одного разу влітку того ж року, були зібрані в центрі села всі чоловіки віком від 18 до 40 років, які були виведені силою з села, посаджені на потяги і доставлені в трудові табори поблизу Онезького озера, недалеко від кордону СРСР з Фінляндією.

З 1991 року село Бояни належать до Новоселицького району Чернівецької області у складі незалежної України.

На даний час існують 3 церкви в Боянах, дві школи (в тому числі гімназія "Іон Некулче" з цим статусом гімназія з 1990 року), яка вчить румунську та українську мови. Існує сучасний готель ("Буковинська зірка") - був відкритий в 2003 році, супермаркет ("Джерельце") - ресторан ("Принц") і кілька магазинів, база відпочинку ("Сонячна долина").