Білоберізка

Білобері́зка - село в Україні, центр Білоберізької сільської територіальної громади Верховинського району Івано-Франківської області. Одне з найбільших сіл району розташоване на лівому березі річки Черемош. Площа території - 20 км². Населення - більше 1600 осіб. Білоберізка розташована на відстані 33 км від районного центру. Початок історії села датується XVII cт. В селі варто відвідати Церква Покрови Пресв. Діви Марії (1844). 

Там, де найвищі вершини Українських Карпат, течуть Біла річка і Чорна річка. По берегах росте і ронить білий цвіт у пінисту течію черемшина, то ж і річку, яку творять Біла й Чорна водойми, названо колись Черемошем. На березі Черемошу розкинулося по горах мальовниче верховинське село Білоберізка, що прекрасно вписується у вінок інших сіл, які носять назви, утворені від певних порід дерев: Красноілля, Ільці, Ясенів, Яворів, Березів…

Інтенсивне залюднення  Верховинщини припадає на XVII-XVIII століття.  Масове освоєння цих земель пояснюється  припливом втікачів з низинних районів Прикарпаття, які не хотіли терпіти феодальної експлуатації, а тому йшли в гори і там осідали.

Карпатські гори і полонини на той час стали опорним пунктом карпатських опришків.  Під захистом народних месників новоприбульці без побоювань, що їх можуть повернути назад, стали заводитись власними господарствами, поклавши початок новим селам. До того ж вільні долини Білого і Чорного Черемошів мали хороші пасовища для ведення скотарства.

Отже, природні умови і соціальний гніт зумовили появу нових сіл, серед них і Білоберізки. Так Білоберізка була заснована в 1669 році.

Легенда про Білоберізку

Розповідають, що в давні часи в горах поблизу бурхливого Черемоша жив стародавній мудрий і добрий чоловік. I було у нього дві доньки — Рада і Зрада. Рада, що розумом навіть перевищувала свого  батька, як і він, завжди робила людям тільки добро -  радила їм, як ту чи іншу справу краще зробити, виручала з біди. Зрада ж була підступною, потай чинила зло.

Про красу і мудрість Ради пішли чутки по близьких і далеких околицях, аж поки не дійшли до короля Угорщини . I вирішив той будь-що взяти її за дружину. Послав він своїх слуг, щоб ті привезли в Угорщину Раду. Діставши відмову, угорці підмовили  Зраду, аби та допомогла їм здобути сестру. Та охоче пристала на це. Вона заманила Раду в пастку, пообіцявши, що з високої скелі покаже їй щось дуже цікаве. Коли    Рада побачила невблаганних і дужих чужоземців, що хотіли її полонити, вона кинулась зі  скелі на гостре каміння внизу і розбилась, вибравши  смерть замість неслави.

Боячись гніву батька, Зрада змінивши свою подобу, пішла світ за очі, і ще й досі блукає поміж людьми. А нещасний батько поховав свою улюблену Раду неподалік  р. Черемоша, рясно зросивши її могилу сльозами. І виросла на тій могилі біла береза, що ще здалеку звертала на себе увагу своєю красою і незвичайною досі для дерева білопільською корою, що символізувало чистоту і  непорочність дівчини. Люди часто сюди приходили, а згодом і стали селитись тут, поблизу берізки білої. Та й на пам'ять про вродливу дівчину так і назвали це село — Білоберізка.

На високих горах, що звідусіль обступають Білоберізку, поруч із багатьма іншими породами дерев і справді росте багато беріз. Зустрічаються, навіть, цілі березові гаї. Очевидно, одне із місцевих урочищ, яке густо поросло березою, колись і отримало назву «білі берізки», яка сформувалась в одне слово — Білоберізка.

Та й старожили стверджують, що на місці села були ліси із значною перевагою беріз, які вирубувались першими поселенцями і використовувались для будівництва житла.

Гірська пошуково-рятувальна служба, смт. Верховина, +38 (03432) 2-19-41, +38 (067) 342-04-96.