Виженка

Вижницький район · Чернівецька область

Село Виженка є одним із основних туристичних населенних пунктів Вижницького району та центром зеленого туризму Буковини. Населення (за останнім переписом): 1380 чол. Відстань до міста Чернівці: 80 км. Громада пишається джерелом „Буркут” - сульфатно-залізо-алюмінієва вода.

Відоме з XVIII ст. як Верхня Вижниця. Повз село пролягає шлях до перевалу Німчич (Турецька Вершадь) (586,3 м).

З 1859 року і до Першої світової війни Виженка була австро-угорським курортом. Мечислав Рей близько 1860 року після проведеного поділу спадку родини став власником маєтку у Виженці (також Вижниці, Бабні, Чорногузах, Рівні) на Буковині. Гордістю села є однокупольна дерев'яна церква Івана Сучавського (1792) в гуцульському стилі, каплиця на честь ліквідації кріпосного права на Буковині в 1848 році (розташовується поруч з церквою святого Миколая), Миколаївська церква (1920-ті роки, дерев'яна, вкрита бляхою).

Там, де води звивистої Виженки зливаються з бурхливим Черемошом, в оточені зелених верхів розташоване багате на історичні пам’ятки село Виженка. Хоча вперше село згадується в документах XVIII століття, старі люди зберегли у своїй пам’яті прадавній переказ, що саме тут верховинці перетяли шлях диким татарським ордам. Як ненажерлива гусінь, каже легенда, сунула татарва, нищачи все живе. Людям доводилось відступати все далі й далі в Карпати. І ось тут, де гірський потік Лісківець впадає у Виженку, волелюбні горяни вирішили або відбити ворога, або загинути.

А тим часом завалили проходи і лази буками та смереками, притаїлись у лісах понад річкою, чатують на непроханих гостей. Пропустили в пастку передові загони ворога, а тоді перекрили Їм шлях до відступу, розкопали загату і вода ринула на чужинців. Топірцями і ратищами гуцули перебили ординців. Не змогли врятувати їх ні луки, ні швидкі степові коні. Рештки переляканої орди почали відкочуватись назад. На цьому місці стоїть збудована у 1792 році діюча Іванівська церква. Причому зведена вона без жодного залізного цвяха.

Понад Лісківцем можна піднятися до царинки з такою ж назвою, а потім плаєм праворуч на гору "Берізка". Тут знайдете утворену з величезних валунів печеру. ЇЇ називають Довбушевою. Кажуть вона має сполучення з галицьким берегом. Коли жандарми дуже насідали на Довбуша та його побратимів, месники добиралися до печери і тут мали завжди надійний порятунок.

Хто буває у Виженці, той не може обминути й іншої пам’ятки-архітектури, на кам’яних стінах якої викарбувані слова про знущання й наруги котрі доводилось переносити кріпакам. "Браття милі! Року 1820 толоки, ліси і всі добра були людські: року 1822 інжиніри записали їх ляхам, а люди о том не розуміли. Ляхам мусили кожний робити три дні на тиждень панщини. Як не прийшов на панщину, то давали 50-70 буків, що кров йшла". А далі ще свідчення, що у 1866 році пережили голод і холеру".

Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття Виженку відвідали видатні діячі культури: Ю. Федькович, О. Кобилянська, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стефаник, Марко Черемшина. В 1902 році тут народився Опанас Шевчукевич – відомий український скульптор, лікар, письменник.

Розвитку народного мистецтва села Виженка сприяли поетична краса прикарпатського краю, наявність доброякісної сировини, природні здібності майстрів. Традиційні народні промисли: різьба по дереву, вироби з дерева, писанкарство, вишивка.

Миколаївська церква у селі Виженка Чернівецької області, поруч із містом Вижниця була зведена упродовж 1921-1925 рр. за канонами характерної для цієї місцевості гуцульської школи народної архітектури і знаходиться у південній частині села на підвищенні, біля стрімкого закруту дороги. Схожою є, наприклад, церква св. Параскеви у селі Усть-Путила.

Миколаївська дерев'яна церква – хрестоподібна у плані, тризрубна, триверха, з майже однаковими восьмигранними верхами над усіма трьома частинами цієї споруди. До нефа з обох сторін добудовано великі прибудови, увінчані баньками, що створює ілюзію п'ятиверхого галицького храму. Нині храм майже повністю (окрім самої нижньої частини зрубів, яка пофарбована зеленою фарбою) вкритий бляхою. Церква оточена великим вільним простором, то ж її добре оглядати з різних сторін. Лише з північно-східного боку, від дороги, росте декілька дерев. З північного та західного боку на певній віддалі тягнеться цвинтар.

Неподалік знаходиться мурована дзвіниця, яка дещо подібна на дзвіницю сусідньої церкви св. Івана Сучавського у цьому ж селі. Дзвіниця стінового типу, складається з п'яти колон. При дорозі, поблизу Миколаївської церкви знаходиться вкрита ґонтовим дахом мурована капличка. За свідченнями істориків, її збудували у 1848 р. на честь відміни кріпосного права у Австрійській імперії. Численні написи на капличці свідчать про поневіряння селян на панщині, про важкі обов'язкові повинності, хвороби та всі негаразди місцевих мешканців, які випали на їхню долю у XІX ст. Ці написи полюбляють читати мандрівники та подорожуючі, адже село Виженка є одним із центрів зеленого туризму на Буковині.

Нині церква св.Миколая у Виженці є діючим храмом, вирізняється оригінальністю своєї побудови та значними розмірами, відноситься до єпархії УПЦ МП і належить до пам'яток архітектури місцевого значення. Далі на південь дорога починає підніматися на перевал Німчич, також поруч знаходиться рекреаційна зона - урочище Лужки.

Пам'ятна каплиця з нагоди відміни панщини на Буковині (1848 р.) знаходиться у с. Виженка Чернівецької області, у лінії огорожі місцевої церкви св. Миколая Чудотворця. У 1864-1866 рр. на Буковині від стихійних лих, голоду, епідемій холери та тифу за короткий час загинуло понад 20 тис. чоловік. Десятки тисяч голодних вирушили у пошуках хліба і порятунку на Україну та Бессарабію. Про ці страшні події невідомий літописець написав на двох пам'ятних плитах своєрідний літопис.

На стінах викарбовано в камені церковнослов'янською мовою і відповідним шрифтом напис: "Браття милі року 1820 толоки, ліси і всі добра були людські. Року 1822 інженери записали ляхам, а люди в том не розуміли. Ляхам мусіли кожний робити 3 дні на тиждень панщини, як не прийшов на панщину, то надавали 50-70 буків, що кров йшла... Року 1866 був голод і холера..." Згідно із Законом України дана капличка відноситься до культурної спадщини України.