Банилів-Підгірний

Банилів-Підгірний - село в Україні, в Чернівецькій області, Сторожинецькому районі. Село - справжній рай для любителів гірської природи. Воно майже з усіх боків оточено вершинами Буковинських Карпат: на заході – Велика Кічера (857 м) та Лишечини (878), на південному заході – Перехрест (1013 м), Велика і Мала Мачерки (1027 м і 875 м відповідно), Галечкі-Великі (1012 м) та Букова (1080 м), на півдні – Рагідна (1028 м) та Палтин (1097), та південному сході – Волховни (817 м). На будь-яку з цих гір не важко піднятися, а з їх вершин відкриється незабутня панорама інших гір Буковинських Карпат на півдні, та мальовничих прикарпатських сіл на півночі. Майже карпатське село, відоме з 1428 р. Село до 1946 р. називалося Банила над Сiретом, а до 1963 р. - просто Банилів. Банилів-Підгірний тянеться уздовж Малого Серету та його гірських притоків на багато кілометрів.

Банилів-Підгірний - найсхідніше село, де проживають гуцули. Не дарма співають в коломийці:

Ой, вівчарю, золотарю,
Заграй на трембіту,
Щоб почули про Банилів
​По цілому світу.

Є в селі і водоспад, і цілющі мінеральні джерела. Останні роки Банилів-Підгірний став значним осередком сільського "зеленого" туризму. З кожним роком збільшується кількість приватних туристичний садиб і, відповідно, кількість туристів. Величезне село складається з декількох кутів, кожний з яких, як правило витягнутий уздовж невеликих струмочків, що несуть свої води по гірським ущелинам до Малого Серету. Ми познайомимося лише з декількома такими куточками, що представляють інтерес для мандрівника.

Почнемо з центру села. Щоб досягнути його, треба їхати тією з дорогою, нікуди не повертати, не зважаючи на вказівники. Дорога, що веде з Черешу уздовж Малого Серету, пролягає майже через все село і є його головною вулицею. На початку села дорога – справжній жах. Але ближче до центру все міняється: там дорога ідеальна. Краща дорога Буковини, я б сказав. Через кожні 50 метрів – лежачі поліцейські.

Банилів широко розкинувся на карпатських передгір’ях, у підніжжя багатих на гриби і ягоди гір. В цій частині Карпат збереглися ялиново-букові праліси. З кінця XVIII ст. тут жили польські поселенці, до яких в 1830 р. додалися німецькі колоністи. Про ті часи пам'ятають кілька добротних мурованих споруд і вілл у центрі Банилова, а також скромний палацик родини Гроссу.

На околиці Банилова до цього часу збереглося кладовище німецького поселення Augustendorf. В 1907 р. в Аугустендорфі на місці дерев’яного храму (1881) було зведено тринітарський монастир з мурованим костелом св. Мартина. Зараз у приміщенні келій розташувався дитячий інтернат і табір "Перлина гір". Костел певний час використовувався як навчальні приміщення та спортзал. В 1993 р. частину храму повернули католикам села.

Через село, хутір Гільче, проходила 22,5 км гілка вузкоколійної залізниці Буковинської локальної залізниці, відкритої 15 жовтня 1908 р. 7 червня 2016 року на хуторі Кошуя архієпископом Онуфрієм освячено каплицю Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана.

У селі розташований Банилівський парк, а на південні околиці села, хутір Гільче,— загальнозоологічний заказник "Зубровиця". Приблизно через 3 кілометри від Гільче, на схилі гори Волховни, є маловідомий водоспад Королівський, у якому водиться форель (Водоспад 3 м, сегметованого типу, в урочищі Гільче на р. Думитриця, басейн р. Малий Сірет). У селі річка Солонець Великий впадає у Малий Серет.

Щотравня тут, як і в Путилі, святково відзначають вихід вівчарів на полонини. В поселенні є джерела хлоридних мінеральних вод. В урочищі Зубровиця мешкають нечасті гості Буковинських Карпат - зубри. В урочищі Кечера б’є джерело, вода котрого помічна від псоріазу. Звідси ж бере початок річечка Малий Солонець, з солоної води якої колись добували сіль. На полонинах над Баниловим ростуть дикі орхідеї, підлісник європейський, грушанка, калган.

Від центральної вулиці села у бік гір розходяться декілька радіальних вулиць, які ведуть до так званих «кутів» - віддалених частин села. Найбільш цікавим таким кутом є Кошелівка, поворот на який знаходиться праворуч, не доїжджаючи до центру с костелом. Хутір Кошелівка, розташований уздовж потоку Солонець, що впадає до Малого Серету, колись був самостійним селом. А назва свою поселення отримало завдяки тому, що тут плели кошики, адже на берегах Солонцю росли лози.

Окрасою Кошелівки є дерев’яна церква Святого Дмитра, збудована у 1875 році майстрами з Галичини. Була закрита більшовиками у 1978 році. Шкільна історія села розповідає про чудове спасіння місцевими мешканцями церковних дзвонів. За наказом тодішнього голови сільради влада знищіла іконостас та ікони. Наступними повинні були бути дзвони. Дізнавшись про це, відважні мешканці Кошелівки закопали три дзвони у трьох різних куточках хутора, тим самим врятувавши їх від богоненависників. Через 8 років, у 1986 році в Кошелівці знову почули церковний дзвін.