Чортова гора, Рогатин

Найближче проживання

Чортова Гора - унікальна ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні, залишок льодовикового періоду. На території росте декілька видів давньої флори. Розташована неподалік Рогатина, праворуч від траси на Бережани у Рогатинському районі Івано-Франківської області, на схід від міста Рогатина. Площа природоохоронної території 13 га. Статус з 1975 року. Перебуває у віданні Підвинянської сільської ради і Пуківської сільської ради. На вершині видніються залишки городища сакрального типу: символічний вал із внутрішнім ровом, капище, ями та заглиблення від споруд.

Завдяки активній підтримці митрополита Андрея унікальна ділянка степової реліктової рослинності - урочище "Чортова гора" біля міста Рогатина - була виділена на землях Церкви як природний заповідник. Місцевий парох о. Теодосій Кудрик виявив у 1935 році ділянку степової реліктової рослинності. Згодом науковці-ботаніки, вивчаючи флору цього об’єкта, підтвердили її унікальність, і за згоди та підтримки митрополита Андрея він був оформлений як заповідник "Чортова гора".

7 липня 1936 році греко-католицький Митрополичий Ординат у Львові надіслав на адресу воєводського уряду в Станиславів листа з повідомленням про створення на землях греко-католицької парафії в Рогатині заповідника "Чортова гора" і віддачу його "під опіку НТШ у Львові для наукових дослідів".

Пам'ятка природи охоплює територію схилів та вершини пагорба за назвою Чортова Гора (350 м), розташованого в межах Рогатинського Опілля, при автошляху М12, між Рогатином і селом Пуковом. Охороняється унікальний для Прикарпаття природний осередок лучно-степової рослинності. У трав'яному покриві зростають костриця блідувата, гадючник звичайний, шавлія лучна, конвалія звичайна, горицвіт весняний, а також ковила волосиста і любка дволиста, занесені до Червоної книги України.

Про назву цієї гори ходить легенда, що давно-давно чорти та інша нечисть вирішили нашкодити мешканцям міста за те, що були вони дуже побожні. Отож, вирішили вони скинути на місто земляну гору, щоб усі загинули. Зібрали чорти землю та й понесли, а ж тут закукурікали півні, і мусила нечиста сила ховатися. А на тому місті, де їх застав світанок, залишилася велика земляна гора, що її несла нечисть на погибель рогатинцям. Цей пагорб є унікальним - він є домом для степової рослинності, яка дивним чином тут збереглася. Перед Чортовою горою є гора з містичною назвою Могила.

Згідно з іншою легендою, на Чортовій горі є великий-превеликий камінь, під яким, якщо його підняти, знаходяться ворота до пекла. Але й без старих легенд обидві "Лисі гори" без рослинності вражають своєю містичністю. Місцеві мешканці переконують, що біля Чортової гори часто до людини блуд чіпляється або нечиста сила на очі з'являється.

Цілком можливо, що легенди навіть доповнюють одна одну. Кожна з них містить глибоку символіку: під чортами в казках і переказах часто виступають жерці давніх культів; образа на місто - спроба накласти прокляття чи помститися за відступництво у вірі; вхід у пекло - ворота до світу, де на погляд монахів панують біси-жерці. Цілком ймовірно, що легенди про гору зародилися у час, коли в краї вже утвердилося християнство, але ще існували громади язичників, і між представниками різних релігій була конкуренція.

Назва гори не дає спокою деяким місцевим "активістам": 1994 року громада села Пуків встановила скраю вершини гори дерев’яний хрест, назвавши гору "Божою". Але це викликало хвилю обурень з боку мешканців навколишніх сіл (того року протягом місяця не було дощу, а тому всю вину спихали на хрест, поставлений на горі, – мовляв, через нього не падає дощ), тому її й досі називають Чортовою. Також місцеві мешканці вважають, що гора має магічну силу – вона може розігнати грозові хмари, або ж навпаки – гора наче магнітом притягує хмари. Ще цікаво, що за давнім звичаєм, сюди люблять приїжджати наречені в день весілля, а це вже є залишком давніх язичницьких ритуалів (наприклад, в деяких краях збереглося ходіння до священного дерева чи каменя).

У підніжжі Чортової гори є штучна тераса (чи рів), яка оперізує останець навколо. Схили доволі круті. Рослинність степово-лучного типу, як вказано у енциклопедії. Умовно верхівку можна поділити на три частини. Найнижчою і найвужчою є північно-західна. Центральна частина розташована на підвищенні і трохи ширша від попередньої. Найвищою є південно-східна частина гори, яка утворює своєрідне плато. Останець тягнеться із заходу на схід із схиленням на південь. Зверху нагадує праву стопу людини (цілком ймовірно, що ця обставина могла додавати певної культовості місцю).

За характерними ознаками можна припустити, що тут було городище-святилище давніх слов'ян:

усі головні споруди розташовані на підвищенні - горі;
невеликий вал навколо городища, який виконував символічну функцію;
наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, оточені ритуальними валами - сакральною межею святилища;
залишки капища із довколишніми жертовними ямами, стовпова яма для ймовірного ідола;
поділ городища на сакральну та суспільну частини.