Пуків - село
Рогатинського району Івано-Франківської області.
Через центральну частину села проходить автомагістраль Стрий - Тернопіль та за 2 кілометри від неї - колія Львівської залізниці Ходорів - Тернопіль із зупинкою у селі. За 7 км від
Рогатина із східної його сторони. Кількість населення - 1052 особи (2001 рік). Пуків умовно ділиться на 6 частин: Переліски, Кінець, Центр, Зацерква, Підкуззя і Слобода. Річка Зимний (Стедений) потік, яка протікає через село, бере свій початок із лісів з північної сторони Перелісок і впадає в Гнилу Липу. Назва річки походить від того, що вода в ній дуже холодна і не нагрівається навіть у спекотні дні. Перша згадка в письмових джерелах про село датується 10 лютого 1438 року. Миколай Парава віддав частину села шляхтичу Миколаю з Дзержанова (Нурська земля) гербу Гримала, який пізніше набув інші частини маєтку в селі заставою та став підписуватись "з Пукова", або "Пуковський".
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 4 ланів (близько 100 га) оброблюваної землі. Село віддавна було багатолюдним. У довоєнні часи чимало його мешканців виїхало в Канаду шукати кращої долі. Під час Першої світової війни до австрійського війська мобілізовано 180 чоловіків, у селян реквізовано 70 пар коней.
Суддя земський галицький Миколай - представник роду Хотимирських (Хоцімірських) власного гербу, - син галицького земського писаря, посідав село (також Дубовець), зокрема, у 1554 році. Ґабріель Сільніцький отримав село у дідичну власність. 1 жовтня 1931 р. значна частина земель села передана розпорядженням міністра внутрішніх справ сусідньому Добриніву. У 1939 році в селі проживало 1990 мешканців (1960 українців, 20 поляків, 5 латинників, 5 євреїв). На околиці села (хутір Переліски) в 1945-1946 роках була штаб-квартира Головнокомандувача УПА Романа Шухевича.
У селі збереглася плебанія, збудована, як свідчать старожили, ще 200 років тому; її 1886 р. ремонтували. Це зафіксовано у написі на фронтоні двосхилого ґанку, що на головному фасаді. На захід від села розташована ботанічна пам'ятка природи
"Чортова Гора", на північ - лісовий заказник Журитин,
які охороняються державою, там зустрічаються рідкісні рослини не тільки Європи, але й світу.
Село Пуків своєю давністю сягає часів енеоліту. На його території знайдено залишки пізнього кам’яного віку, але перша письмова згадка про нього припадає на початок ХV століття. Про походження назви села існує декілька легенд. Одна із них говорить про те, що воно походить від назви дерева, бо біля села здавна росте буковий ліс. Отже, село спочатку називалося Буків, а згодом буква "Б" перетворилася на "П" і стало звучати як Пуків. Інша легенда говорить про те, що перша назва села Путів, від слова путь, адже через село проходила дорога, яка в давні часи з’єднувала містечко Стратин із древнім Галичем. Згодом звук "Т", для полегшеного звучання змінився на "К", і назва стала Пуків.
Дослідник О. Купчинський вважає, що назва села Пуків походить від власного імені "Пука". Такі імена траплялися ще до виникнення Галицького князівства, а також у часи його державного існування. І той Пук міг бути княжим дружинником або боярином. Є і інші версії походження назви села, вони стосуються язичницьких часів, в майбутньому історикам і краєзнавцям є над чим працювати, щоб встановити дійсне походження назви села Пуків.
На сьогоднішній день на території села розташовані: сільська рада, Пуківська загальноосвітня школа I-III ступенів, дошкільний навчальний заклад "Калинонька", фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, сільська бібліотека, чотири крамниці, підприємство по виробництву вапна, фермерське господарство Теодора Матусяка та Пуківське кооперативно-торгове об’єднання.
В селі є діюча церква Введення в храм Пресвятої Богородиці, греко-католицького віросповідання. Храмове свято припадає на 25 червня – Онуфрія Великого та 4 грудня – Введення в храм Пресвятої Богородиці.
Століття тому воно було заможним, а зараз ситуація інша й населення скоротилося на третину. Пуків славиться весільними короваями – "долями", вишивками, єдиним у районі дитячим духовим оркестром і природним заповідником. Але це приваблює обмаль туристів.
До назви свого села пуківські люди ставляться спокійно. Хоча, кажуть, спочатку вона була іншою – Буків, бо довкола росли букові ліси. А за часів австрійської імперії іноземні чиновники замінили тверде "б" на звичне їм м’яке "п" – так з’явився Пуків.
Колись на Опіллі мода заходила від Черча і Пукова. У Черче був мінеральний живець, де директорував Левко Лепкий, брат відомого письменника. А Пуків славився своїми фестинами, на які з’їжджалися люди з навколишніх сіл. Показували народне вбрання, змагалися у співі й рухових вправах. Багате село могло собі дозволити приймати гостей. А ще від тієї заможності була незалежність, за яку мешканців колись називали "пуківськими радикалами".
Туристів, яких би зацікавила та ж Чортова гора чи історія села, де взимку 1945-1946 років була конспіративна квартира і криївка головного командира УПА Романа Шухевича, небагато. Село Пуків цікаве і традиціями. Тут здавна були знані вишивальниці. Причому гонор не дозволяв переписувати одна у одної візерунки. А ще з міста, з різних сіл і навіть сусідніх районів приїжджають сюди замовляти весільні "долі" – спеціальні калачі, які вважаються своєрідними талісманами молодих і якими після шлюбу пригощають усіх весільних гостей. Випікають їх лише ті жінки, хто щасливий у шлюбі, має доброго чоловіка – не пияка, чемних дітей. А коли збираються випікати коровай, то кожна газдиня "вносить свою долю у ту «долю": несе з дому борошно, цукор чи мед. Обряд випікання весільного короваю відтворює фольклорний народний аматорський колектив Пукова.
