Слобода-Болехівська

Слобода-Болехівська - село Долинського району Івано-Франківської області. Село Слобода-Болехівська – офіційна назва, центр сільської ради; розташоване за - 30 км від районного центру міста Долина та за 23 км від залізничної станції міста Болехів. Сільраді підпорядковані села Липа та Лужки. Село розмістилося в долині річки Лужанка. З обидвох боків оточене покритими буковими лісами горами.

Населення працює переважно на Церківському лісгоспі, Болехівській лісозаготівлі, Долинському УТТ і на сезонних роботах поза межами району. У селі – дев’ятирічна школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, 4 магазини, відділення зв’язку, ощадкаса. За останні роки споруджено понад 200 житлових будинків.

Зараз Слобода-Болехівська складається з 5 частин: Горішній Кінець, Середина, Потік, Прикирний . У давнину виділяли ще Перенизь і Вершок, але, у зв’язку зі зменшенням  кількості населення (у Вершку залишилась всього лише одна хата), дані місцевості перестали вважатися окремими мікрорайонами села. Село в літописах не згадується, але про напади татар свідчать назви урочищ Болехівський Плай, Тисів Звір, Церківнянський Бовт, Тяпецький Жолоб. В архівних документах перша згадка зафіксована 1667 роком.

Існує кілька версій заснування села. Житель села Юсип Степан Іванович 1927 р. н. згадує, що чув від старожилів, буцімто в селі Розточки жив дідич, який дозволив бездомним кріпакам селитися на території, де зараз розташувалося село. Мабуть, причиною такої доброти було те, що пригноблені селяни тікали з панський маєтків, і, щоб запобігти цьому, їм видавали клаптики землі, які ставали Слобідками.

Зі слів іншого жителя села – Данилишина Івана Даниловича, дізнаємося, що на місці сучасної Слободи-Болехівської був ліс. Першим жителем села був втікач, який переховувався від польського гніту. Згодом місцевість заселилася людьми із навколишніх сіл. Пізніше Австрійська держава почала розділяти землю між сім’ями. Панщини в селі не було. Давні перекази повідомляють, що село заселяли втікачі від татар. Перші люди поселилися в Потоці, де знаходилась хата Свірщука – Свірщуччина Долинка, потім біля Палькунових.

Як розказують, втікачі довго блукали лісами, сильно потомилися, вийшли на простір і сіли відпочити. Гарною була місцина, настільки, що перехотілось йти далі. І поселитись можна було, одна лиш біда – вода далеко. Це місце назвали Томнатик від слова томитись, тома (стомитись, втома) як тоді говорили. Тоді вони спустилися до потічка і там осіли.

Жителі Слободи-Болехівської займалися сільським господарством, працювали в лісі, ткали і вишивали. Через село,в гори, підприємцем Гріфелем була збудована вузькоколійна залізниця, якою деревина з Марини перевозилась в Болехів. У 1939 році в селі проживало 1030 мешканців (1020 українців, 10 євреїв).

У Шематизмі греко-католицького духовенства Львівської єпархії за 1931-1932 років, значиться, що церква Богоявлення Господнього дерев’яна, п’ятикупольна, бойківського стилю, хрестоподібна. Із північно-східної сторони до бабинця прибудована галерея. Побудована на кошти громади при сприяння Автрійського цісаря. Керував будівництвом майстер Харів (по вуличному Майштрук). Дерево рубали поруч на Млаці. Там і обробляли і без єдиного цвяха побудували. Спершу церква була вкрита гонтурю. Під час ремонтів, які проводились в церкві, частково змінився її зовнішній та внутрішній вигляд. На даний час церква вкрита оцинкованою бляхою. Великою цінністю є триярусний іконостас з об’ємною різьбою. На іконостасі напис: "Фундатори Василь Квецко, Іван Вінтонів, Іван Хомин, різьбяр Ігнатій Покришка".

Біля церкви з північної сторони стоїть дзвіниця, побудована в 1897 році. Має 2 яруси. Також окрасою села стала новозбудована церква, будівництво якої розпочато у вересні 2006 року. Будували церкву місцеві майстри, каменярі. Відкриття церкви відбулося в 2011 році.

Перший цвинтар, за переказами, був біля Маланчина Євстахія - на березі. Другий - на Прикірнім (біля Яцюгів). Закінчили ховати  в 1945 році. Третій - на Лузі. Четвертий - біля церкви. Почали ховати в 1945 році, закінчили - в 1991. Тут поховані загиблі 11 грудня 1945 року вояки УПА із сотні "Хорти" під керівництвом сотенного "Бея" (Казимира Яворського).