Поляна (Низькі Татри)

Поляна (словацьк. Poľana) — вершина заввишки 1890 м у головному гребені Низьких Татр у Словаччині. Не варто плутати її з однойменним згаслим вулканом Поляна (1458 м) у центральній Словаччині. Гора стоїть у Дюмб’єрських Татрах, над селом Деменовська Долина, приблизно за 15 км на південний захід від Ліптовського Мікулаша. По масиву проходить межа Жилінського та Банськобистрицького країв: північні схили належать до кадастрів Лазіско й Деменовська Долина, південні — до Дольної Леготи. Найближчі поселення — курортна Ясна (близько 3,9 км) та Деменовська Долина (близько 4,2 км) на північному сході. Вся гора лежить у Національному парку Низькі Татри.

Поляна — найпівнічніше місце головного гребеня Низьких Татр. Саме тут гребінь, що тягнеться від Хабенця до Хопка, робить різкий поворот майже під прямим кутом. Вершина лежить між Кріжським сідлом (1775 м) на південному заході та Сідлом Поляни (1837 м) на південному сході, приблизно посередині між Хабенцем і Хопком; сусіди в гребені — Котліска (1937 м) на заході й Дереше (2004 м) на сході. На північ від вершини відходить потужний відріг із вершинами Бор (1888 м) і Сіна (1560 м), що розділяє Деменовську й Кріжську долини. Під горою в льодовикових карах починаються три долини: Кріжська на північному заході, Деменовська на північному сході та Вайсковська на півдні. Північні схили належать до басейну Вагу (потоки Палуджанка й Деменовка), південні дають початок Вайсковському потоку, що впадає в Грон.

Як дістатися / маршрути

Вершину перетинає червоно позначений гребеневий шлях Низьких Татр — Стежка героїв СНП (Cesta hrdinov SNP), що на цьому відтинку збігається з європейським шляхом E8. Ним можна прийти зі сходу від Хопка через Дереше та Сідло Поляни або із заходу від Великої Хохулі через Хабенець і Котліска. На Хопок зручно піднятися канатною дорогою з Ясної, а далі йти гребенем на захід.

Жовті маршрути ведуть із Деменовської Долини через Сідло Поляни та від Деменовської печери Свободи через Сіну, Бор і Заклюки; за польськими путівниками цей другий шлях від парковки біля печери займає близько 3 год 40 хв угору й 2 год 45 хв униз. Ще один жовтий шлях підходить із півдня — від Дольної Леготи через Стрми вршток, Скалку й Котліска.

Що видно з вершини

Гола скелясто-трав’яниста вершина дає круговий огляд. За словацькими джерелами, за доброї видимості звідси видно багато вершин Низьких Татр, Татри, Хочські гори, Оравську Магуру й Бескиди, Малу та частину Великої Фатри, а на півдні — масив Поляна й Вепорські гори. Найближчі помітні сусіди — Хопок, Дереше, Котліска, Хабенець і вершина Бор.

Природа та історія

Поляну, як і весь головний гребінь Дюмб’єрських Татр, складають граніти так званого дюмб’єрського типу. Через стійкість цих порід гора має форму округлого купола з досить гладкими, слабо розчленованими схилами — без гострих скель, які видно у Високих Татрах. Південні схили включено до національного природного заповідника Скалка, тож на них діє найсуворіший режим охорони.

Безпека, сезон і правила

Гребінь Низьких Татр відкритий усім вітрам, тут немає лісу і майже немає укриттів, тому під час грози чи туману на ньому небезпечно — орієнтуйтеся за кілками-позначками та прогнозом погоди, а при наближенні грози спускайтеся. Найсприятливіша пора — з кінця весни до осені; взимку гребінь вкриває сніг, у карах і на крутих схилах сходять лавини, тож вихід потребує зимового досвіду, лавинного спорядження та перевірки лавинного бюлетеня.

У Національному парку Низькі Татри ходіть лише позначеними стежками, особливо в заповіднику Скалка на південних схилах; не збирайте рослин і не залишайте сміття. Гірська рятувальна служба HZS: 18 300 (+421 18 300), загальний номер 112. Інформацію про парк публікує адміністрація NAPANT.

Цікаві факти

• Поляна — найпівнічніша вершина головного гребеня Низьких Татр, де гребінь звертає майже на 90 градусів.
• Її північний сусід Бор (1888 м) лише на 2 м нижчий за саму Поляну.
• Гребенем через вершину проходить найдовший словацький пішохідний шлях — Стежка героїв СНП.

Фото: Daniel Baránek, CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; maczopikczu, CC BY 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.