Маґурка Вілковицька

Маґурка Вілковицька (пол. Magurka Wilkowicka) — вершина заввишки 909 м, четверта за висотою в Малому Бескиді, у групі Маґурки Вілковицької на півдні Сілезького воєводства Польщі. Вона стоїть у головному гребені групи між Чуплем (930 м) і Соколувкою (853 м); на захід від неї відходить бічний гребінь із вершинами Рогач і Лиса Ґура. Трьома долинами між трьома гребенями Маґурки стікають потоки Ґлембокий (притока Понікви), Мразниця і Вілкувка. Гребенем проходить межа між селами Вілковіце (південно-західні схили) та Мендзибродзе Бяльське (північно-східні схили); від Бельська-Бялої гору відділяє долина Страцонки.

Це одна з найпопулярніших гір Малого Бескиду: на вершинній поляні стоять притулок PTTK, радіо- і телепередавач, а з Вілковиць сюди веде асфальтова дорога.

Як дістатися / маршрути

На Маґурку сходиться ціла мережа шляхів (час — за польською Вікіпедією):

• зелений — від станції Вілковіце Бистра, 2 год 15 хв; з Бельська-Бялої-Страцонки через Гандеркулю, 1 год 15 хв;
• жовтий — з Бельська-Бялої-Страцонки, 2 год 15 хв; з Мендзибродзя Бяльського, 2 год 30 хв;
• синій — з Ліпника через перевал Пшеґібек, 3 год; з Черніхова, 2 год 15 хв;
• червоний — від станції Бельсько-Бяла Мікушовіце, 2 год 15 хв; із Циганського Лісу через Лису Ґуру, 3 год 30 хв;
• чорний — з Вілковиць через хатку Рогач, близько 1 год 50 хв, або через Скалу Чарівниць, 2 год 50 хв.

Біля притулку є паркінг. Узимку від вершини прокладено лижні шляхи до Лисого перевалу й Страцонки та до перевалу Пшеґібек, а на схилах Маґурки й сусідніх вершин — бігову трасу з чотирма петлями, що відповідала вимогам FIS; тут проводять, зокрема, змагання «Слідами ерцгерцогині Марії Терези».

Що видно з вершини

З великої поляни під вершиною відкривається краєвид на Сілезький, Малий і Живецький Бескиди — зокрема на Бабину Ґуру, Пільсько й Велику Рачу, а також на Барану Ґуру, Скшичне та Клімчок. Похилий дах будівлі центру бігових лиж біля притулку слугує оглядовою терасою.

Природа та історія

Колись у верхніх частинах гребеня вирувало пастуше життя: ще 1914 року етнограф Людомир Савицький записав на «Маґурці» колибу, де троє спільників випасали 80 овець. Згодом випас на такій висоті став невигідним, і давні галі поступово заростають лісом. Казімєж Сосновський називав гору Маґуркою Лодиґовською, а німецькомовні мешканці Бельська та Бялої — Josefsberg, від фігурки святого Йосипа біля джерела в присілку Маґурка Страценська.

Перший притулок тут збудувала бельська секція німецького товариства Beskidenverein; його урочисто відкрили 27 вересня 1903 року, але вже за два роки він згорів. Відбудований притулок відкрили 18 серпня 1907 року під назвою «Притулок ерцгерцогині Марії Терези на Йосиповій горі»; 22 березня 1912 року він знову згорів, і на його місці звели нинішній мурований будинок, відкритий 19 жовтня 1913 року. 1908 року поруч побудували метеорологічну станцію, а взимку від самої вершини до Страцонки спускалася санна траса; під час окупації німці проводили на полянах лижні навчання й навіть збудували невеликий трамплін. Біля Маґурки в бік Чупля до 1967 року працював і притулок «Вид на Татри». На вершинній поляні є невелика будівля з нішею, де висить образ Матері Божої і раз на рік відправляють месу.

Безпека, сезон і правила

Маґурка доступна цілий рік, маршрути не мають складних ділянок. Узимку на схилах прокладено бігові та лижні траси — пішоходам варто триматися позначених стежок і не йти лижнею. Через густу мережу шляхів і лісових доріг у тумані легко звернути не туди. У Малому Бескиді допомогу надає GOPR: 985 або +48 601 100 300, а також загальний номер 112.

Фото: Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jendrusk, CC BY-SA 4.0; Ela Lesiak, CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Dragon77S, CC BY 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.