Печера Буковинка

Найближче проживання

Буковинка - карстова печера, геологічна (карстово-спелеологічна) пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Буковинка розташована за 1,5 км на південний захід від села Стальнівці, що в Новоселицькому районі Чернівецької області. Площа пам'ятки природи 5 га, статус - з 1981 року. Входить до складу національного природного парку "Вижницький". У Новоселицькому районі поблизу села Подвірне є ще одна цікава печера – Попелюшка.

Буковинка - одна з найбільших печер Буковини. Виявлена в лютому 1976 року в стінці покинутого гіпсового кар'єру. Обстежена 1979 року чернівецькими спелеологами. Складається з двох печер: Буковинка-1 і Буковинка-2, які мають окремі входи і коридори, але пов'язані між собою гідродинамічно, оскільки належать до одного карстового масиву в межах Подільсько-Буковинської карстової області.

Печера є триповерховим лабіринтом загальною довжиною понад 5 км. Нижній поверх майже повністю затоплений. Ходи верхнього поверху звужені, середнього (основного) - широкі та порівняно високі - завширшки пересічно 2-3 м, заввишки 1,5-5 м. Саме тут уперше на Буковині були знайдені сталактити; є також чимало різних натічних форм і вторинних кристалів. Ходи нижнього ярусу мають низьке склепіння. Виявлено теж декілька озер з мінералізованою водою. Взимку біля входу до печери утворюються крижані сталактити і сталагміти. Печера - притулок кажанів.

Буковинка може використовуватися в наукових і курортно-лікувальних цілях, а також для розвитку спелеотуризму. Охороняється законом як геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення.

Вперше спелеологічне дослідження печери провів В. Коржик у березні 1976. Комплексно досліджується чернівецькими спелеологами. Утворена у верхній товщі гіпсів баденського регіоярусу (14 млн років). Печера лабіринтного типу, складається з 3-х поверхів, нижній з яких обводнений. Основним є середній поверх з магістральними галереями різної морфології (пересічна ширина ходів – 2-3 м, висота – 1,5-5 м). Верхній поверх виражений фрагментарно і являє собою вузькі щілини невеликих лабіринтних ділянок, що сполучаються із середнім поверхом через вертикальні колодязі або високі зали.

Топографічно досліджена довжина ходів печери складає 5287 м, амплітуда близько 15 м, площа 8518 м2, об’єм 13 490 м3. За мікрокліматними показниками внутрішньої частини печери – термоконстантні. Середня річна температура +10 °С, відносна вологість - 99 %. У порожнині зустрічаються численні вторинні кристалічні та натічні новоутворення. Печера відрізняється тафонімічним багатством – остеологічними рештками печерного ведмедя, коня, оленя звичайного, носорога, бізона (зубра) первісного та інших тварин. У печері мешкають рукокрилі декількох видів, які під час зимівлі утворюють значні (до декількох сотень голів) колонії. Звичайним видом є вухань, а також велика нічниця. У водах сифонних озер виявлений вид троглобіонтного бокоплава, а також інші троглобіонтні та троглофільні безхребетні. Буковинка має важливе значення як науково-дослідний полігон для спелеокарстологічних, спелеобіологічних, палеогеографічних та спелеомедичних досліджень.

Пам'ятка про Буковинські печери

Українські землі мають багато таємничого й незвіданого, але під землею таємниць значно більше. Є загадкові печери, які в історії відігравали важливу роль для місцевих жителів. У деяких з них жили монахи, деякі слугували схованками для повстанців, а інші печерні ходи й досі зберігають таємниці.
На Буковині вже відомо про понад 130 печер. Вони різні: вертикальні, горизонтальні, маленькі й великі, з підземними озерами та річками – кожна з них унікальна. Одна може бути 5 метрів завдовжки, а, наприклад, печера Попелюшка – понад 90 км. Однак великих печер довжиною більше одного кілометравсього три: Попелюшка і Буковинка (5,5 км) у Новоселицькому районі та Чорнопотоцька печера (довжиною 1 км і 5 метрів) у Заставнівському районі.
В одній з печер Буковини знайшли лігво печерної гієни. Там же й рештки тварин, що стали здобиччю гієни: бізонів, печерних ведмедів, коней, оленів. Їхній вік приблизно 42 тис. років.
У басейні Дністра єнизка печер, в яких колись жили монахи. Таких печерних скитів і монастирів налічується понад сто. Більшість з них з’явилися у XVI-XVII століттях. Зрідка зустрічаються келії XIIстоліття – часів Київської Русі.
У Чернівецькій області нині нараховується близько десяти таких печерних комплексів, наприклад Непоротівський (Галицький) монастир у Сокирянському районі, у селі Бабин Заставнівського району є залишки келій, а в селі Василів – сліди проживання монаха, навіть на території Дністровської ГАЕС у скелях знаходили залишки келій. Галицький Свято-Миколаївський печерний чоловічий монастир діє і сьогодні.