Верхні Станівці

Його географічне положення визначається сусідством із селом Нижні Станівці на заході та півночі по правому березі річки Брусниці, на півдні знаходиться село Стара Жадова Сторожинецького району, а на сході - село Костинці цього ж району. Вигідність географічного положення можна пояснити тим, що село розташоване на транзитних шляхах, які з'єднують центральною дорогою його із Сторожинецьким районом через село Костинці до головної автотраси Кіцмань - Сторожинець та на Вашківці і Чернівці через села Брусниця і Дубівці до важливого шосе, що з'єднує Чернівці із Вижницею через Вашківці.

Таке його розташування і сприятливі природні умови дають можливість створити в селі базу для рекреаційного туризму. Цьому сприяє м'який клімат і природне довкілля сосново-букових лісів. Цей вид туризму може сприяти економічному розвитку села і стати значним внеском у місцевий бюджет, служитиме розвитку місцевої інфраструктури.

Перша згадка про село Верхні Станівці в грамоті Молодавського господаря за 1596 – 1602 рр., де згадується назва Станівці Горішні (Верхні). Назва походить мабуть від слів „стан" і „вівці" та „гора", тобто місцевість для випасання овець на горах.Інше тлумачення:село розміщене вище від нижнього стану (Нижні Станівці).

В складі Буковини населення нашого краю має свій історичний розвиток. Заселення сьогоднішньої місцевості села відноситься до давніх часів так званої культури Карпатських курганів. На територію Північної Буковини ще в XII-Х ст. до н. е. проникали північно-фракійські племена, які змішалися із місцевими слов’янськими племенами і утворили культуру Ноа. З III ст. до н.е. на території області сформувалась змішана культура. На захід в Прута сформувалась культура Карпатських курганів, а на схід - Черняхівська. До першої належить територія села, хоч вона у той час ще не була заселена, а була зайнята дрімучими лісами

На території урочища Плоска, Iсарівка знайдено речі стародавніх первісних стоянок людей епохи палеоліту, неоліту та мезоліту. Це кремінні скребки, серпи, списи, сокири. Поселенці в основному займались мисливством, про що свідчать кам'яні сокири з отвором для встановлення держака, кремінні списи, скребки для обробітку шкіри. Полювали на печерного ведмедя, мамонта. В руслі р. Брусенка знайдено велетенський зуб мамонта та багаточисельні кістки різних тварин. За археологічними даними на південній околиці села (Турецька криниця) або Городище, виявлено рештки слов'янського городища IX-Х ст. Його площадка діаметром 100 м2 огороджена кільцевим валом. З напiльного боку збереглися ще перевали ранньо-залізного віку. Неподалік від Городища урочище в Цинтина виявлено слов'янське поселення IX-Х ст., а в урочищі Вишнева два кургани цього ж періоду. Це свідчить про те, що територія села найінтенсивніше почала заселятись в період слов'янської культури. Про чисельність населення в цей період говорити неможливо. Проте археологи вважають, що воно коливалось від 300-800 чол.

Довгий час назва села не була відмічена в жодних документах. Перша письмова згадка про село датується в молдавських документах 1596 р. Про це згадується в грамоті Молдавського господаря за 1596-1602 pp., де згадується назва Станівці Горішні (Верхні). Назва села походить мабуть від слів «стан і вівці» та «гора», тобто місцевість для випасання овець на горах. Інше тлумачення село розміщене вище від нижнього стану (Нижніх Станівців).

Біля 200 років місцевість села входила до Київської Русі (885-1100 рр.), а пізніше Теребовлянської землі Галицького князівства. Біля 150 років місцевість села була в складі Галицько Волинського князівства, а з кінця ХIV ст. належить до Шипинської землі. В кінці XV ст. ця земля була у володінні Молдови, яка на початку XVI ст. підпала в залежність від Туреччини. Свідками панування турків на території села споруджені ними укріплення в урочищі, яке називається Турецька криниця, або Городище. Тут виявлено ряд валів довжиною 100-150 м. Вони мають округлу форму, їх ширина 3-5 м і простягаються прямолінійно або дугоподібну мають форму.

Для місцевих жителів (християн) будували турки церкву. Підставою цього те, що на хресті в християнському нижній його частині зображення півмісяця, а це турецьки символ. Такий хрест знаходиться на церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що на хуторі Гострий Кілок. На валах виявлено уламки паленої червоної цегли. Це говорить про те, що турки будували укріплення з неї. Перші поселенці появились якраз наприкінці XVI ст. А причиною їхньої появи було те, що на Галичині вони зазнавали гніту кріпосництва від місцевих феодалів. Люди шукали місця де б можна було уникнути кріпацтва. Такими місцями були ліси Буковини, які вабили сюди втікачів.

Перші поселенці появились в долині р. Брусенки на схилах горбів поодиноко або групами. Тому поселення носило хутірний характер (напр Хутір Гострий Кілок), або одновірним, або табором (декілька дворів). Садиби будувалися на вершинах горбів та серед густого лісу. Перші групові поселення заселялись в урочищі Задня і Паcище. Поселялись таборами, що сприяло кращій у охороні господарства жителів. Тому їх почали називати Таборками (від слова "табір"). Старожили цієї частини села стверджують, що їхні нащадки - вихідці з Галичини. Навіть в домашніх звичаях, святах, мові, веденні господарства виготовлені знарядь праці, вони зберегли традиції своїх предків. Жителі в той час займалися землеробством на викорчуваних від дерев землях, обробляли шкіру, ткали килими, займалися боднарством, ковальською справою, шевством, що дало початок цілого ряду прізвищ жителів села. Гарні пасовища дозволяли займатись скотарством (розведення корів, овець, коней). Традиційними було вівчарство, яке давало головні продукти: шерсть і шкіру для виготовлення одягу та бринзу - національну їжу. Широкого розвитку набуло бджільництво яке і сьогодні дає цінну продукцію - мед.

Територія села до її заселення, так і після формування населеного пункту перебувала під володінням татар (1241, 1259 1538), угорців (1342), турків (1476, 1485, 1621, 1676), росіян (1709, 1739, 1768), румунів (1918-1940, 1941-1944) років. В 1899 році в австрійський період панування на Буковині було видано книгу «Буковина. Загальне краєзнавство" опрацьованої Едуардом Фішером, дізнаємося, що в тодішньому поселенні Горішні Станівці за даними перепису населення 1890 р. проживало 1524 чол. За національним складом вони були русини (українці). За даними 1989 року в селі проживало 1786 перепису року в осіб. Найбільше людей проживало в 1992 р.- 2122 особи. Важке економічне становище, політична нестабільність в роки незалежності дуже вплинули на демографічну ситуацію Відбулось зменшення населення. Природній приріст знизився, а еміграція за кордон зросла. Так на 1.01.2000 р. проживало в селі 1782 осіб, на 1.01.2001р. 1754 осіб. на 5.12.2001р. 1750 осіб, на 15.10.2003р 1733 осіб, а на 1.01.2004р. 1724 жителя Трохи кращим став 2006 рік. Населення становило 1911 чол.

Культурне надбання села Верхні Станівці є частиною культури українського народу. Вони мають своєрідні вираження в побуті, обрядах, святах, традиціях. Тут жили і живуть прекрасні ткачі, швачки, боднарі, стельмахи, столярі ковалі, шевці, вишивальниці, майстри плетіння з лози.

Населення села ділилося на шляхту і мужиків. Жінки шляхти одягалися в сукні, сарафани, запаски; чоловіки з ременем, сорочки з галстуком (на свята жінки-мужички одягалися в горботки і довгу білy сорочку, оздоблену біля шиї вишитим орнаментом). Носили кептарик розписаний орнаментом кожух, на голові - турпан (у свята) або хустка. Проте не відчувалось ніякої різниці між ними, вони родичалися між собою, відвідували одну церкву.

У XVIII – поч. ХХст. люди самі забезпечували себе одягом і взуттям, все виготовлялося в домашніх умовах. Не кожний міг носити фабричне взуття. Воно коштувало дорого, a гроші в простих селян були майже відсутні. Тому доводилось взуття виготовляти самим. Найпоширеніше взуття - постоли, виготовлені із овечої, телячої шкіри, або навіть із гуми. Воно було легким зручним в суху погоду. Більш незграбним було взуття виготовлене з лики (лигаки) та дерев'янки (кайдани).

Село здавна славилось своїми храмами. Вони відзначалися в день освячення церкви 22 травня (в центрі села) і 21 вересня на хуторі Гострий Кілок. Господар запрошував рідних, близьких, знайомих, родичів. Святкування відбувалося за пишно вбраним і наповненим різноманітними стравами столом. Закінчувався храм піснями, танцями. За час незалежності України відродились релігійні традиції - святкування Різдва Христового, Великодня і інших православних свят.