Вижниця

Найближче проживання

Навколо назви районного центру Буковини точиться чимало суперечок. Саме звідси починаються гори Карпати і ще у XII ст. за правління князя Ярослава Осмомисла збудовано фортецю. Навколо неї стояли вежі, на яких чатували вартові. У 1259 р. на Буковину прийшли війська монголо-татар під керівництвом Бурундая і зруйнували усі укріплення, в тому числі Городок на Черемоші (Вижниця). Уціліла одна вежа, і це дало нову назву поселенню. Легенди свідчать, що Вижниця походить від: дерева вишні, яких тут багато; воза та ваги, що пов'язано з торгівлею; висоти, і звідси - Вижниця, Возниця, Важниця, Вежниця, Вижній.

Населення (за останнім переписом) - 4949 чол. Відстань до міста Чернівці - 68 км. Традиційні народні промисли: різьба по дереву, вироби з дерева і металу, вишивка, ковка по металу. Вижниця - районний центр Вижницького району, розташований на межі Чернівецької та Івано-Франківської областей, на річках Черемоші та Виженці, в межах Вижницької улоговини, за 70 км від обласного центру. З населенням 4 тис. осіб (на початок 2016 року), Вижниця, попри свій міський статус, менша за населенням за смт. Берегомет, місто Вашківці та кількох сіл Вижницького району. Неподалік від міста розташований Вижницький національний природний парк (адміністративна будівля - у смт Берегомет).

Природоохоронні об'єкти: Черемоський іхтіологічний заказник (частково), Два платани (пам'ятка природи), Коркове дерево (пам'ятка природи), Вижницька мінеральна (пам'ятка природи), Вижницький парк.

У XVIII ст. Вижниця була одним з найбільш населених пунктів Буковини. Крім українців, тут проживали вірмени, євреї. Останні займалися ремеслом та торгівлею, і в 1767 року молдавський господар видав грамоту на право торгового містечка. З приходом до влади Австрійської монархії у кінці XVIII ст. відбуваються чималі зміни. Замінюється кріпаччина на панщину, починається розпад сільської общини, засновується православний релігійний фонд, починається сплав лісу по річці Черемош, дозволено ввозити алкогольні напої, вводяться нові податки, запроваджується садіння картоплі, розводяться сади, будуються церкви, школи. Утиски місцевого населення привели до того, що вони почали писати скарги, приймати участь у русі опришків під керівництвом Мирона Штолюка (1817-1830) та селянському повстанні під керівництвом депутата австрійського парламенту Лук'яна Кобилиці у 1848 р., що привело до ліквідації кріпаччини та багатьох панських повинностей.

Великий внесок зробили для Вижниці депутат австрійського парламенту Микола Василько та бургомістр Марк Фогель на початку XX ст. До Першої світової війни вони зуміли організувати будівництво електростанції, лікарні, каналізації, бурси для гімназистів, гімназію, школи токарства, різьбярства та металевої орнаментики (нині коледж прикладного мистецтва), школи, брукованих доріг, приміщення залізничного вокзалу. Цікавим був національний склад містечка у 1900 р.: у ньому проживали 199 українців, 3977 євреїв і 270 поляків та німців. Саме з цим краєм пов'язано 7 років життя провидця, одного з засновників релігійної течії хасидизму Баал Шем Това. Саме тут Бешт отримав наснагу на великі справи, які сьогодні продовжують тисячі релігійних общин хасидів багатьох країн світу. У с. Виженці, поблизу Вижниці збереглася його купальня і за живильною водою гірської річки приїздять євреї з США, Австрії, Угорщини, Ізраїлю, Швейцарії та інших країн світу. У Вижниці знаходилася школа равенів (священників), 11 синагог. У 1902 р. проходив з'їзд хасидів, на якому побувала велика кількість представників єврейської національності з багатьох країн світу.

Вижниця - батьківщина знаменитого ВІА "Смерічка", солісти якого Назарій Яремчук та Василь Зінкевич вперше виконали "Червону руту". У містечку діє музей-садиба Н. Яремчука.

Коли виникла Вижниця, докладно невідомо. За однією з версій місто вперше згадується в літописах як городок на Черемоші під 1158 роком. За іншими даними, перша згадка про місто міститься у молдовському літописі за 1501 рік. У 1514-1574 роках місто перебувало під владою турків. До 1774 року Вижниця входила до складу Молдовського князівства, після цього - Габсбурзької монархії (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 року - Австро-Угорщини). Вижниця розвивалася як торгове поселення, тісно пов'язане з гірськими і низинними районами Буковини, славилася хорошими ярмарковими традиціями. Статус ярмаркового місця поселення отримало 1767 року. Наприкінці XVIII століття, з початком розвитку лісової промисловості, Вижниця стає важливим пунктом торгівлі деревиною. Після регулювання русла Черемошу (1790-1812 роки) будівельний ліс і дрова сплавлялися до Чернівців, а звідти по ґрунтовій дорозі через Бояни - на Бессарабію і Поділля. Основна маса міщан займалась торгівлею і ремеслами. Жорстока експлуатація, свавілля чиновників і дідичів викликали масові виступи і хвилювання серед народних мас. Населення гір піднялось на антифеодальну боротьбу. В 1817-1830 роках поблизу Вижниці діяв загін опришків, очолюваний Мироном Штолюком. В 1848-1849 роках вижницькі селяни брали участь в антифеодальному русі під керівництвом Лук'яна Кобилиці. 1855 року Вижниця стала повітовим центром. Місто сильно постраждало в часи Першої світової війни. До складу міста включене село Рівна - тепер це західна частина міста, відділена річкою Виженка.

Архітектури

Дмитрівська церква (XIX ст.);
Миколаївська церква (кін. XIX ст.);
Петропавлівський костел (XIX ст.);
синагога (XIX ст.);
вокзал станції Вижниця, австрійських часів;
Вижницька ратуша (будинок міської ради, початок ХХ ст.);
будинок Москви-Голоти (вул Миру, 13).
Пам'ятники: Лук'янові Кобилиці та пам'ятна дошка Іванові Миколайчуку (на будівлі кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка).

Музеї

музей-садиба Назарія Яремчука при місцевій школі-інтернаті (вул Миру);
музей поета Миколи Марфієвича;
музей коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка (вул Українська, 76).

Вижниця (Wiznitz, венгер. Wiznitz, рум. Vijnita, англ. Viznits) - місто, районний центр Чернівецької області, на правому Буковинському березі Черемоша, в 56 км від Чернівців. Коли виникла Вижниця, достовірно не відомо. За однією з версій місто, як поселення, на Черемоші вперше згадується в літописах ще в 1158 році. По іншій, перша згадка про місто міститься в молдавському літописі за 1501 рік. Після завоювання Оттоманської Портою Молдавського князівства з 1514 по 1574 роки була під владою турків. Потім, в Молдавському князівстві, що було васалом Туреччини, до 1774 р.

Єврейська громада Вижниці відома з XVII століття. У 1767 р. Вижниця отримала привілей на проведення ярмарок, а також магдебурзьке право. У 1774 р., разом зі всією Буковиною, місто увійшло до складу Австрійської імперії. Тоді у Вижниці жило 56 єврейських сімей (191 людина), а в 1776 р. – вже 108 сімей (208 чоловік). У 1855 році Вижниця стала центром повіту і типовим штетлом. У 1880 р. тут живе 3 795 євреїв з 4 165 жителів (91,9 %). У 1918 р. Вижницю окупували румунські війська, а в 1940 р. перед радянською окупацією в місті було 5000 євреїв.

У 1768 в Вижниці існувала хевра кадіша. У 1777 р. у Вижниці була побудована синагога, а в 1789 р. - Велика божніца – головна синагога Вижницкої хасидської династії, де молилися в основному шановані купці. Пізніше, були побудовані другиі синагоги: "Раббі Лейбеле" (Rabbi Leibele) для садгородських хасидов, "Іциг Франкль" (Itzig Fraenkl) для торгівців лісом, "Фордере бети мідраш" (Vordere Beth Midrash) для візничих і простих людей, "Верхній бети мідраш", "Хевра Тегелім", "Нова Вижниця". Збереглося єврейське кладовище в селі Черногузи біля Вижниці.

Відомо, що рабі Ісраель бен Еліезер Бааль Шем Тов - Бешт (1698-1760 р. р.), засновник хасидізма, на початку XVIII століття провів сім років життя недалеко від Вижниці, де заснував мікве.

У 1888 в Вижниці діяло 8 синагог. Серед євреїв Вижниці були садігурськие і боянськие хасиди. У середині XIX століття чисельність єврейського населення Вижниці різко збільшилася за рахунок вихідців з Росії і Молдови, притягнених переїздом в Вижницю в 1854 Менахема-Мендла Хагера (1830-1885), що заснував династію вижницьких цадиків.

До 1918 практично всі державні чиновники Вижниці були євреями, включаючи мера і членів місцевого самоврядування; до 1938 мером Вижниці був також єврей. У 1918 в Вижниці була заснована єшива.

5 липня 1941 до міста увійшли румунські війська, які влаштували погром і розстріляли 20 євреїв. У серпні 1941 р. 2800 євреїв відправлено до таборів смерті.

В 1990-х рр. в Вижниці проживало 3 єврейські родини.

Хасидська династія заснована Менахемом Менделем бен Хаїмом Хагером (1830–1884), який з 1854 р. очолював общину у Вижниці. Знайшов серед хасидів славу чудотворця. Його старший син Барух (помер в 1893 р.) був цадіком в тому ж місті протягом восьми років. Семеро з дев'яти синів Баруха і троє зятів були хасидськимм рабинами в різних общинах.

У Вижниці йому успадковував його син Ісраель (помер в 1938 р.), що користувався великою популярністю і мав тисячі послідовників. У 1915 він переїхав до Угорщини, в 1922 його місце зайняв син Еліезер (1891-1946, Єрусалім).

Рекомендуємо відвідати в Вижниця

Переглянути всі