Кулішівка

Куліші́вка - село в Україні, в Сокирянському районі Чернівецької області. За даними на 1859 рік у власницькому селі Хотинського повіту Бессарабської губернії мешкало 434 особи (230 чоловічої статі та 204 - жіночої), налічувалось 84 дворових господарства, існувала православна церква. Станом на 1886 рік у власницькому селі Романкоуцької волості, мешкала 541 особа, налічувалось 101 дворове господарство, існувала православна церква.

На захід від Кулішівки, в лісі, на мису, в урочищі Поляна – городище. Його площадка розмірами 140 на 75 метрів відгороджена від поля двома дугоподібними валам. На площадці городища – знахідки трипільської культури та доби раннього заліза. За два кілометри на північ від Кулішівки, на високому мису правого берега ріки Дністер, в лісі, в урочищі Планка – городище, на території якого потрійний вал відгороджує площадку діаметром 25 метрів та два великі вали, які відгороджують площадку діаметром сто метрів. На території городища виступають знахідки трипільської та давньоруської культур. На північ від села, на правому березі Потоку – городище. Дугоподібний вал довжиною понад один кілометр огороджує територію розмірами 1000 на 300 метрів, на якій є знахідки скіфської, черняхівської та слов’янської культур. В західній частині Кулішівки, на лівому березі Потоку – поселення давньорусько культури, також є поселення західноподільської скіфської культури. За два з половиною кілометри на північний захід від села, на першій надлуговій терасі Дністра, в урочищі Дубова – поселення трипільської, західноподільської скіфської, черняхівської та давньоруської культур. Розкопувалося експедицією ЧКМ у 1974 – 1976 роках. На південь від Кулішівки, на мису в урочищі Щовб – городище. Його площадка діаметром 50 метрів з напільного боку обмежена дугоподібним валом. На площадці – знахідки кераміки ХІІ – ХІІІ століть. На південний схід від села, на високому мису правого берега Дністра, в урочищі Галиця – городище. Його площадка діаметром 50 метрів відгороджена від поля двома дугоподібними валами На території городища знахідки трипільської, західноподільської скіфської та давньоруської кульур. Вважається, що давньоруське городище Галиця є рештками літописного Кучелміна.

Топонімічні легенди і перекази, що побутують у селі Кулішівка

Багрова скала

По обидва боки Ярової дороги височать дві кручі – Спочивна і Багрова, одна з них, Багрова – затоплена. А назвали їх так тому, що біля першої зупинялися мандрівні люди спочити, біля іншої – земля Багрова (багрова або червона). А про Багрову скалу здавна у селі ходить легенда. Коли турецькі загони напали на придніпровське село, то всі люди тікали і ховалися у ліси. Жінки і діти поховалися, а чоловіки взяли зброю до рук і партизанили біля села, і рано-вранці, ще коли ліс спав, його розбудив страшний тупіт турецьких коней. В нерівному бою зійшлися турки з жителями. Хто як міг, так і оборонявся. Билися сокирами, ножами, кров текла рікою. Багато жителів села там потягли і враз вся земля стала червоно-багровою, і з тих пір і землю і скалу позвали Багровою, навіть і трава там росла багрова. Уже багато років скала стоїть затопленою, але всі знають легенду про Багрову скалу.

Дністер

Ви знаєте чому наша річка Дністром називається? Ні? Тоді я Вам розкажу. Про це я почула від старих людей. Цю легенду мені розповіла старожила. Колись у давнину тут, де Дністер тече, плюскотів собі маленький безіменний струмок, а вздовж нього подекуди люди жили. Були серед них мисливці, хлібороби. І вели вони свій незвичайний календар. Чи то сіяли треба було, чи свята якогось чекали, то, щоб не збитися з ліку, кожен день позначали на піску, що був на березі струмка, мітками. Що не день, то нова мітка. По них вони визначали скільки днів лишилося, наприклад до весни…

Але одного разу струмок розлився водами на довколишні поля і затопив береги. Коли вранці вода спала, вийшли люди на берег, а їхніх позначок нема.

— Хто дні стер? – бідкалися люди і самі ж відповідали.
— Та хто? – Струмок дні стер.

З того часу і стали струмок називати, який дні стер – Дністер. Тепер це вже не струмок, а велика річка. А початок бере вона аж у Карпатах з – під могутнього дуба, де вода пробила одного разу дно і б’є дороги водограєм. Розкинувся Дністер на багато кілометрів, чистий та блакитний.

(прим. адм.: щодо Дністра, те звісно, це теж лише елемент фольклору. Назва «Дністер» відома здавна. Після зникнення геть стародавньої назви річки – Тірас, є згадка з античних часів про назву «Династріс» в IV ст. Амміаном Марцелліном. А взагалі, пояснення походження назви річки Дністер може бути простим: «дон» — вода, «стрий» — швидкий. Скіфи казали «дон Истрос», як: «ріка Дніпро» чи «ріка Дністер». Але це теж не достеменною істиною і реальне походження назви, поки що — таємниця століть).