Задайте питання асистенту з подорожей Карпатами, щоб почати діалог. Наприклад: Розкажи про Яремче, Висота Говерли, Маршрут з Ворохти на Кукул.
По обидва береги крутого яру розкинулось село Нагоряни. З одного кінця воно прилягає до вигону, який тягнеться до Дністра, оточеного в цьому місці високо виступаючими кам'яними скелями. Якби ці скелі могли говорити, почули б ми з вами багато різних історій про хоробрих і сильних людей - жителів цього села. Ось тому і походить така назва села Нагоряни "село нагорі".
Не пожалкуйте час у й палива для того, щоб оглянути дністровські береги Кельменеччини з протилежного, подільського боку. Щоб побачити цю красу, треба через Кам’янець-Подільський дістатися села Врублівці і проїхатися від нього на південь ще на пару кілометрів. На протилежному боці - Нагоряни. Саме звідси Шишкові горби та численні кам’яні брили, можна побачити у повній красі!
У селі народилося багато митців, є поховання панів, які сховані під хрестом на горі. Деякі люди оповідають, що в склепі є золото, але ті, що намагалися його відшукати, не поверталися. Городище на високому останці правого берега Дністра має майданчик (діаметр 20 м), обмежений валами і ескарпами по краю мису та з напільного боку. Знайдена кераміка IX-X і XI-XII ст. Деякі дослідники відносять його до сакральних.
Маленьке село Нагоряни є центром народного килимарства всієї Буковини. Тут діє єдиний в області музей килимарства, початок якого сягає 30-х років ХХ століття. Тоді мешканець села Андрій Китайгородський відкрив у Нагорянах сукнобійню. Сьогодні оберегом садиби-музею є Вікторія Кітайгородська, яка донесла скрізь все життя до наших днів багато таємниць створення узорчастих килимів.
За часів панування турків у селі жив один чоловік. Одного разу він привіз з поля жито, випряг коні з воза і пустив їх пастися на вигін, а сам взявся молотити жито. В цей час проїзджав мимо вигону турок. Кінь у нього був миршавий і непоказний. Побачивши гарні коні, що паслися на вигоні, він вирішив "обміняти" свого миршавого коника на пару баских. Всівшись швидко на одного із них, турок збирався вже під-шпорити його, як той тривожно заіржав. Почув господар іржання свого коня і кинувся з ціпом на вигін. Побачивши турка на коні, він з розгону так замахнув ціпом, що той, як груша, полетів на землю. Тому досі старі люди, коли заходить мова про вигін, говорять: "Там, де наш чоловік турка убив".