Рокош

Рокош (словацьк. Rokoš) — гора заввишки 1010 м, друга за висотою вершина Нітрицьких гір — частини Стражовських гір у західній Словаччині. Масив Рокоша панує із заходу над долиною середньої Нітриці між селами Нітрянське Рудно на півночі та Дівіяцька Нова Вес на півдні, приблизно за 8 км на північний захід від міста Новаки. Вершиною проходить межа округів Прєвідза і Бановце-над-Бебравою (Тренчинський край); тут сходяться кадастри сіл Нітрянське Рудно та Угровське Подградіє. Найближчі села — Омастіна (близько 3 км), Угровське Подградіє, Нітрянське Рудно й Дівіяки-над-Нітрицею (по 4–4,5 км).

На півночі сідло Раздєліє (685 м) відділяє Рокош від Сухого верху (1028 м) — найвищої вершини Нітрицьких гір, а на півдні неглибоке сідло Рокош (945 м) — від Малого Рокоша (953 м) і решти хребта, що кількома відрогами спадає до долин Нітриці й Нітри. Масивний хребет височіє над північним краєм Придунайської височини, тож над навколишніми низинами гора піднімається приблизно на 700 м. Попри це Рокош вважають одним із найлегше доступних «тисячників» західної Словаччини.

Як дістатися / маршрути

• Червона позначка — Стежка Людовита Штура й Александра Дубчека: з Угровця через сідло Рокош на вершину й далі через Кошутову скалу до Сухого верху. За польською Вікіпедією, перехід з Угровця триває близько 4 год 15 хв, далі до Сухого верху — близько 3 год 30 хв. Коротке відгалуження веде на оглядову галявину на південно-західному плечі.
• Позначені стежки до сідла Рокош — з Угровського Подградія на заході та з Дівіяцької Нової Весі на сході.
• Зі сходу — позначені стежки з Дівіяків-над-Нітрицею (Єшкова Вес), Нітрянського Рудна та Омастіної.

Що видно з вершини

Сама вершина вкрита мішаним лісом, тому огляду з неї майже немає. Зате з менших місць із рідшою рослинністю, особливо з галявин на західному скелястому плечі, відкриваються далекі краєвиди на захід і південь. Крім найближчих улоговин, добре видно Втачник і сусідні частини Стражовських гір, Поважський Іновець і Трібеч, а у винятково ясні дні — Погронський Іновець, Кремницькі гори, Низькі Татри, Велику й Малу Фатру та Білі Карпати.

Природа та історія

Масив складають товсті шари доломітів середнього тріасу з прошарками вапняків хочського покриву, що лежать на мергелистих породах крижнянського покриву; на східних схилах трапляються юрські й нижньокрейдові породи. Масив глибоко розчленований долинами, між якими підносяться високі хребти зі скельними стінами та химерними скельками. Карстові форми нечисленні — кілька коротких, до 50 м, печер. Через проникну карбонатну основу верхні частини більшості долин сухі або наповнюються водою лише навесні та після злив.

Увесь масив заліснений, переважають букові ліси. На схилах росте дуб пухнастий — тут проходить північна межа його поширення, а його місця під вершиною Рокоша — найвищі в Словаччині. На скельних полицях і гребенях росте сосна звичайна, а вздовж західного плеча — теплолюбні скельні степи. Вершина й значна частина масиву входять до національного природного заповідника Рокош.

На оглядовій галявині приблизно на 30 м нижче вершини стоїть скромний пам'ятник Людовиту Штуру та Александру Дубчеку, які народилися в сусідньому Угровці. Його встановили жителі 1968 року; після придушення Празької весни табличку знищили «невідомі», а 1996 року мешканці Угровця встановили нову.

Безпека, сезон і правила

Рокош відвідують цілий рік. Стежки місцями круті й кам'янисті, доломіт після дощу слизький, а біля скельних плечей є урвища — стежте за дітьми. Улітку в долинах масиву часто немає води, тож візьміть її з собою. У заповіднику не сходьте з позначених стежок і не зривайте рослин. Гірська рятувальна служба Словаччини (HZS): 18 300 (+421 18 300), загальний номер екстреної допомоги 112.

Цікаві факти

• Червону стежку через вершину названо на честь Людовита Штура та Александра Дубчека — двох уродженців Угровця.
• Під вершиною Рокоша — найвищі в Словаччині місця зростання дуба пухнастого.
• Рокош поступається у Нітрицьких горах лише Сухому верху (1028 м).

Фото: Pe3kZA, CC BY-SA 3.0; Pe3kZA, CC BY-SA 3.0; Milan Nobonn, CC BY 3.0; Milan Nobonn, CC BY 3.0 — Wikimedia Commons.