Бойницький замок — музей Словацького національного музею

Бойницький замок (Bojnický zámok) височіє на травертиновому пагорбі над курортним містечком Бойниці (Bojnice) біля Прієвідзи, у верхів'ї річки Нітри. Це один із найвідоміших і найвідвідуваніших замків Словаччини, а водночас — спеціалізований мистецько-історичний музей: тут працює SNM — Музей Бойниці, філія Словацького національного музею. Казковий силует із вежами й зубцями видно майже з усієї Горної Нітри.

Перша писемна згадка про укріплення на цьому місці належить до 1113 року — це грамота Зоборського абатства. Спершу тут стояло дерев'яне городище, у XIII столітті його перебудували на кам'яний замок. Наприкінці того ж століття Бойниці отримав Матуш Чак Тренчанський, згодом замок переходив від одного роду до іншого. За переказом, король Матяш Корвін любив бувати в Бойницях і підписував грамоти під липою перед брамою. У XVI столітті Турзо перебудували готичний замок на ренесансний, а 1644 року його отримав рід Пальфі, за якого з'явилися барокові будівлі й каплиця 1662 року. Нинішній романтичний вигляд — заслуга останнього власника, графа Яна Франтішека Пальфі: у 1889–1910 роках він перебудував замок у неоготичному стилі за зразками середньовічних замків Франції та Італії. У заповіті 1907 року граф висловив бажання, щоб замок став доступним для всіх, а мистецькі твори лишилися на своїх місцях. Після пожежі 9 травня 1950 року замок відновила держава, тут створили музей, а 1970 року його оголосили національною пам'яткою культури.

Що побачити

• Трасу «Замок і печера» (75–90 хвилин) — графські покої з парадною Золотою залою, зала Гуньяді з унікальною бароковою люстрою, поверхи Середнього замку з неоготичними інтер'єрами, замкову каплицю з оригіналом славетного Бойницького вівтаря, родинну гробницю, де спочиває граф Ян Пальфі, і наостанок — природну травертинову печеру просто під замком.
• Трасу «Замкові покої» (близько 60 хвилин) — графські покої із Золотою залою, каплицю та житлові кімнати: сецесійну спальню, неорококовий і бідермаєрівський салони, їдальню й неоренесансну спальню.
• Травертинову печеру — природну порожнину діаметром близько 22 м у глибині пагорба, з невеликими озерцями; її знову відкрили під час перебудови замку 1888 року.
• Замковий парк зі старими деревами та славетною липою біля входу; до парку прилягає зоологічний сад.

Обидві траси проходять лише з екскурсоводом. Музей влаштовує дитячі екскурсії та тимчасові виставки, а сам замок відомий фестивалями — зокрема Міжнародним фестивалем привидів і страховиськ — і зйомками казкових фільмів. Під час весільних церемоній Золоту залу виключають із маршруту.

Практична інформація

Бойниці майже зрослися з Прієвідзою: між містами регулярно курсує міський транспорт, а в Прієвідзі є автобусний і залізничний вокзали. Замок стоїть на західному краї Бойниць, над курортною частиною. Музей працює цілий рік: улітку щодня, в інші місяці — без понеділка, а з листопада до березня — лише з середи до неділі; з 12:00 до 12:30 каса зачинена. Дорослий квиток на трасу «Замок і печера» коштує 16 €, на «Замкові покої» — 14 €; усі ціни й пільги — у блоці «Коротко». Квитки продають у касі й онлайн, платити можна карткою.

Фотографувати й знімати відео можна без доплати, але без спалаху. На трасі «Замок і печера» багато сходів, тож для візків вона непридатна; маршрут «Замкові покої» частково безбар'єрний. Влітку та на фестивалях замок дуже людний, тому квитки варто купувати заздалегідь. Разом із парком закладайте на візит 2–3 години.

Поруч: маршрути й вершини

Від площі Бойниць, за кількасот метрів від замку, починається довгий маршрут Бойніце, площа – сідло Яворинка у Стражовські гори — він веде в бік Чичман, де варто зазирнути до музею Раденов дім у Чичманах. Для легкої прогулянки підійдуть Бойніце, курорт – Святий Венделін і Бойніце, лікарня – притулок Бохатка — короткі стежки лісопарком над містом.

Офіційний сайт: bojnicecastle.sk

Фото: Studiowacho, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Pilifo, CC0, Wikimedia Commons; Peko, CC BY-SA 3.0, Wikimedia Commons; Radosław Botev, CC BY 3.0 pl, Wikimedia Commons; Phyrexian, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons.