Кляшторська ущелина та її водоспади

Кляшторська ущелина (Kláštorská roklina) — одна з найкоротших, але й найживописніших ущелин національного парку Словацький Рай на Спіші. Вона прорізає вапнякові скелі від Прориву Горнаду, де її потік впадає в річку Горнад на висоті близько 520 м, до плато Кляшториско (744 м). Довжина ущелини — приблизно 1,5 км, перепад висот — 224 м. Потік бере початок із джерела нижче Кляшториська, і на такій короткій ділянці утворює цілий ланцюжок водоспадів. Уся ущелина лежить у природному заповіднику «Горнад» із найвищим, п’ятим ступенем охорони.

Назву ущелині дав картузіанський монастир на Кляшториську, руїни якого чекають на виході з неї. Місцевість знали давно: ще 1927 року скаути намагалися пройти її згори вниз, але без спорядження не змогли. Відкрили ущелину для туристів 1960 року — за рік до того в Прориві Горнаду при її гирлі натягнули перший канатний міст і почали монтувати драбини, а для спуску прокопали стежку, яку тепер позначено жовтим. Ініціатором освоєння цих місць був Андрей Грич, один із засновників гірської рятувальної служби.

Водоспади й що побачити

За даними словацької та польської Вікіпедії, у вузькому каньйоні сім водоспадів (знизу вгору):

• Водоспад Відкривачів (Vodopád objaviteľov) — 11,5 м;
• Страків водоспад (Strakov vodopád) — 13 м, найвищий, названий на честь Антона Страки, автора путівників Словаччиною;
• Веселковий водоспад (Dúhový vodopád) — 8,5 м, у сонячний день над ним часто видно веселку;
• Каскади Густава Недоброго — 3 м (учитель і популяризатор туризму, з яким пов’язують саму назву «Словацький Рай»);
• Малий водоспад — 3 м, Моховий (Machový) — 6 м і Картузіанський — 4 м.

Адміністрація туристичного порталу парку виділяє три головні — Страків, Моховий і найкрасивіший Веселковий. Над дном ущелини видно вхід до невеликої Білої печери (Biela jaskyňa): зала й два коридори загальною довжиною 26 м. Після виходу на Кляшториско можна оглянути руїни картузіанського монастиря (вхід вільний, добровільний внесок на реставрацію).

Як дістатися

Ущелина позначена зеленим, прохід — лише в одному напрямку, вгору проти течії потоку, приблизно за 1 годину. До гирла ведуть два підходи, обидва близько години: від Подлеска (Podlesok, частина Грабушиць) синім маркуванням через Горло Горнаду і стежкою Прориву Горнаду, або від Летановського млина. Класичне коло з Подлеска (10,5 км, 3 год 20 хв, набір 328 м) за офіційним описом: Подлесок — Горло Горнаду (15 хв) — Кляшторська ущелина, гирло (1 год) — Кляшториско (1 год) — Під Кляшториськом — Над Подлеском — Подлесок. Біля Подлеска є автобусна зупинка «Podlesok, rázc.» і платна стоянка: 6 € за день, після 14:00 — 3 € (у квітні — жовтні щодня, у листопаді лише у вихідні). Безплатна стоянка є на роздоріжжі «Pri Starej horárni» — менш як 2 км від залізничної станції Летановце. Поблизу проходять відрізки Кисель, гирло – Кляшторська ущелина, гирло та Грабушице, Мито – Кляшториско, притулок.

Це не прогулянка з візочком: є мокрі камені, металеві драбини, скоби й кладки над потоком. Дітям шкільного віку з дорослими ущелина зазвичай під силу, але потрібні міцні черевики.

Сезон, правила, безпека

Ущелина відкрита цілий рік, проте у високу воду після злив ущелини закривають (Кляшторську й Зеймарську — найрідше); поточний стан публікують на сайті парку, на hzs.sk і на табло біля входу. Узимку драбини обмерзають — радять «кішки». Перед входом сплачують збір за користування технічними засобами: 3 € для дорослих 15–65 років, 2 € для дітей 6–15 років і людей від 65, діти до 6 років — безплатно (квиток діє того дня в усіх ущелинах, окрім Сухої Бели). Собак у парку водять лише на повідку й у наморднику, драбинами пес не пройде. Ходять тільки маркованими стежками; намети — лише в кемпінгах. Гірська рятувальна служба — 18 300 (або 112). Дані станом на жовтень 2026 року.

Що поруч

Гирло ущелини — посеред Прориву Горнаду. На захід — ущелина Суха Бела, а також Пєцки, Вельки Сокол і Соколина долина із Завойовим водоспадом.

Офіційний сайт: npsr.sk

Фото: Honza Groh (Jagro), CC BY-SA 3.0, Wikimedia Commons; L. Bundy, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons; Ladislav Luppa, CC BY-SA 4.0, Wikimedia Commons.