Малий Хоч

Малий Хоч (словацьк. Malý Choč, пол. Mały Chocz) — вершина заввишки 1465 м у Хочських горах на півночі Словаччини, передвершина сусіднього Великого Хоча (1608 м). Вона лежить у західній, найвищій частині пасма, у Жилінському краї та окрузі Ружомберок, на межі кадастрів громад Лучки, Валаска Дубова й Ліскова — приблизно за 8 км на північ від Ружомберка. Від Великого Хоча її відділяє сідловина Враца (1422 м).

Малий Хоч стоїть у відрозі, що відходить від верхівки Великого Хоча на південь і далі повертає на південний схід — до Турицької Магури (1085 м) і Смрекова (близько 1024 м), за якими кількома нижчими вершинами спускається до долини Вагу. Західні й південні схили круто обриваються в Турицьку долину, якою потік Турік несе воду до Вагу; на сході лежить долина Жимерового потоку, що впадає в Теплянку. Сусідами Малого Хоча є Буков (1218 м) на сході, Копа (1210 м) і Передній Хоч (1249 м) на півдні та Задній Хоч (1288 м) на південному заході. Найближчі села — Лучки приблизно за 4 км на південний схід і Валаска Дубова на заході.

Як дістатися / маршрути

Через саму вершину позначеного шляху немає. Повз неї, сідловиною Враца, проходить червоний шлях, що з'єднує Лучки (через місцевість Жимерова) з вершиною Великого Хоча та селом Ясенова; на Великий Хоч ведуть також позначені шляхи з Валаскої Дубової та Лікавки через Середню поляну. Словацькі й чеські джерела описують від сідловини Враца короткий непозначений відхід на вершину. Проте весь масив лежить у національному природному заповіднику Хоч, де за словацьким законом можна ходити лише позначеними стежками, тож найнадійніше милуватися Малим Хочем із сідловини та з вершини Великого Хоча.

Що видно з вершини

Рідкий лісостан на верхівці й особливо скеляста південна частина дають цікавий огляд. Північний обрій закриває Великий Хоч, але добре видно більшу частину Хочських гір і Ліптовську котловину, хребти Малої та Великої Фатри, Низькі й Західні Татри, Скорушинські гори та Бабу гору.

Природа та історія

Гору складають переважно сірі шаруваті доломіти так званого рамзауського типу, а місцями, у східних частинах, — темно-сірі товстошарові вапняки гутенштайнського типу. Це породи середнього тріасу, що належать до Хочського покриву. Вершина цілком вкрита лісом, але в її верхній частині з південного боку виступають вапнякові урвища, стінки й невеликі башти. Увесь масив Малого Хоча лежить у межах суворого природного заповідника Хоч.

Безпека, сезон і правила

Вапнякові й доломітові скелі після дощу дуже слизькі, а південні урвища небезпечні — не підходьте до краю. Узимку схили Хоча засніжені, а погода тут швидко змінюється. У заповіднику Хоч не сходьте з позначених шляхів, не розпалюйте вогню, не збирайте рослин і не ночуйте поза дозволеними місцями. Гірська рятувальна служба Словаччини (HZS) — 18 300 (+421 18 300), загальний номер — 112.

Цікаві факти

• Малий Хоч нижчий від сусіднього Великого Хоча лише приблизно на 140 м, але з долин його легко сплутати з передгір'ям великої гори.
• Від Великого Хоча його відділяє сідловина Враца — лише на 43 м нижча від вершини Малого Хоча.
• З вершини видно і Татри, і Фатру, і Бабу гору на польсько-словацькому кордоні.

Фото: Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 3.0 — Wikimedia Commons.