Ламана Скала

Ламана Скала (пол. Łamana Skała, на багатьох картах також Madohora) — вершина заввишки 929 м у Малому Бескиді на півдні Польщі. Це друга за висотою гора Малого Бескиду після Чупеля і найвища вершина його східної частини — Андрихівського Бескиду. Гора стоїть у хребті Ламаної Скали, яким проходить головний гребінь Малого Бескиду, і має два вершинні горби: вищий, 929 м, здіймається над долинами потоків Коцерка й Працица, а нижчий, 915 м, є вузлом, від якого відходить бічний хребтик Лисини.

На вищій вершині сходяться межі трьох сіл: Лас і Шлемєнь у Сілезькому воєводстві та Жики в Малопольському. Тож гора лежить просто на межі двох воєводств, у Парку ландшафтному Малого Бескиду.

Як дістатися / маршрути

Через масив проходять два марковані шляхи, обидва обминають саму вершину траверсом по північному схилу:

• червоний Малий Бескидський шлях (Mały Szlak Beskidzki) на відтинку Коцерський перевал — Гронь Яна Павла II: від Коцерського перевалу 7,4 км і близько 370 м набору висоти, орієнтовно 2 год 30 хв; від Гроня Яна Павла II — 5 км, 140 м набору, близько 1 год 30 хв;
• жовтий шлях імені родини Фрисів: Тарганіце — Яворниця — Потруйна — Закоцерський перевал — студентська хатка «Під Потруйною» — перевал На Пшикрей — Ламана Скала — Анула — Жики-Працица.

Приблизно за 300 м на південний схід від вершини, через місцину Анула, пролягають ще два шляхи: синій (відтинок Лисина — Кшешув: від Лисини 8,4 км, близько 2 год 25 хв; від Кшешува 6,1 км, близько 2 год 05 хв) і зелений, що веде до Шлемєня (зі Шлемєня 7,2 км і 480 м набору, близько 2 год 20 хв). Час подано за польською Вікіпедією. Найближчий притулок — студентська хатка «Під Потруйною», приблизно за 1,5 км від вершини.

Що видно з вершини

Верхівка вкрита старим ялиновим лісом, тож широкої панорами з неї не чекайте: між деревами видно лише фрагменти сусідніх хребтів. Найкращий краєвид на саму Ламану Скалу та сусідню Смрековицю відкривається з відкритих схилів Потруйни на заході — саме звідти зроблено більшість фотографій гори.

Природа та історія

Схили вкриває буковий ліс нижнього поясу, а вершинну частину — природний ялиновий ліс, схожий на верхньогірські бори. Ботанік Алексей Семенов 1984 року писав, що тутешнім ялинам близько 160 років, а їхні конусоподібні крони сягають самої землі. Нині старі ялини поступово змінюються природним підростом ялиці, горобини, бука та явора.

Гребенем розкидані останці з істебнянського пісковику та конгломератів — скелі заввишки кілька, подекуди до десятка з гаком метрів, які називають Звалиськом або Знайдиськом. Ще 1960 року з ініціативи професора Стефана Мичковського тут створили заповідник «Мадогора»; 2026 року його розширили до 447 га, з яких майже 33 га перебувають під суворою охороною. У заповіднику зростає 129 видів судинних рослин, зокрема охоронювані омег гірський, плаун булавовидний і тирлич ваточниковий, трапляються олені, козулі, дикі кабани й борсуки, гніздяться десятки видів птахів.

Назва гори пов'язана зі скелями біля вершини. Як «Ламана Скала» її згадує вже документ 1445 року, що описує межу між Освенцимським і Заторським князівствами. Назву «Madohora» польська карта WIG 1934 року помилково перенесла сюди із сусідньої на схід вершини Млада Гора, і ця помилка надовго закріпилася в путівниках. Дослідники згодом відновили правильну назву, але «Мадогора» досі трапляється на мапах як друга назва.

Безпека, сезон і правила

Ламана Скала — невисока лісова гора, доступна цілий рік, проте взимку стежки бувають засніжені й обмерзлі, а в тумані на розгалуженнях шляхів легко збитися. Вершина лежить у заповіднику, тож тримайтеся маркованих стежок, не ламайте рослин і не залишайте сміття. У польських Бескидах поза Татрами допомогу надає гірська рятувальна служба GOPR: телефон 985 або +48 601 100 300, а також загальний номер 112.

Цікаві факти

• Ламана Скала лише трохи нижча за Чупель (931 м) — найвищу вершину всього Малого Бескиду.
• Скелі на гребені складені з того самого істебнянського пісковику, що й багато скельних останців Західних Бескидів.

Фото: Cancre, CC BY-SA 3.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0; Jerzy Opioła, CC BY-SA 4.0 — Wikimedia Commons.