Хотин - місто в Україні, центр Хотинського району Чернівецької області. Розташоване на правому березі Дністра. Відоме фортецею XIII - XVIII століття, що збереглася до сьогодення. Біля міста тече річка Варниця, права притока Дністра. Щодо походження назви міста, то існують дві різні версії. За першою з них назва походить від легендарного дакійського вождя на ім’я Котизон. Друга версія більше подобається гостям та мешканцям міста: назва утворилася від слова «хотіти». І дійсно в усі часи місто, що знаходилося у вигідному місці на перетині торгівельних шляхів, а у майбутньому – на кордонах різних держав, завжди було мрією для різних завойовників. Саме тому Хотин здавна був одним з найбільш укріплених поселень Подністров’я.
1826 року місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж - застромлені бунчуки. Прапор міста було прийнято 21 березня 1996 року. Автором прапора є В. Денисенко.
Завдяки вигідному стратегічному положенню Хотин відіграв значну роль в історії України, Молдови, Польщі, Туреччинита Російської імперії. Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами - кам'янками, які датуються IX-X століттями, а на глибині 1,2-1,4 м - виявлений культурний шар VII-VIII століть.
З X століття Хотин входив до складу Київської Русі, згодом - Галицько-Волинського князівства. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV століття. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдовському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азійській торгівлі. У другій половині XVI століття від хотинського ярмарку у молдовську казну надходила величезна сума грошей - 10 000 золотих на рік.
З кінця ХІІ століття на півдні Галицького князівства Галицько-Волинської держави починає формуватись земля з напів-автономним статусом. Після монголо-татарської навали зв'язки з галицько-волинськими землями послабились, що призвело до їх фактичного відокремлення на початку XIV, та визнання зверхності Золотої Орди. У середині XIV століття починається занепад Золотої Орди, в залежності від якої перебував край. В 1349 році Королівство Польське захопило Галицьке князівство. В цей же час на землях у басейні річки Молдова формується нова держава - Молдовське князівство.
На південному прикордонні Галицького князівства постає Шипинська земля - практично самостійна адміністративно-територіальною одиниця з власною самоуправою, за яку вели запеклу боротьбу Королівство Польське, Королівство Угорське та Молдовське князівство. Документально вперше згадує Шипинську землю Ян Длугош в 1359 році у зв'язку з походом короля Казимира у Молдову. Приблизні межі описувались в грамоті 1412 року. Загальне керівництво землею здійснював Воєвода. Хотинська фортеця була центром Хотинської волості ("дєржави"), якою керував Староста ("дєржавець").
Від 1373 року Хотин увійшов до складу Молдови. Упродовж XV-XVI століть Хотинська фортеця була столицею Мультан, резиденцією молдовських господарів. Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Згадується у "Списку руських городів» наприкінці XIV століття ("На Днестре Хотень") й у грамоті молдовського воєводи Олександра від 8 жовтня 1408 року. У XVI столітті деякий час перебував під владою Польщі, потім знову Молдовського князівства (у васальній залежності від турків), у XVIII столітті Хотинська округа була безпосередньо включена до складу Османської імперії.
Після занепаду Молдовського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдовським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдовських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі.
1615 року польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської битви 1620 року між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали. У вересні - на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської битви, яка прославила запорозьких козаків на чолі із гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним і стала зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни польсько-литовське військо великого гетьмана литовського Яна-Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорізьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної турецько-татарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед турецьких військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман II остаточно розгубився. 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир.
Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни 1650-1653 років у Хотині перебували війська Богдана Хмельницького.
11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян III Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом Хотинської битви 1673 стала атака гусарів воєводи Яблоновського. З загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712-1718 років (за участю французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.
Хоча в XVIII-XIX століттях фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. 1739 року вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани. Великий російський вчений, поет Михайло Ломоносов, захоплюючись мужністю своїх співвітчизників, написав "Оду на победу над турками й татарами й на взятие Хотина 1739 года". У 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю.
1778 місто було взяте в облогу австрійськими військами під командуванням принца Фрідріха і російськими військами під командуванням сина генерала Солтикова. Місто було в облозі 4 місяці і 8 днів. 19 вересня 1778 місто з комендантом Осман пашею здалося. Осман паші та іншим дозволили вивезти всіх своїх людей та все своє добро з замку, фортеці та міста. Це все було вивезене на 2700 возах. Солтиков запросив до себе Осман пашу на обід. Осман паша був чоловіком Гелени, сестри Софії Клявоне. Софія Клявоне перебувала тоді у зв'язку із Солтиковим. Після того як місто капітулювало в ньому було 16 857 жителів.
1 жовтня 1778 австрійські та російські війська ввійшли в місто. Місто було порожнє і значно поруйноване. Передмістя Константинополь ще раніше спалив Осман паша. Так описав тоді місто саксонський принц Фрідріх Заальфельдский. Хотинська фортеця в формі чотирикутника, 1800 на 730, має четверо воріт. Ворота називались: Водяні, Стамбульські, Бендерські і Корохові. В середині замку знаходяться палац паші, мечеть, турецька лазня, багато магазинів і 40 різних будинків, в яких могли би розміститись 800 осіб. Місто розташоване вище фортеці і оточене грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називалось Константинополь, а інше біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів, називалося Румля. Між двома передмістями був сад Осман паші, який виходив і поза палісад. Малий струмок, який стікав в Дністер ділив місто і фортецю на дві частини. Місто було забудоване дерев'яними будинками. При фортеці знаходилось 7000 вояків, жив тоді там Осман паша та ага яничарів Друруоглу.
Після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин офіційно був анексований Росією і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин. 1832 на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року російський уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців.
Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.
1918 року на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдовська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року Хотин окупували війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не покорилися новим окупантам. У січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як сто селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого у Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років був повітовим центром Румунії.
Під час Другої світової війни Хотин був під румунською окупацією (6 липня 1941 р. — 4 квітня 1944 р.), пізніше у складі УРСР. Воєнні події внесли значні зміни в національний склад населення: 72 % - українці, 16 % - росіяни, 8 % - євреї, 4 % - румуни (у 1930 р. відповідно було: 15 %, 37 %, 38 % і 9 %).
У центрі міста розташований парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення - "Хотинський парк", а на вулиці Кутузова, 34 - гідрологічна пам'ятка природи Джерело "Хотинське". Місто межує з національним природним парком "Хотинський"[ (офіс - вул. Олімпійська 69) та національним природним парком "Подільські Товтри". При північно-східній околиці міста Хотин, поруч з Хотинською фортецею, розташований ландшафтний заказник місцевого значення Хотинська фортеця.
Пам'ятки історії та культури
