Дихтинець - село в Україні, в
Чернівецькій області,
Путильському районі. Населення за переписом 2001 року разом з навколишніми хуторами становило 3883 людини. За останні 650 років територія Північної Буковини (Чернівецької області) входила до складу різних держав: впродовж 415 років (1359–1774 рр.) вона перебувала у складі Молдовського князівства, (Шипинська земля, Кимполунзький (Довгопільський) округ) протягом 143 років (з 1775 по 1918 рр.) - Габсбурзької Австрії та Австро-Угорщини;
майже 25 років (у період 1918–1940 та 1941–1944 рр) - Румунії. 48 років (1940–1941 та 1944–1991 рр.) північна частина Буковини входила до складу Української РСР, а відтак і СРСР. З 1991 року Чернівецька область - складова незалежної України.
Адмiнiстративний подiл Буковинської Гуцульщини за Австрiї.
Протягом 1785-1787 рр. Буковинською Гуцульщиною управляв вiйськовий уряд. За розпорядженням iмператора Йосифа II з 1 лютого 1787 року Буковина була приєднана до Галичини як округ (циркул) i до 1849 року пiдлягала галицькому губернатору. В цьому роцi вiдокремлено Буковину вiд Галичини i надано їй автономiю. Буковина стала окремим князiвством з окремою адмiнiстрацiєю, яку лiквiдовано 1851 року. В 1859 р. знову приєднано Буковину до Галичини як окремий округ, хоч в 1861 роцi була лiквiдована залежнiсть адмiнiстрацiї вiд Галичини, утворено окремий крайовий уряд на чолi з крайовим президентом ” греко-вiрменським єпископом Євгенiєм Гакманом.
В 1867 роцi згiдно реорганiзацiї адмiнiстративного управлiння Буковину, подiбно до Галичини, подiлено на 11 повiтiв, якi в 1868 роцi названо повiтовими староствами. За цим адмiнiстративним подiлом, який зберiгся до початку XX ст., гуцульськi буковинськi населенi пункти увiйшли в 9-й по числу повiт Вижницький, що охоплював два судовi округи з центрами в Путиловi i Вижницi. Сюди входили такi села – Плоске, Сергiї, Стебні, Шпетки, Тораки, Кiселиці, Конятин, Дихтинець, Довгопiлля, Яблониця, Усть-Путила, Вижниця, Бачна, Олександердорф (заснований 1863 р.), Катеринодорф (засновано 1869 р.), вiд якого вiдокремилися потiм села Черешенька, Межиброди, Розтоки, Шипiт, Виженка.
Перші архівні згадки про село Дихтинець є в документах 1774 року, коли його населення становило вже більше 1000 осіб. Хоча деякі науковці ЧНУ не згодні з цією датою віку села і мають певні відомості про те, що Дихтинець входив до складу Римської імперії та був її форпостом багато століть тому назад, тобто вік села значно більший. Одним із підтверджень цього факту є віднайдення скарбу староримських срібних монет в сусідньому с.Плоска. Назва села Дихтинець пішла, можливо, з тих часів, коли в селі криничним способом добували нафту та переробляли її на дьоготь та гас. До початку ХХІ ст. в присілку Дихтинця (Малий Дихтинець) збереглися напівзавалені глибокі криниці, звідки колись брали нафту великими цебрами і переробляли найпростішими способами. (Вже за Радянського Союзу було проведено геологорозвідку, яка дійсно довела наявність невеликих непромислових запасів нафти в нашому регіоні, які залягають на невеликій глибині. А в Лопушній Вижницького району (приблизно 20 км через гори) є промислові поклади нафти, які успішно розробляються і нафта надходить на переробку).
За іншою версією "Дихтинець" походить від німецьких слів "dicht" та "netz", (на старих будівлях початку ХХ століття ще збереглися таблички з написами саме "Dichtnetz"), що згідно цієї версії у перекладі означає "густа сітка". . (Тут йдеться, імовірно, про густі ліси, або густу мережу потічків, які впадають в річку Путилку). На території села річка Путилка має 9 приток-потічків, які у випадку сильних дощів перетворюються в бурхливі річки. Під час руйнівної повені липня 2008 року рівень води в річці Путилка піднявся на 7 метрів! Тоді була зруйнована дорога в селі Розтоки і автомобільне сполучення з обласним центром було повністю перерване на 3 тижні.
Життя в селі Дихтинець впродовж ХІХ століття
Власниками землі, як і селян, в першій половині XIX століття були поміщики М. Ромашкан і брати М. і Г. Айваси. За право користування землею селяни відбували феодальні повинності, розмір яких регулювався насильно укладеними угодами. За однією з них від 1828 року кожний з 83 кріпаків був зобов’язаний платити поміщикові Ромашкану від 2 до 20 флоринів на рік, привезти 2 бочки горілки з с. Іспаса в панські корчми; здати по 12 повісм лляної пряжі; косити та скиртувати поміщицьке сіно, ремонтувати панські будівлі. Крім цього, кріпаки платили і державні податки, вносили натуральний оброк на утримання сільського священика, т. зв. маріяші, та відбували 2 дні панщини в рік на користь сільського старости. В руках поміщиків були і такі знаряддя економічного пригнічення кріпаків, як сервітути та право пропінації. Тому в селі на 150 дворів було відкрито 5 корчм. Спиртне часто насильно нав’язували селянам. Як скаржились дихтинчани разом з іншими селянами Русько-Кимполунзької округи в 1843 році, «їх змушують купувати напої у корчмах, через що вони в такій мірі заборгували, що в них повідбирано хати й ґрунти».
Поміщикам належало і так зване право млина. Воно існувало з часів перебування Буковини у складі Молдавії. Селянин змушений був молоти зерно лише в млині свого пана. А коли відстань від садиб до млина перевищувала одну милю, селянам дозволялось молоти вдома на жорнах, але й у цьому разі вони зобов’язані були платити панові 15 крейцерів на рік.
У справі судочинства Дихтинець підпорядковувався Путильській домінії. На чолі її стояв пан (в різні часи це були Айвас, Флондор, Джурджуван), який судив селян. Його помічником був мандатор.
Що варто знати про Дихтинець
- славилося воно побратимами Олекси Довбуша, які боролися разом з ним за справедливість та краще життя;
- настрої жителів завжди відзначалися бунтівним духом - населення активно брало участь у повстанні селян під проводом Лук'яна Кобилиці (1843-1844 рр.);
- уродженкою села Дихтинець була мати відомого українського письменника Юрія Федьковича;
- тут було відзнято багато фрагментів кіношедевру Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука "Білий птах з чорною ознакою". Важке життя, побут, звичаї селян Буковини та жителів с.Дихтинець в 40-х роках ХХ століття можна переглянути тут;
- з 90-х років ХХ століття наше мальовниче село для відпочинку облюбувала собі Народна артистка СРСР Едіта Станіславівна П'єха, куди вона приїжджала майже щоліта разом із внуком Стасом протягом багатьох років;
- на осінь 2013 року тут проживає близько 3700 жителів, функціонують дві школи та дитячий садок;
- восени 2012 року Дихтинецька школа відсвяткувала 150-річчя заснування!
Село, коли про нього описували в перших документах (1774 рік), було приналежне до Молдовського князівства. У 1775 р. після російсько-турецької війни (1768–1774), Австрія анексує Буковину. З 1775 р. Дихтинець у складі Герцогства Буковина.
З 1918 року село Дихтинець, як і вся Північна Буковина, окуповане Румунією. На той час більшість населення села складають українці.
28 червня 1940 року Північну Буковину внаслідок радянської анексії частини Румунії 1940 року долучено до УРСР. Протягом 1941–1944 років Північна Буковина знову перебуває під владою Румунії. У 1944 році Північну Буковину знову зайняли радянські війська. Сторінки історії села гарно відображено в колективній монографії, яка вийшла в 2013 році під загальною редакцією професора ЧНУ ім. Юрія Федьковича П.П. Брицького "Буковинці в трагічні роки Другої світової війни: статті, спогади та документи" (автор статті - Михайло Грицюк) (стор. 112-133)
Пам'ятки
Дихтинецька Свято-Дмитрівська церква, збудована 1871 року, є одним з найстаріших храмів Путильщини. За переказами, на місці Дмитрівської церкви колись стояла Юріївська, але в середині ХІХ ст. її було розібрано та перевезено в с.Іспас. Пам’ятка історії, що пережила дві Світові війні, сьогодні є одним з найгарніших храмів Гуцульщини. Площа храму 105 квадратних метри. Стіни прикрашають багато ікон, серед яких є ікона «Страшний суд», написана в 1930 році. На території є дзвіниця, в якій серед нових дзвонів є і дзвін 1890 року виготовлення (за документами привезений з Відня) та дзвін 1919 року (привезений з Бухареста та подарований церкві братами Семеном та Василем Грицюками). При вході на подвір’я храму поряд з красивими воротами знаходиться каплиця, яка недавно відреставрована. Є три хрести для освячення води, один з яких пов’язують з роком будівництва храму. Поряд знаходяться два цвинтарі ХІХ та ХХ ст. Першим священиком храму був Григорій Кантемір. В різні часи в храмі правили службу Григорій Балошескул, Стефан Маланчук, Стахій Волинець, Авксентій Вознюк, - люди відомі не тільки на Путильщині, а й далеко за її межами. Від 19 серпня 2000 року настоятелем Свято-Дмитрівської церкви є отець Дмитрій (Федоращук). За останні роки сільська церква істотно оновилась. Було збудовано нову огорожу, ворота, відреставровано стіни храму, поставлено новий хрест для освячення води, приміщення для проведення обрядів. Всі ці роботи провели брати Хрищуки. На сьогоднішній день Свято-Дмитріївська церква є пам’яткою архітектури загальнодержавного значення. (Використано матеріали сайту "Сім чудес Путильшини")
Скеля Острива. Пам'ятник "трьом чекістам" - демонтовано у березні 2020 року.
Дихтинець - це від дьогтю, який тут виробляли колись давно і який під час дощів стікав потічками донизу. А чому один з місцевих потічків зоветься МИШІ - я не знаю. Тут гарно - як всюди на Путильщині. Коли під'їжджаєш до села з боку Вижниці, праворуч, прямо біля траси, буде так звана "Скеля Трьох Чекістів" - місцевим гуцулам, здається, все одно - що чекісти, що Шухевич, що далай-лама. Аби вівці були здорові. Що саме зробили чекісти - чи, скоріше, що саме зробили З чекістами "фашистські українські націоналісти", я не знаю. Мене тут значно більше цікавила Дмитрівська церква з 1871 р. Як на Путильщину - дуже навіть стара церква. А ще - незвична. З двома баштами на західному фасаді, що робить церквицю якоюсь костелоподібною будівлею. Симпатично. Башти, пише чотиритомник, могли бути добудованими пізніше. Церква дерев'яна на кам'яному фундаменті, тризрубна, віддана МП. Наполовину в броні, наполовину яскраво-зелена - гуцулам подобається, коли яскраво і блищить. В травні 2010 року нижня частина стін храму в Дихтинці (та, що не під бляхою) мала не зелений, а природній колір дерева.
