Великий Кучурів - село в Україні, центр Великокучурівської сільської територіальної громади Сторожинецького району Чернівецької області. Розташоване за 7 км від обласного центру - міста Чернівців та за 18 км від районного центру - міста Сторожинця. Загальна площа населеного пункту становить 3041 га. Через село проходить залізниця, яка збудована у 1869 році, яка з'єднує місто Чернівці з Сучавою Республіки Румунії. А також проходять автомобільні дороги Чернівці-Глибока та Чернівці-Сторожинець. Населення - 3 556 чоловік (2001).
Село складається з більше як двадцять кутів: Коровля, Рутка, Шиш, Кульма, Гіливиків горб, Селище, Кринка, Бавки, Багна, Винни, Турлук, Клітишне, Рипи, Плосків, Татарщина, Горб, Воротище, Глисний, Вівоз, Горайца, Стінка, Діброва. Через село протікає три річки: Дерелуй, Верхівець, Коровля. У центрі села, на лівому березі річки Дереглуй, знайдено рештки поселень трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), а в урочищах Стінка й Селище — культури карпатських курганів (III—VI століття).
В самому центрі села розташована Великокучурівська сільська рада, до якої входять села Великий Кучурів і Годилів. В селі є два заклади освіти. Великокучурівська ЗОШ I-III ступенів і Годилівський НВК, сільська дільнична лікарня, фельдшерсько-акушерський пункт, музична школа, дитячо-юнацька спортивна школа, Будинок культури у с. В. Кучурів і клуб у с. Годилів, дві філії бібліотечної системи (Великий Кучурів і с. Годилів), два відділення зв'язку, відділення ощадного банку України, лісництво, дві аптеки, ветеренарна дільниця, Придністровська дослідна станція садівництва, АПТОВ «Великокучурівське».
На сьогодні на території сільської ради діють понад 30 приватних закладів торгівлі і громадського харчування, а також сільське споживче товариство, яке займається не тільки реалізацією товарів, але й забезпечує харчування дітей в школах. Належний успіх і вплив на соціально-економічний розвиток села мають торгово-побутовий комплекс «Шанс», ресторан «Імперіал» та «Маленький Париж». На території села діють такі релігійні об'єднання:Православна Церква України та Російська Православна Церква, християни віри Євангелійської, Євангелістів християн баптистів.
За археологічними даними, село існує з XIV століття. Вважають, що його заснували вихідці з села Кучурова (нині Малий Кучурів Заставнівського району), які переселилися сюди і на новому місці зберегли назву старого села, що згодом дістало іншу - Малий Кучурів, а нове поселення - Великий Кучурів. Першу згадку про село знаходиться в історичних джерелах 1422 року, коли молдавський господар Олександр Добрий подарував Великий Кучурів боярину Богушу. Після цього протягом кількох століть село переходило з рук в руки воєвод і бояр, світських і духовних феодалів, які продавали або дарували його один одному. В 1552 році село знову стало власністю молдавського господаря, який пізніше продав його монастирю Путна за 400 золотих. Пізніше молдавські господарі не раз видавали грамоти, в яких підтверджувалися права монастиря на Великий Кучурів і повинності селян на його користь.
Новорічні маланкування
Із сивої давнини дійшли до нас звичаї, обряди, традиції, які бережливо передаються з покоління в покоління. Здебільшого вони носять язичницький характер. Наші давні предки, користуючись тими чи іншими ритуалами, обрядами, заклинаннями, засвідчували єднання з природою, закликали добрих духів до розв'язання тих чи інших проблем, або ж навпаки - відганяли злих духів, які нібито наводили «порчу» на худобу, людей, навіть втручалися у сили природні. Одним із таких обрядів є маланкування у новорічну ніч (за старим стилем) з 13 на 14 січня. Тому нині в час відродження призабутих традицій, відродження культурної спадщини – Маланка стала своєрідним карнавальним дійством у кожному селі, вона збирає людей докупи, згуртовує, розвеселяє їх душі в такий складний час. Тому люди з великим нетерпінням і якимось душевним трепетом очікують коляди та маланкування. До маланкування хлопці готуються заздалегідь. З палким ентузіазмом шиють вбрання, до «чистої маланки» чи до «діганії», виготовляють маски, розподіляють ролі та вивчають слова обрядових пісень. Калфи (керівники парубочих громад) заздалегідь наймають музикантів, домовляються про місце проведення данцу (танців).
Від імені дівчини Маланки (Меланки) і походить назва цього видовища. Старші люди, особливо жінки, завжди висловлюють своє невдоволення, коли хлопці переодягаються в одяг того чи іншого персонажу на «діганію». Звідсіля, мабуть, і вислів: «Такий файний (гарний), як смерть на маланку». Взагалі глибоко віруючі та старші люди самі не ходять на маланку, і дітей своїх не пускають туди, мотивуючи це тим, що в тій «діганії» нечиста сила водиться. Діганія, або нечиста маланка, складається з дійових осіб, обличчя яких закриті різними масками: діда, баби, цигана, циганки, смерті, чортів, ведмедів.
«Саржа», «Чиста», або як подекуди ще кажуть «Панська», маланка складається з персонажів, обличчя яких відкриті. До її складу входять: офіцер-калфа (хлопець із чималим досвідом маланкування) або й декілька їх. Саме офіцер-калфа скеровує маланкарів до хат жителів села, де будуть маланкувати, збирає гроші у «бріфташку» (сумку) або у касу (дерев'яну скриньку), танцює з дівчатами, якщо ті виносять коляду, визначає термін маланкування. У деяких селах калфою є персонаж маланки – офіцер-моряк. Він одягає звичайну військову форму з аксельбантами, погонами полковника чи генерала, прикрашаючи їх «тороками», лампасами, орденами та медалями. Раніше на голову одягали шолома, який виготовляли із картону та обклеювали позліткою (фольгою). Зсередини XX ст. маланкові офіцери одягали військовий кашкет, який вишивала цятками (бісером) мама або сестра хлопця. У селі Великому Кучурові офіцерів у маланці може бути двоє або троє. Кожен із офіцерів має при собі тюркало (свисток), за допомогою якого сповіщає про прихід Меланки на подвір'я господоря та закликає тюрканям усіх маланкарів і супроводжуючих до порядку.
На роль Меланки (молодиці) вибирають хлопця з гарним, миловидним обличчям. Він вдягає вишиту білу сорочку з домотканого полотна, поверх неї білий кожух, на голову спершу хустку-павунку, потім білий домотканий рушник, до якого прикріплюється віночок із штучних квітів, до віночка прикріплюються різнобарвні коди (стрічки). На нижню частину тіла одягає горботку або сукню з білою стрічкою-курункою посередині. На ноги взуває черевики або чоботи. У руці носить вишиту трайсту, в якій знаходяться свічки, сірники та інші необхідні речі. До складу маланки входять ще такі дійові особи: шандар (жандарм), ангел, жид-читирач, як правило, одягнений у сардак або у звичайну солдатську шинель з чорними чистими погонами, на голові високий циліндр, який виготовляли з картону. У руках тримає карабін, виготовлений із дерева, замість ременя підперезаний ланцюгом, до якого прикріплювали дзвінки. Шандар одягав сучасну міліцейську форму. Серед персонажів маланки було 5-7 турків, які носять на голові, інколи в руках, чаки, своєрідний убір із каркасом з лозових прутиків, які обклеєні різнокольоровим папером, усередині якого знаходиться запалена свічка, поверх своєї одежі носили навхрест різнокольорові домоткані коланчики. Ще одним персонажем маланки був ангел, який одягався у білу вишиту сорочку, підперезану різнокольоровими коланчиками, на голові «перувка» з гарно розчесаної білої овечої вовни, поверх якої носили корону, виготовлену з картону та обклеєну фольгою. За плечима підв'язували крила, які також обклеювали фольгою. До 70-х pp. XX ст. серед дійових осіб маланки також був піп, який був одягнений у довгу чорну мантію, на обличчі — приклеєна борода. Наявність такої дійової особи у складі маланки викликала незадоволення та обурення серед віруючих християн і тому з відходом атеїстичної ідеології ця дійова особа зникає. Ангел (агнель) і піп не колядували, а пише імітували освячення оселі.
У Великому Кучурові є й по декілька маланок: «велика» та «мала». До складу «великої» маланки входять хлопці 14-18-річного віку, інколи й старші. Учасниками «малої» маланки є 10-14-річпі хлопці. У 30-х роках XX ст., як розповідає Годованець Марівуца Іванівна, 1931 р.н., жителька села Великий Кучурів, у «великій маланці» брало участь до 50-70 учасників. У першій половині XX ст. до складу маланки входили джінерал (генерал, калфа), молодиця, 6 турків (світлоноші), агнель, піп, шандарі і декілька жидів. Чисту меланку супроводжують музиканти у складі труби, тромбону, акордеону, барабану. У першій половині XX ст. у складі музик були: цимбали, скрипка і бубон.
Поява чистої меланки на подвір'ї супроводжують тюрчанням офіцерських свистків, музичним маршем, а про прихід діганії сповіщають лясканням гарапників (ударами батогів) і різними вигуками на зразок: «Дома чи не дома пан господар? Чи можна колядувати?», «Прийміт маланку до хати!». Як правило, отримували дозвіл від господаря оселі чи від когось із членів сім'ї на маланкування. Розпочинається маланкування колядою-щедрівкою «Гой, Цильчіку!».
Далі маланкарі вітають господаря зі святом, а той, в свою чергу дає офіцерові плату за вітання. У першій половині XX всі гроші збирав шандар. Здебільшого платили маланці по 10-15 леїв. Якщо в оселі, де маланкують, є дівчина на віддання, то вона виносила платню (у 30-ті роки XX ст. — 20 леїв, а у заможного господаря -«богацька дівка» — навіть 50 леїв). Однак попередньо калфа повинен танцювати з нею кілька танців на подвір'ї. Як правило, танцюють швидкий танець. Не переодягаючись, ходили маланкувати один до одного аж до самого Йордана.
Протягом усього маланкування саржу («чисту» маланку) супроводжує діганія — «нечиста» маланка у складі: ведмедів, циган, дохторів, дідів, бабів, смерті та інших персонажів. Окрему роль виконує персонаж, який за декілька хат наперед сповіщає господарів про прихід меланки, а також переказує у віршованій і жартівливій формі місцеві чутки і «бріхні». «Чиста» маланка, як правило, починає і закінчує маланкування на роздоріжжі.
У Великому Кучурові близько полудня 14 січня маланки, саржа і діганія, а також жителі села та їх гості збираються в центрі, на майдані. Посередині натовпу звільняють коло, де в першому ряду, присівши і «тримаючи» коло, розташовується діганія, далі стають жителі села, які вболівають кожен за свого ведмедя. У коло заходять ведмеді, щоби помірятися між собою силами. У ведмеді йдуть міцні хлопці, здебільшого ті, що займаються спортом, – щоби не підвести парубоцьку громаду свого кута. Переможцем вважається той, хто свого суперника поклав «на лопатки». Ведмідь, який переміг найбільше разів, отримує титул найсильнішого і зберігає це звання до маланки наступного року. Традиційно ним ставав ведмідь з кута Горб. У Великому Кучурові, ведмедями можуть бути лише неодружені хлопці. За порушення цієї традиції можна отримати від галдів доброго прочухана.
Під час цього сходу інші персонажі діганії – діди, одягнуті у сардак або кожух, через плече одягнута трайста, на голові кучма чи капелюх, ногах – портяниці та постоли, виготовлені з резини, в руках палиця або ціп, на обличчі відповідна маска, у роті величезна люлька. Баби також одягали кожух, гоботку, на ноги – постоли, на голову хустку або домотканий рушник, в руках – «заповита дитина», чорти одягалися у все чорне, робили хвіст, у руках тримали вила і казанок з підпаленою смолою, у смерть – одяг увесь білий, у руках коса, міліціонери переодягалися у звичайну міліцейську форму, а обличчя гримували, щоб ніхто не міг розпізнати, дохтори одягалися у білі халати, на голові – також білі ковпаки, у руках валізки, на яких був намальований великий червоний хрест, іноді приносили саморобні носилки для надання «невідкладної допомоги». Всі перевдягнені персонажі влаштовують жартівливі побутові сценки. Кожен із персонажів намагається зібрати довкола себе якомога більше глядачів.
По закінченні маланкування, ввечері 14 січня, у Великому Кучурові, влаштовують танці, їх організовують калфи-офіцери за частку, від зібраних під час маланкування грошей. Вони наймають музику. Деколи, крім цього, накривають столи із випивкою та закускою, частуючи усіх, хто прийшов на танці. У Великому Кучурові – даниц. У першій половині XX ст. господарів запрошували на забаву-даниц під час обходу маланки. Далеко за північ будуть линути пісні та мелодії, дотепні жарти та сміх, залишаючи в багатьох серцях гарні спомини про свято Василя. 13 і 14 січня люди старшого віку у давнину уважно спостерігали за погодою, визначаючи зв'язок між погодою цього дня з погодою у визначені дні річного календаря. Відповідно, виробились і прикмети: яка Маланка – такий буде Петро й Павло; якщо 13 січня сонячно й відлига, то буде теплим літо. Ну а щодо 14 січня, то іній цього дня – буде сльотавий рік, а сильний мороз і малосніжність – на добрий урожай.
Культура села Великий Кучурів
Румунські власті всіляко гнітили українську культуру, обмежували прийом українців на роботу, в школи, намагалися насильно румунізувати їх. У школах, установах і навіть на вулиці заборонялося розмовляти українською мовою. Великий Кучурів мав 5 церков і два єврейські молитовні будинки. З метою румунізації українського населення у Великому Кучурові було створено осередок румунської культури «Олександр Добрий». Керував ним піп В. Ракоче. Цим же цілям було підпорядковано і школу, де навчання провадилося виключно румунською мовою.
За роки радянського періоду жителі села мали змогу відвідувати цікаві спектаклі Чернівецького, Кишинівського, Львівського, Вінницького та інших театрів. Великокучурівці тепло зустрічали поетесу Марію Познанську, кобзаря Івана Іванченка, прозаїка Віталія Петльованого та інших діячів літератури й мистецтва. При Будинку культури працювало 8 гуртків. Особливо популярний тут сільський хор, яким керує директор школи К. Т. Кравчук. Життя людей стає заможнішим і красивішим. У побут входять нові радянські обряди: зустріч Нового року з колядками, щедруванням, проводи зими, свято врожаю, проводи до Радянської Армії. Традиційними стали свята тваринників та механізаторів, що відбуваються в лісі, біля озера Глибочка. Цікаво проводять ветеранів праці на пенсію. Їм вручають вітальні адреси й цінні подарунки; бажають щастя й радості.
На той період трудівники села щорічно відзначали день народження В. І. Леніна. Проводилися ленінські читання, тематичні концерти, виступи гуртків художньої самодіяльності. Молодше покоління великокучурівців приймалося до лав комсомолу і піонерів. У сільських клубах відбувалися зустрічі зі старими комуністами, організаторами Радянської влади в селі та районі, активними учасниками Німецько-радянської війни.
Особливо урочисто відзначалося у Великому Кучурові свято возз'єднання Північної Буковини з Радянською Україною і день народження колгоспу – 28 червня. Цього дня з'їжджалися працівники полів і ферм та гості з сусідніх колгоспів. Під звуки музики піднімався прапор свята, підводилися підсумки змагання, вшановувалися переможці, яким вручалися цінні подарунки. Потім влаштовувався концерт художньої самодіяльності, відбувалися масові гуляння.
Великокучурівці свято зберігають пам'ять про своїх односельців, які віддали життя за свободу й незалежність Батьківщини в роки Німецько-радянської війни. У 1965 році в селі встановлено монумент Слави загиблим воїнам.
Діти мають можливість отримати музичну освіту в музичній школі с. Великий Кучурів, де в 2008 році проведено розширення, тобто збільшення кількості класів за рахунок проведення ремонту приміщення колишньої поліклініки.
На даний час у будинку культури працюють гуртки художньої самодіяльності, до яких задіяні молодь та діти шкільного віку. Працівники культури періодично проводять звітні концерти та конкурси, з яких найкращі номери обираються для участі в районних та обласних культурно-масових заходах. Будинок культури в с. Великий Кучурів побудований в 1972 році і на даний час приміщення знаходиться в задовільному стані. За 2006—2008 рр. проведено поточний ремонт глядацького залу, де замінено оснащення сцени, проведено заміну вікон на металопластикові. Розпочато ремонт фасаду, проведено заміну шиферного перекриття на металочерепицю.
Семихресна фігура Троїці
До визначних пам'яток Великого Кучурова відноситься Семихресна фігура Троїці, яка була споруджена сімдесят років тому, коли у селі панувала боярська Румунія, біля Великокучурівської школи. Стоїть Троїця на двoярусному п'єдесталі. Сама фігура семихресної Троїці має висоту 2,05 м, а ширину – 1,4 м. Якщо зі сторони розглядати, то можна знайти в її геометричній формі сім християнських хрестів. Ця історична пам'ятка має свою історію появи в Великому Кучурові біля школи. У 30-ті і на початку 40-х років в селі директором школи був виходець із сусіднього молдавського села Волока Павленку Ніколає. І ось він вирішив поставити цей пам'ятник в честь загиблого в Другій світовій війні вчителя Георгія Кілару. Це був 1941 рік, а в 1942 році було вилито фігуру Троїци. На початку 1943 року її було поставлено біля школи і висвячено. За розповідями сільчан тодішній вид пам'ятки був такий. Посередині Троїци, ніби у рамках, на лицевій стороні була ікона, на якій Христос пригортає малих діток до себе. Під нею були написані румунською мовою слова із глави Матвія, 14 стих: «Лишіть дітей, нехай ідуть до мене». Зі зворотної сторони був образ Матері Божої.
Джерело інформації: Wikipedia.org
