Ужгород

У́жгород (угорською Ungvár, словацькою Užhorod; У́нґвар - до січня 1919, 9 листопада 1938 - жовтень 1944) - місто на ріці Уж, адміністративний центр Закарпатської області та Ужгородського району. Розташоване за 785 км від Києва, на кордоні зі Словаччиною.

Місто біля підніжжя Карпат є найменшим обласним центром країни, проте має багату і давню історію. Засноване у XI столітті, ставши фортецею роду Другетів, воно опинилося під владою Угорщини, а пізніше - Австро-Угорщини. Ужгород розвивався як промисловий та культурний центр Закарпаття. У 1919 році був столицею Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини, 1945-го перейшов до УРСР.

Серцем міста є його Ужгородський замок, численних туристів також приваблюють костел, синагога та резиденція єпископа. У 1646 році під егідою Ватикану проголошено Ужгородську унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.

Повідомлення Аль-Ідрісі у 1154 р. є найдавнішим письмовим джерелом, в якому згадується Ужгород. Як свідчать історичні документи, місто з часу свого першого згадування фактично до кінця Першої світової війни мало тільки одну назву: Унґвар (видозміни Гункбар, Гунґвар, Онґвар). У середині XIX ст. нарешті з'являється і назва Ужгород. Виникло воно під впливом підйому національних рухів руського населення краю, особливо в часи угорської революції 1848-1849 років. Нова назва міста - "Ужгород" - у той час не прижилася. Про неї згадали лише після Першої світової війни, коли Закарпаття відійшло до Чехословаччини і нова влада вирішила слов'янізувати назви міст та сіл краю. З того часу, за винятком короткого періоду (1938-1944), коли Закарпаття входило до складу Угорщини, офіційно вживається назва Ужгород.

Герб Ужгорода — офіційний герб міста, затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 14 червня 1990 року. Являє собою німецький щит на синьому полі якого зображено, як із землі ростуть три золоті виноградні лози, що перетинають одна одну, з трьома листочками і двома гронами винограду на них. Виноградна лоза в символіці міста відома з 1635 року, коли місто використовувало печатку з малюнком виноградного куща з трьома лозами та двома гронами. Герб на печатці обрамлював напис: "Sigillum civitatis Ungvariensis". Кольорове зображення герба Ужгорода відоме з 1701 року. 12 грудня 1905 року Міністерство внутрішніх справ Угорщини у своєму листі переслало в Ужгород офіційний опис герба: "Щит в стилі бароко, синього кольору, на якому із зеленої землі росте виноградний кущ з трьома виноградними лозами, з яких крайні посередині щита перетинають одна одну і з них звисає по одному грону, а з кожної з трьох лоз звисає по одному зеленому листку". На будівлі міської лікарні в 1913 році був зображений герб, де лози й листя винограду були вилиті із золота. Саме така кольорова гама вважається "справжньою", тобто такою, яка відповідає первинному вигляду герба.

В Ужгороді багато парків та скверів, серед яких: ботанічний сад (загальнодержавного значення), 10 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, а також дві ботанічні пам'ятки природи й дві гідрологічні пам'ятки природи:

• Ужгородський ботанічний сад;
• Боздоський парк, Липова алея, Палісадник обласної лікарні, Палісадник університетської бібліотеки, Палісадник хімкорпусу держуніверситету, Партерний сквер, Підзамковий парк, Рокарій ЗАТ «Закарпатліс», Сквер міськлікарні, Сквер Т. Масарика;
• Кипарис болотний, Ясен Масарика;
• Джерело № 1, Свердловина № 221;
• Завдяки м'якій зимі, в Ужгородському ботанічному саду росте дерево секвоядендрону гігантського, вік якого близько 100 років.

На території Ужгорода виявлено залишки поселень, найдавніші з яких налічують понад сто тисяч років. Упродовж давніх віків через територію сучасного міста пройшло чимало племен і народів: гуни, авари, бургунди даки, кельти, сармати. Одними з перших відомих засновників ужгородського поселення були білі хорвати, які у другій половині 1-го тисячоліття заселили територію сучасного Ужгорода. Поселення називалося Онґвар (або Унґвар, чи Гунґвар, чи Унґювар). Протягом століть історично склалися три центри міста: Горяни, Замкова гора і Радванка. Горяни - село, нині в складі міста Ужгород.

У IX столітті більш укріплене городище-замок на Замковій горі перетворилося у ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов'янського князівства очолюваного князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні - з Першим Болгарським царством. Можливо, що Ужгородське городище в якийсь час входило до їх складу. У 894 році угорські племена під керівництвом сакрального вождя Алмоша та військового вождя Арпад, а протягом чотирьох днів штурмували фортецю міста, у якій оборонявся князь Лаборець зі своїми воїнами. Але сили були нерівними, і князь та його військо були перебиті. Саме городище було спалено, та через деякий час знову відбудовано вже новими господарями. Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1086 році Ужгород був атакований половцями хана Кутеска та взяти його вони не змогли.

У 1241-1242 роках татаро-монгольські племена під керівництвом хана Батия спалили місто. Нове місто (Унгуйвар) - Новий Ужгород за наказом угорського короля Бели IV в 1248 році будують на новому місці, у сучасному мікрорайоні Горяни. Тут також збудували нову фортецю і поруч з нею церкву (Горянська ротонда). В 1290 році новим господарем міста стає канцлер Угорського королівства - Омодей Аба. Під час феодальних міжусобних війн на початку XIV століття, значних руйнувань зазнав і Ужгород. У 1312 році новим господарем міста-фортеці став Петро Пете, який вже 1315 року піднімає повстання проти короля, яке за два роки було придушене.

У 1318 році місто отримало нових господарів - італійських графів Другетів, які володіли ним протягом 360 років. Філіп Другет будує нову кам'яну фортецю на місці сучасного Ужгородського замку. Історія власне середньовічного замку налічує понад тисячу років. Упродовж століть замок неодноразово перебудовувався згідно з вимогами фортифікації середньовіччя. До наших днів від найдревніших споруд його збереглась лише частина фундаменту, сліди якого можна бачити в підземеллях, а також фрагменти карнизів з романським орнаментом. Основна споруда належить до XIV ст. Наприкінці X - на початку XI століття, коли рівнинна частина Закарпаття підпала під владу Угорського королівства, в Ужгороді будується кам'яний замок як адміністративний центр комітату Унг. Це вже була могутня оборонна споруда, про силу якої свідчить той факт, що 1086 року під час набігу половецької орди під верховодством хана Кутеска, яка прорвалась через Карпатські перевали до Дунайської низовини, Ужгородський замок кочівники взяти не змогли.

У період, коли замок перебував у володінні роду Другетів (1322-1691 роки), у фортифікаційному мистецтві відбувалися великі зміни, викликані головним чином появою нових видів зброї, насамперед вогнепальної зброї. Це все вимагало докорінної реконструкції замку, яка була здійснена наприкінці XVI століття з використанням найновітніших досягнень фортифікаційного мистецтва Європи. В Ужгородському замку за проектом італійських інженерів було проведено певну реконструкцію з метою посилення його обороноздатності - було вимурувано міцніші стіни на певній відстані від палацу, на кожному розі споруджено ромбоподібний бастіон, висунутий за лінію квадрата стін, які ми бачимо ще й сьогодні, що значно посилювало ефективність оборони замку з допомогою артилерії, встановленої на майданчиках бастіонів. Над входом у замковий палац у вигляді барельєфа витиснено на кам'яній плиті чотири дрозди - герб Другетів.

Замок має форму неправильного чотирикутника з бастіоном на кожному розі. Бастіони виступають трохи вперед, що дало можливість успішно вести фланговий бій. На бастіонах, висота яких досягає 10-15 м, розміщувалися гармати, які тримали під обстрілом підступи до замку. Для посилення міцності бастіонів роги їх викладено квадратами з білого каменю. Замок здається майже неприступним. Неприступність його особливо підкреслено з північної сторони масивною гладдю високих стін, позбавлених навіть бійниць. Стіни побудовано в основному з каменю. Північну частину замку захищав кільоподібний бастіон. З трьох сторін замок оточує глибокий рів (8-10 м), через який було перекинуто підіймальний міст. До наших днів збереглися створи для ланцюгів, за допомогою яких міст піднімався.

В 1775 році замок було передано імператрицею Марією-Терезією Мукачівській єпархії. У цей період триває незначна перебудова замку, внаслідок якої знищують лицарський зал. Нині у замку розміщується краєзнавчий музей. Разом із замком розбудовувалось і місто. У 1384 році  завершилося будівництво нового замку, а також відкрито першу в місті школу. Уже 1430 року Ужгород отримує привілеї від короля й офіційно пишеться як "Привілейоване місто Ужгород".

У 1514 році під час великого повстання під проводом Дєрдя Дожі місто було повністю зруйновано. Після поразки угорців у битві з турками в 1526 році біля Могача Угорське королівство було розділено на три частини одна з яких Трансільванське князівство, друга - центральна Угорщина під владою турків, третя західна та північна Угорщина під владою австрійських Габсбургів. Місто Ужгород на тривалий час стає ареною міжусобних боїв. Так, 1538 року Ужгород відійшов до Трансільванії, а вже 1540 року його захопили австрійські війська. У 1564 році місто знову було атаковано трансільванськими військами.

Нові господарі графи Другети зміцнили роль міста, як економічного та торговельного центру. У цей час відбуваються перебудова замку та будівництво нових церков. Збереглася з того часу і печатка з написом "Печатка міста Ужгорода. 1675 рік", на якій зображено герб міста: щит із двома виноградними лозами, а на них три листки і два ґрона винограду, що вказувало на основне заняття його мешканців. Цей герб існував майже без змін до 1918 року (мінялася лише барва щитового тла - у XVII-XVIII століттях щит герба був блакитним, у XIX столітті — червоним; на початку XX століття було відновлено давніший варіант із блакитним щитом).

У 1631 році у місті було 10 вулиць, 206 кріпосницьких дворів, 32 дворянські маєтки; а загальна кількість жителів - 1200 осіб. Протягом XVI-XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів: шевський, гончарний, столярний, бондарний. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансильванією і католицькою Австрією. У 1610 році в місті домінувала католицька церква. У 1619 році Ужгород знову захоплюють протестантські війська Трансильванії. Після десятилітнього правління реформатської влади в місто повернулися католики на чолі з графом Другетом. Саме в 1646 році в Ужгородському замку було зібрано 63 православних священиків і під егідою Ватикану проголошено Ужгородську унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.

В листопаді-грудні 1648 року, під час Національно-визвольної війни, козаки Богдана Хмельницького здійснили рейд через Карпати за межі Речі Посполитої - в українське Закарпаття, що було під контролем Трансільванії, де були на деякий час взяті околиці Ужгорода.

У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца II Ракоці. Взагалі, Ужгород XVIII століття славився своїми ярмарками.

Сюди приїжджали купці зі Словаччини, Німеччини, Угорщини, Молдови, Польщі, Греції, Росії. У цей час було збудовано цілу низку винних підвалів і складів у районі Замкової та Дайбовецької гір. Наприкінці XVIII століття починає розбудовуватися і лівобережна частина міста, де селилися бідняки. А ось для початку XIX століття характерний економічний розмах. На Закарпатті почав розвиватися капіталізм, хоча і в рамках феодалізму, з'явилися перші фабрики, внаслідок чого площа міста значно збільшилась. У 1837 році в Ужгороді налічувалося 36 вулиць.

Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій XIX століття справила Угорська революція 1848–1849 років. 27 березня 1848 року в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині. Для придушення революції Габсбурзький абсолютизм покликав на допомогу армію царської Росії. Бувши не в силах протистояти їм, визвольна війна зазнала поразки. Монархія була знову відновлена. 1849 року Ужгород став центром Руського округу, нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже 1850 року воно було ліквідовано. У 1863 році в Ужгороді була відкрита перша друкарня з українським шрифтом, У 1869 - діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, 28 серпня 1872 почала працювати ділянка Ужгород - Чоп Угорської Північно-Східної залізниці. 1886 року побудована меблева фабрика "Мундус", 1897-го з'явився перший телеграфний зв'язок Ужгород - Будапешт, а в 1902-му було здано в експлуатацію першу Ужгородську електростанцію.

Населення Ужгорода росло нерівномірно. До початку 90-х років XX сторіччя кількість мешканців міста досягло максимального рівня - 120 тисяч чоловік. Проте в подальші роки відзначалася депопуляція населення. У таблиці наведено дані переписів та оцінок дослідників. Основні етнічні групи (за даними перепису 2001 року):  українці - 77,8 %,  росіяни -  9,6 %,  угорці - 6,9 %,  словаки - 2,2 %, цигани, німці, євреї - 3,5 % населення).

Музеї та картинні галереї

• Закарпатський краєзнавчий музей у приміщенні Ужгородського замку;
• Закарпатський музей народної архітектури та побуту;
• Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая;
• Зоологічний музей УжНУ;
• Меморіальний будинок-музей Федора Федоровича Манайла;
• Меморіальний будинок-музей Андрія Коцки;
• Художня галерея "Ужгород";
• Мистецький центр "Галерея Ілько".

Історичні та архітектурні пам'ятки

Унікальними пам'ятками архітектури є: Горянська ротонда - храм св. Анни XI ст., Ужгородський замок (XIІ-XVIII ст.) — найстаріший пам'ятник фортифікаційного мистецтва та архітектури, Хрестовоздвиженський собор (1644 р.), оформлений у стилі пізнього бароко, Шелестівська церква Святого Михайла (побудована в 1777 р. без єдиного цвяха), Цегольнянська церква (1802 р.), обласна філармонія — колишня синагога (1902 р.), Покровська церква, побудована російськими емігрантами, як храм-пам'ятник полеглим у І світовій війні (1930 р.).

Пам'ятники: пам'ятник Тарасові Шевченку, пам'ятник Августинові Волошину, пам'ятник Шандору Петефі, пам'ятник в пам'ять про ліхтарника дядю Колю, пам'ятник Олександрові Духновичу, погруддя Пушкіну, пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам, Меморіальний комплекс "Пагорб Слави" - військове кладовище, стадіон "Аванга́рд".