Калуш

Калуш - місто обласного значення, розкинулось на північному заході Івано-Франківської області (на Бойківщині). Назва міста правдоподібно походить від слова "калюша" - природне сольове джерело, з якого у давнину добували сіль.

Одна з головних переваг міста - його вигідне географічне розташування. Добре розвинута транспортна мережа поєднує місто з Центральною Європою та Заходом через залізницю та автомобільні дороги. Мережа автомобільних доріг з'єднує Калуш з іншими містами, такими як Львів (130 км), Ужгород (280 км), Київ (560 км). Ці та інші міста сполучені з Калушем також залізницею. В радіусі 300 км від міста пролягають кордони з Польщею (150 км), Угорщиною (300 км), Словаччиною (300 км), Румунією (240 км), що дає легкий доступ до країн Центральної та Східної Європи.

На виїзді на Копанки зліва за обвідним каналом річки Сівка знаходиться бетонована смуга колишнього аеродрому, яка зараз використовується для перегонів і виставок. За 30 км від Калуша, в м. Івано-Франківську, розташоване летовище, спроможне регулярно приймати важкі транспортні літаки (Боїнг 767, Іл-76, Іл-86).

За характером рельєфу територія міста складається з рівнинної частини і гори Височанка (відповідно називається і район), названої на честь героя-опришка Семена Височана. Поверхня міста розчленована річками Лімниця, Сівка, Млинівка. Десята частина міста вкрита лісами. Місто поділяється на промислову і житлову зони. Житлова складається із семи районів: двох висотної забудови - Старе місто і Новий Калуш та п'яти котеджної забудови - Баня, Височанка, Загір'я, Підгірки і Хотінь; має кілька базарів: нове місто - "П'ятачок" та великий базар "Барахолка", старе місто - базар "Ринок".

Ймовірно, що й у княжий час існувало поселення на території властивого Калуша, але в одиничних уцілілих писемних документах з того часу не згадується, хоча картографи й фіксують його на мапах Галицько-Волинського князівства XII-XIII століть. Важливим фактором заселення краю були поклади солей, відомі на Калущині ще в 1387 році. Зате збереглося багато документів з XV сторіччя. Саме з того часу перша письмова згадка про Калуш наявна в дванадцятитомнику Галицьких гродських книг (Галицьке староство було в той час під Польською короною) і датована 27 травня 1437 роком. Мова йшла про "суд у найближчий вівторок після Трійці за участю королівського чоловіка Драгуша із Калуша проти Митька із Куроша". З цього часу згадка про Калуш все частіше зустрічається в різних земських книгах. Посідачем Калуша в 1438 році був шляхтич на ім'я Мартин. В 1440 році є згадка, що король Угорщини та Польщі Владислав III Варненчик уповноважив вищого литовського князя і спадкоємця руського Миколая Параву прийняти з рук шляхтича із давнього польського роду Пйотра Одровонжа село Калуш (при цьому немає згадок, що Пйотр Одровонж був калуським старостою). З 1 травня 1447 року Калуш переходить у володіння Миколая Парави з Любіна.

Миколай Парава загинув разом з П. Одровонжом 6 вересня 1450 року у бою під "Красним полем". Його величезний спадок (кількадесят сіл у Львівському, Галицькому, Теребовельському повітах) отримав в "посідання" братанок Станіслав з Ходча. З 1460 року Калушем і його навколишніми земельними посілостями володіла родина Ходецьких з Ходеча давнього українського походження. Це право володіння потвердили їм свого часу польські королі. Останнім старостою з цього роду у Калуші був Отто Ходецький (1457-1534).

Протягом XIV - середини XVI століття в Калуші проживало понад 40 селянських сімей. Згідно з категоріями селяни ділилися на вільних і не вільних. Вільні - це були (як записано в актах) «королівські люди». Вони володіли окремими дворищами, земельними ділянками і могли виходити із села. До другої групи входили несвобідні, або невільні селяни. З появою панського фільварку (згадується в актах 1447 року) були закріпачені панським двором. В 1435 році розпочалася польська колонізація і в краї повсюдно запроваджено польське право та польські суди. До кінця XV ст. скасовано рештки староукраїнського вічевого порядку. Для закріплення своїх позицій польський уряд заохочує створення римо-католицьких парафій. У Калуші це було позначено будівництвом римо-католицького костелу 1469 року, при якому від 1478-го діяли лікарня та школа.  

1490-1492 рр. - селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи, в якому брали участь і калушани, а 5 квітня 1464 рік Король Казимир IV Ягелончик подарував калуському костьолу в ужиток одну вареницю солі (солеварню). У 1447 році в актах Калуш згадується разом із солеварнею «жупою». Цим роком датуються перші записи про навколишні села - Незавилів, Зараби, Братківці, Угринів, Довге. Під 1475 роком у галицьких тройських книгах серед різних сіл згадуються оселі Рожнів, Довге, Ісаків, Боднарів, Лютатичі, Тужилів і Підгірки біля Калуша. 

До 1549 року Калуш залишався селом, яке входило до складу Галицького староства (повіту) Галицької землі Руського воєводства. 1549 року польський король Сигізмунд II Август уповноважує коронного гетьмана, белзького воєводу, галицького старосту Миколая Сенявського заснувати місто Калуш з відповідною юрисдикцією на самоврядування. З цього року Калуш стає "вільним містом" на Магдебурзькому праві із власним гербом, на якому три топки солі на червоному тлі свідчить про солеваріння як основний промисел. Також він стає центром негродового староства, яке виділилось зі складу Галицького староства із групою близьких сіл. В місті був створений міський магістрат (міська рада) - була побудована ратуша, яка була спалена в роки Національно-визвольної війни (на початку XX століття була зведена нова ратуша, яку зруйнували в XXI ст.). Його очолював бургомістр, якого обирали громадяни. Новозбудованому костелові дарується перша солеварня. У 1553 році соляні промисли були передані королем шляхтичеві Сем'яковському за вірну службу короні. Однак при цьому застерігав, що в разі вигасання роду по чоловічій лінії дароване повертається до корони, тобто в королівську власність.

1550 рік.  У документах згадується панська солодовня. У броварні платили від варення пива 3 гроші. На тиждень тут роблять 2 вари. А ще роблять двірське пиво, яке йде для потреб маґістрату. Дохід, що дають ці фабрики, у порівнянні з іншими, досить високий. За розпорядженням короля, на узгір'ї міста було збудовано замок, який від самих низин оточували вали. Будівлі, що належали замку, були сполучені підземними ходами. Калуш, як і інші міста Галичини, перетворився на фортецю для боротьби проти турецьких і татарських набігів.

Згідно з люстраціями (описами королівських маєтків) за 1565-1566 рр., місто «лежало під горами над річкою Сівкою і другою річкою Чечвою (тепер Млинівка)», в Калуші було десять соляних джерел і декілька у навколишніх селах. Усі літописні згадки про річку Сівку пов'язані з видобутком солі. У старовинних польських записах ідеться: "На Сівці тягнуть росіль колюшем. Сівка - потік, над яким лежить місто". Млинівка - це рукотворна річка, протяжністю 12 кілометрів, - результат роботи не одного року і маси людей. За однією з версій, її копали турецькі полонені. В описі Калуського староства за 1565 рік є запис, що "загірські селяни мали справляти гать у млині".

Біля Калуша була солеварня, що використовувала ропу трьох криниць. 

1594 рік, липень: татарський набіг на Калуш. Місто було зруйновано (спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування) дощенту. На початку XVII століття в Калуші старостує Якуб Собеський - батько короля Яна III Собеського, після нього калуським старостою став Лукаш Жолкевський, а з 1635 - Томаш Замойський. На початку XVII століття у Калуші народився український маляр і різьбяр, іконописець Павло Ґабрієлевич (Гаврилович). У 1698-1704 рр. працював під керівництвом Йова Кондзелевича над Богородчанським іконостасом. Процесійний хрест, іконостас старої церкви в Новиці належать до його робіт.

З давніх актів довідуємося про перебудову містечка на початку XVII століття. Після найбільшого розорення татарами 1617, 1620, 1621 років та великої пожежі Калуш перебудувався в нову осаду. Процес перебудови Калуша тривав від 1616 до 1630 року, тоді місто набуло нового вигляду. Середмістя з бічними кварталами і вузькими вуличками входило до фортифікованої частини. В центрі була утворена прямокутна площа, в середині якої споруджено дерев'яну ратушу, яку в середині XVII століття було замінено на кам'яну (восени 1648 р., в період Хмельниччини, вона згоріла). Ратушу зі всіх сторін оточували крамнички, де продавали свої товари ремісники. За фортифікованим середмістям були розташовані калуські передмістя - їх називали Галицьким, Львівським і Долинським. Тут були вулиці Панська, Замкова, Костельна, Галицька, Під валом (теперішня Підвальна), За валом, На греблі. Пивоварний завод містився на окрайку міста, а Загір'я було тоді приміським селом, У Калуші здавна існували солеварні. В 1565 році продукували сіль у 3-х банях із 4-ма вежами, які виорендовували тоді два місцеві міщани. Одна належала старості, а одна - костьолові. В 1569 р. у Калуші, в середмісті, стояли два будинки, в одному з яких жив місцевий війт, а в другому замешкував возний. У середині XVI століття була в Калуші "горілчана корчма". На річці Чечві діяв млин, де працювали 2 мучних кола, а 3-тє було ступне. Церковні споруди були як в середмісті так і у передмістях. Католицький костел, споруджений зі смерекового дерева стояв при замковій стіні у місті, а головна церква св. Михаїла стояла з іншого боку замкової стіни.

Калушани доклали чимало зусиль, аби звільнитися з-під польської опіки за часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Восени 1648 року у місті було створено українське самоврядування на чолі з бургомістром Грицем Воликовичем. Іван Коритко (Грабівський), священик із Грабівки, очолив повстанський рух у 20 селах Калуського повіту, в якому у жовтні-листопаді 1648 року брало участь до 5 тисяч люду. Звільнивши Калуське староство від польських загарбників, повстанці під керівництвом Івана Коритка успішно діяли на Долинщині, де об'єдналися з армією Семена Височана. У грудні 1648 року Старостинський лісничий Данило Маковський, використавши замішання серед повсталих, несподівано захопив Калуш, ув'язнив керівників повстання на чолі з Іваном Коритком і відновив у місті стару шляхетсько-патриціанську владу. Керівники повстання, заковані в кайдани, були кинуті в замкову кріпость. Згодом польська влада звільнила маєток Данила Маковського від податків і надала йому ще й частину міської землі. Того ж місяця у Калуші шляхта знищила понад 200 селян, які брали участь у повстанні. Найжорстокіше шляхта розправилась з тринадцятьма очільниками повстання. Реєстр підданих староства, складений Данилом Маковським, свідчить, що "на палі вбито полковника Івана Грабівського, бургомістра нового українського уряду Гриця Воликовича, райцю Івана Овсяникова, Федора Кравця, Юрка Кобеліка, "четвертовано" Процка. Піп Костик, Лесь Орищак, Федько Швець, Матвій Швець, міщанин Малецький «на тортурах загинули», міщанина Петра Козака - «розстріляно». 1649 рік - Люблінський ґенеральний трибунал засудив учасників повстанського руху в Калуському старостві до страти "через стинання мечем". Вироки виконувалися в 1650 році.

• Червень 1649 року — в Калуші почав старостувати шляхтич Ян Собіпан Замойський, який у 1655 році повністю оволодів правами на калуське староство і назвав себе «власним паном на Калуші». Після нього Калуське староство отримує Ян Собеський. В 1703 калуське староство переходить до Стефана Потоцького, а пізніше — до Станіслава-Ернеста Денгоффа.
• 16 жовтня 1672 року війська Яна Собеського, у складі яких були і калушани, розгромили великий загін татар під командою хана Селім Ґірея. Визволено з полону велику кількість людей (серед них понад 1000 дітей). Король Собеський побудував для них у місті сирітський будинок.
• 1675 року під Калушем були розбиті татарські орди вдруге — польськими військами під проводом київського воєводи Андрія Потоцького, засновника міста Станіславова.
• 1731 рік — у місті збудовано дерев'яну церкву Рождества Пречистої Діви Марії (пізніше перебудовану).
• 1765 рік — у містечку було 64 великі й 194 малі християнські будинки (ті, що належали полякам та українцям). Єврейських — 62 великі, 73 маленькі. На цей час у місті є 2 костьоли і З церкви.
• У 1767 році Калуш спіткала велика пожежа, яка виникла стихійно. У 1770 році епідемія холери знелюднила місто. У навколишніх селах збереглися братські могили тих, хто помер під час епідемії. У Калуші та на його передмістях тоді загинула від «мору» майже половина калушан.
• У 1771 році калуські солевари мали 12 криниць. Тут працювало 33 ремісники (серед них було 5 бондарів). Біля солеварні стояла кузня, у якій виплавляли залізо і виробляли черуни для солеварень. Згодом австрійський уряд увів державну монополію на сіль і заборонив приватно використовувати надра землі.

Церква Різдва Христового

Одна з найдавніших церков міста - церква Різдва Христового, своїми початками сягала XV ст. Навколо неї в середньовіччі гуртувалися українські міщани-ремісники, купці, простий люд із передмістя Калуша. На початку XVII ст. вони організували церковне братство. Матірна церква Різдва Христового стояла з другої сторони замку в самому місті на давно посвяченому ґрунті. При ній була дзвіниця з чотирма дзвонами. Біля церкви був огороджений дерев'яним плотом стародавній цвинтар. У 18 столітті у храмі були зі стародруків церковні книги: друковане Євангеліє і виданий у друкарні Львівського Ставропігійського братства служебник. Тут були ще два требники, один з яких був виданий в Унівській друкарні. Крім цих видань, у церкві зберігались інші стародруки: дві тріоді, трифолій, октоїх, часослов, три богослужебники. Тут були високохудожні образи, перенесені зі старої церкви. Ймовірно, у церкві Різдва Христового під дзвіницею знаходилася осібна каплиця Благовіщення Пречистої Діви Марії. Кивот у храмі був «столярної роботи», непомальований. На престолі стояв дерев'яний хрест. По боках від нього знаходилися дерев'яні або цинкові ліхтарики. По всіх селах Калуського деканату їх було два або й один, а в храмі Різдва Христового таких ліхтариків 9, причому дев'ятий — потрійний. Також зберігалося дві кадильниці, одна з них зі срібними ланцюжками. На іконах вірні вішали різні дари. У церкві на намісних іконах на початку 1740-го року було 6 срібних коронок, 6 таких же табличок, 4 шнурки дрібних кораликів та 4 «jedwabniczki». У храмі зберігалося 6 фелонів, 2 хоругви, гарно обгорнене Євангеліє. 

До сьогодні з цієї церкви до нас дійшов вівтар, який зберігається у храмі Святого Архангела Михаїла м. Калуша. Короткий його опис: він виготовлений у XVIII ст. у стилі західного бароко. На вівтарі знаходяться образи пізнього періоду «Різдво Христове» та «Жертвоприношення Авраама». Проте в них відчуваються деякі риси ранньої ікони. Увінчують вівтар різьблені скульптури Бога — Творця Всесвіту, Свв. Кирила і Методія та ангела. Історія храму закінчується у кінці 18 століття. Напевне, це пов'язано з будовою храму Святого Архистратига Михаїла 1771 року.

Калуський замок

Мало хто сьогодні з калушан знає, що в місті існував середньовічний замок, який в актах називали старостинським, оскільки тут у 1549—1778 рр. було управління Калуського негродового староства. Від дерев'яних чи кам'яних замкових споруд не збереглося жодного сліду. На початку австрійського панування калуський замок був знесений. В кінці XVIII — на початку XIX ст. каміння частково використав міський магістрат, а частково — міщани для своїх потреб. На жаль, тогочасні архітектори, художники, австрійські правителі не залишили нам будь-яких планів, схем, малюнків замку.

Каміль Баранські висловив припущення, що в Калуші оборонний замок існував уже в XIII столітті, коли тут з'явилися як фахівці гірники — угорці. Від того часу, вважає він, передмістя називалося Банею, а місто отримало в своєму гербі угорський хрест над топкою солі. Однак угорці були кочівниками і в самій Угорщині в той час не було таких промислів і таких фахівців, а вигадки про угорців використовувалося поляками задля замовчування справжньої — української історії. Та й слово баня є не угорським, а давньослов'янським і властивим для всіх слов'янських мов, та навіть проникло в італійську мову, а звідти повернулося в українську як «багно».

Уперше натрапляємо на достовірний опис Калуського замку в королівській люстрації 1661 року. В ній записано, що в замку є в'їзд до міста, де замкова брама, в якій розміщена кімнатка, що становить собою їдальню з буфетною коморою. Далі розміщувалися 8 покоїв з кімнатами. Є велика чавунна гармата, 2 залізні гармати, 10 гаківниць. У виході із замку до волоського саду також було розміщено кілька кімнаток. 1 серпня 1636 року в Калуському замку побувала королева Марісенька Собеська і канцлер Андрій Залуський, які брали участь у комісарському суді над невірними євреями. Люстрація 1771 року — міський замок зі східної сторони обгороджений валом, на якому є паркан. На західній — паркан знаходиться на мурованих фундаментах, з півдня, від цвинтаря, замок був обгороджений хворостом, з півночі — парканом із дашком. В'їзна брама до міста мурована. У ній є будинок для охорони. На горі замку — резиденція з ґанком довкола неї. Всі замкові будівлі були пов'язані між собою підземними ходами, залишки яких існували ще до початку XX століття. На тому місці, де за Австрії та Польщі була пошта, стояв колись королівський мисливський дворик.

У складі імперії Габсбурґів

Під час першого розподілу Польщі в 1772 році Калуш, як і вся Галичина з частиною Волині, потрапляє під владу Австро-Угорщини. Місто Калуш належало до провінційних міст. Воно підлягало розпорядженням в адміністративних і фінансових справах Стрийському округові.

25 вересня 1772 року калуському міському поспільству, яке зібралося біля костелу св. Валентина було зачитано універсал імператриці Марії Терези про приєднання краю до Австро-Угорщини.

У зв'язку з бездоріжжям Австрія проклала через Калуш державний Карпатський гостинець. Проходив він зі Словаччини через Яблунівський перевал і далі через Живєц, Новий Санч, Ясло, Самбір, Стрий, Долину, Калуш, Станіславів, Коломию до Чернівців[10]. Тими дорогами незабаром почала курсувати «пошта», а потім — і диліжанси; так звані швидкі або звичайні, за допомогою яких подорожували протягом досить довгого часу.

Ремісники, спеціалісти з найрізноманітніших галузей промислового виробництва розгортають тут виготовлення солі, селітри, поташу тощо.

За Польщі (до 1772 року) в Калуші старостували Август Олександр Чарторийський та Адам Казимир Чарторийський. Після них Калуш перейшов у володіння коронного князя Станіслава Любомирського, який одразу ж заборонив приватні солеварні (в 1782 році Любомирський офіційно отримав від «скарбу Австрії» Калуське староство). В 1783 Калуська приватна солеварня припинила своє існування, натомість працювала державна.

У 1784 році біля Калуша засновано німецьке поселення (колонію) Новий Калуш (у 1881 році тут проживало уже 577 жителів).

Відомо, що з 1786 року в місті починає діяти місцева школа з викладанням в ній німецькою мовою, в 1811 році було відкрито двокласову народну школу, в якій навчалося 50 учнів. 1832 року в Калуші, крім народної тривіальної школи, заснованої державою, існувала парафіяльна школа при церкві Св. Михаїла (яка записана в джерелах ще 1782 року). Вже в 1847 році в Калуші працювала чотирикласова хлоп'яча й однокласова дівоча школи.

1790 році закладено міський цвинтар, а у 1792 у місті збудовано дерев'яну церкву Святого Андрея, що знаходилася на Загір'ї.

У травні 1804 року під час поглиблення шахти біля Калуша були знайдені так звані «гіркі» солі — каїніт та сильвініт. Мінялися господарчі структури, і в 1867 році було засноване акціонерне товариство для розробки калійних родовищ. Тоді за два роки у Калуші збудували фабрику, що переробляла калійні руди.

На початку ХІХ ст., у 1808 році, калушани, брати Фельчинські, започаткували в Калуші фабрику, що відливала знамениті дзвони[12][13]. Вона містилася спершу на вулиці короля Яна Собеського (сьогодні це район магістрату і загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1). Дзвони Фельчиських здобували Гран на світових виставках у бельгійському Льєжі (1927) і Парижі (1928). А 12 вістунів під назвою «Гармонія» були відлиті для одного з кафедральних соборів США.

Від 1811 року Калуш входив до Станіславівського державного управління, яке охоплювало нинішню територію Івано-Франківської і Тернопільської областей. У 1850 році в ході адміністративної реформи утворено Калуський повіт (бецірк), до якого входили Калуський, Войнилівський і Жидачівський судові райони. У 1867 році чергова реформа змінила конфігурацію повіту, до якого відтоді належало 90 сіл.

1 січня 1875 року введена в дію Залізниця Ерцгерцога Альбрехта і відкрита станція Калуш.

У Калуші в 1876 році засновано Народний банк.

Після скасування в Галичині панщини в 1848 році впроваджують демократичні інститути, дозволяють навчати дітей рідною мовою, відкривають читальні. У 1884 році у Калуші побував Іван Франко, який виступав тут в Народному домі на літературно-мистецькому святі з лекцією про Самійла Кішку (тепер у Калуші знаходиться музей-оселя родини Івана Франка). На межі ХІХ-ХХ століть у Калуші постає філія «Просвіти».

Великою популярністю в місті користувався організований в 1890 році хор і оркестр читальні «Рання зоря». В ньому співали і грали на духових інструментах 21 особа. У 1893 році з Лімниці через Хотінь і Загір'я прокладений міський водогін довжиною 2,5 км. У 1909 році в Калуші було відкрито кінотеатр.

Відкритий у 1910 році при бурінні природний газ використовувався для освітлення міста у вуличних ліхтарях, а з 1933 року — і для опалення. У 1912—1913 роках у районі міста Калуша закладали нафтову свердловину, але замість нафти були відкриті поклади горючого газу[16]. Його довго не використовували, потім застосували для опалення калійного рудника, котельних установок Борислава і Дрогобича[16]. Були зроблені спроби використати газ і для опалення приміщень.

У 1912 році в Калуші для того, щоб полегшити видобуток калійних солей, була збудована перша електростанція. Згодом вироблена нею електроенергія почала використовуватися і для потреб міста.

Пам'ятки архітектури

Загалом в Калуші та його околицях налічується 45 пам'яток архітектури місцевого значення. До найголовніших історико-архітектурних пам'яток міста належать:

• Костел Святого Валентина (1844 р.) - збудований в неоготичному стилі костел є справжньою візитівкою міста.
• Церква Святого Архистратига Михаїла (1910-1913 рр.)
• Народний дім (1907 р.) - збудований у стилі модерну з великою кількістю елементів класицизму.
• Житловий будинок по вулиці Площа героїв 22. (XVII-XVIII ст.) - є одним із найстаріших в місті.
• Будинок товариства Сокіл (концертний зал калуського коледжу культури і мистецтв) - (сер. XIX ст.)
• Церква Святого Андрея (1792 р.)
• Калуська ЗОШ № 1 (поч. XIX ст.)
• Колишня єврейська синагога зараз історико-краєзнавчий музей Калущини (1930 р.) - збудована у стилі конструктивізму з елементами модерну.
• Діє "Музей–оселя родини Івана Франка".

Зараз у Калуші функціонує льодовий палац ім. Степана Бандери, в якому відбуваються турніри з хокею, де виступає калуська команда. Також його можуть відвідувати всі охочі.