Дерев’яна Свято-Михайлівська церква, Крайниково

Церква святого архистратига Михаїла - дерев'яна церква, зразок мармароської готики, яка знаходиться у селі Крайниково, Хустського району, Закарпатської області. Пам'ятка архітектури національного значення, охоронний номер 217/1. Церква діюча, нею послуговується невелика греко-католицька громада.

Михайло Сирохман так пише про цю церкву: "Церква Святого Михайла - ще один геніальний витвір з дерева, розташований тут майже на рівному місці, на галявині між дубами - однолітками церкви. За переказами перше село було в урочищі Голди за 2-3 км на схід від теперішнього села, а перша дерев'яна церква стояла на пагорбі Церквище. Люди вмирали від епідемії чуми і село відродилося на новому місці, де біля джерела поставили церкву."

Михайлівська дерев'яна церква у селі Крайниково побудована у 1668 році і є унікальним зразком архітектури мармарошської дерев'яної готики XVII-XVIII століття, побудована без єдиного гвіздка, все на чопах, – одна з найстаріших в районі і є однією з найбільш оригінальних культових споруд в області. Будівля храму готична, двозрубна, тридільна, з меншим за розміром східним зрубом. Висота церкви - 25 метрів, довжина - 14 метрів. Про рік зведення свідчить напис на надпоріжнику притвора (бабинця). Церква маленька (розміри вівтаря дорівнюють 7х8,5 ліктів, а рівно широкого зруба нави та бабинця 14х20 ліктів; 3,22х3,95 м та 6,48х9,25 м). Церква трьохдільна з рівношироким бабинцем та навою і вузчим вівтарем. Нава і бабинець перекриті одним стрімким чотирьохсхилим дахом, вівтар має такий же по формі, але нижчий дах. Побудова плану церкви – архаїчна. Церква побудована з високих дубових брусів, з’єднаних врубками в канюк з потайним прямим зубом. Віконця – маленькі 26х37 см та 36х37 см. Однак в архітектурі цієї церкви з’являється новий конструктивний прийом, відсутній в старіших церквах і який дуже рідко зустрічається і дальше – ґанок-галерея зв’язана у західній стіні в один загальний зруб бабинця і нави. Цей прийом запозичений з житлово-господарського будівництва України.

Від ґанку-галереї опасання, яке опирається на випусти зрубу і переходить у дах вівтаря. Вікна надопасання нави більші ніж вікна підопасання. Над бабинцем височить прямокутна в плані, висока вежа з підсябиттям з високим шпилястим завершенням і чотирма маленькими шпилями по кутах. Під дахом піддашшя на північній стіні надопасання є намальовані чорною фарбою (сажою) контури апостолів з написами, а на західній стіні бабинця також намальовано архангела Михаїла.

З огляду на деякі професійно створені конструктивні елементи, можна стверджувати, що церкву споруджували майстри високої кваліфікації, які спеціалізувалися на церковному будівництві. Чудовими архітектурно-художніми деталями є могутній одвірок галереї, прикрашений «мотузочкою» і датами спорудження - 1666-1668, вхідні двері з одвірком, орнаментованим стародавніми символами сонця, чотириаркова галерея над опасанням, маленькі чотирикутні віконця та здвоєні вікна нави, розкішне завершення вежі з аркадами голосниць та чотирма маленькими шпилями довкола головного шпиля.

Храм належить до тих небагатьох в Україні, що мають настінне малювання по полотну, наклеєному на гладкі стіни дерев'яного зрубу. Розпис, що імітує іконостас на східній стіні нави, ще зберігає первісний колорит. У вівтарі - більш пізній розпис графічного характеру.

В наві найбільш старий стінопис зберігся на східній стіні, це є зображення апостолів і Пантократора з предстоячими Марією та Іоаном Хрестителем і ймовірно відносяться до побудови церкви 1668 року. Ктиторський напис під зображеннями на стіні святого Миколи (південна стіна) та архангела Михаїла (північна стіна) свідчить про те, що вони були намальовані в 1771 році. Ці зображення монохромні, виконані місцевим майстром в стилі народного закарпатського живопису.

Іконостас, після перебудови склепіння, був перероблений в 1763-1768 роках, про що говорить напис під іконою Богородиці на педелі, яку виконав маляр Яворський з Вілка у 1766 р. Напис на дияконських дверях відноситься до 1763 р. В іконостасі збереглись ікони з ХVІІ ст. – “Собор архангела Михаїла”. Празнички, нажаль, втрачені.

В кінці ХVІІІ ст. народний маляр – примітивіст розмалював вівтар на Євхаристії, Старостей та намалював окремі постаті святих і мучеників.

Високу дерев'яну каркасну дзвіницю, що колись стояла біля церкви, було перенесено разом із дзвонами до православної церкви, збудованої в 1927 році. Церкву відреставровано у 1971 році.