Привіт!
Куди ви вирушаєте?
Пошук
Пошук
Пошук
Пошук

Крім католицького храму Святого Духа в закарпатському селі Четфалва мається ще одна церква, що перебуває в безпосередній близькості від вищезгаданого будови і суттєво старше віком. Це Реформаторська церква, побудована в 15 столітті з каменю.

Готичний реформатський храм - дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Четфалва, Берегівського району, Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення (№ 182).

Кам'яний готичний костел XV століття, що складається з абсиди і нава, обривається високим трикутним фронтоном. Храм побудований з каменю на вапняному розчині, зовні і зсередини обштукатурений і побілений. У плані пам'ятник являє однонавову базиліку з п'ятигранними хором, відокремленим від нави аркою стрілчастої форми. Південно-західний кут укріплений кам'яним контрфорсом, перекритий двосхилим дахом крутого ухилу. Хори розташовані у західній і північної стін на дубових різьблених стовпчиках. Дерев'яна стеля розбита на кесони.

Впритул до західної стіни церкви прилягає дзвіниця, побудована в XVIII столітті. За своїми архітектурними формам дзвіниця нагадує оборонні вежі Чехії, Німеччини минулих століть. Дерев'яна, квадратна в плані, каркасної конструкції, двох'ярусна. Перший ярус оточує опасання на стовпчиках з розкосами, обшите дошками. Перший ярус виконує роль вхідної брами. Другий ярус виконаний у вигляді високої вежі з підсябиттям, прикрашеним по низу різьбленням і аркадою-голосниць вгорі. Нижній ярус вежі ширший ніж верхній і відокремлений від нього похилим дахом. В оборонних вежах такий дах мав функціональне призначення, від нього відскакували кидані на обложників крізь отвори в підлозі галереї різні предмети. У дзвіниці галерея-підсябиття і похилий дах мають вже суто декоративний характер. Дзвіницю перекривають чотирьохскатний дах, що переростає в високий гранований шпиль, покритий лемешем. Висота шпиля майже дорівнює висоті вежі.

Дзвіниця у Четфалві - шедевр теслярського мистецтва. Майже 30-метрова дзвіниця вважається чи не найвищою серед своїх посестер на Закарпатті. Її каркасна конструкція не має собі рівних серед дерев'яних споруд подібного роду в Україні. Щоб у цьому переконатися, варто лише увійти під її покров і подивитися на її «скелет», що складається з шістнадцяти несучих опор і незліченних розкосів і зв'язків. Щоб звести таку будівлю, необхідно було мати не тільки великий досвід, але і величезну художню фантазію. Сучасні математичні обчислення довели, що інженерне рішення цієї дзвіниці, яке забезпечило її стійкість, бездоганно. Вежа стоїть прямо на землі, у неї немає ні вкопаних паль підстави, ні фундаментів. Замість них по периметру будівлі розташовано ряд каменів, а на них - обв'язка з колод, на яку поставлені несучі стовпи. Висота дзвіниці не перевищує 30-ти метрів. Вона має прості короткі пропорції (її вінчання і власне дзвіниця мають відношення 1:1), але в просторовому сприйнятті здається, ніби завершення нижче. Низ цієї споруди являє собою відкритий каркас, захищений від дощів широким опасанням. Над ним піднімається струнка вежа з декоративним підсябиттям, кінці дощок обшивки якого, мають фігурні вирізи, створюють візерунчастий малюнок. Над підсябиттям проходить аркатура з трилопатевих арок, шатрова покрівля якої за пружною кривої переходить в височенний шпиль гострого малюнка. У підстави шпиля дзвіниці розташовані чотири мініатюрні башточки з маленькими шпилями. Ці башточки створюють контраст, візуально збільшують масштаб центрального шпиля і надають вінчанню надзвичайну ошатність. 

У 1645 році в місцевій хроніці йдеться про міцну реформатську громаду, якій належав простої форми храм XV сторіччя, що давніше був католицьким. Храм вимуровано з каменю, зовні й всередині стіни поштукатурено і побілено. Наву накрито високим двосхилим дахом, п’ятигранне приміщення вівтаря значно менше і вужче, відділене від нави стрілчастою аркою. Південно-західний кут зміцнено контрфорсом.

Кам'яний костел походить, за останніми даними, ще з XV століття, а дзвіницю поставили біля його фасаду у XVIII столітті. Дзвіницю могли збудувати у 1753 році, коли відбулася значна перебудова храму. Вхід до церкви веде через нижній ярус дзвіниці, крізь закриту галерею, сполучену з входом на західному фасаді.

Церкву й дзвіницю ідеально відреставровано у кінці 1990-х років: дзвіницю оббито новим ґонтом, стіни церкви побілено, а металеве покриття дахів замінено ґонтовим.

Кам'яний храм розташований посеред великого села з щільною забудовою. Поруч з ним стоїть дерев'яна дзвіниця у вигляді оборонної вежі. Однонавовий кам'яний храм XVIII століття має грановану абсиду. Найбільший інтерес представляє його інтер'єр, вірніше декоративні розписи його стелі. Бо сам він скромний: білі стіни, в наві - лавки, у вівтарі - звичайний стіл замість престолу. Північні стіни нави й святилища не мають вікон, південні стіни прорізано вузькими готичними вікнами. Розписи перекриття храму - одне з чудових творів народного мистецтва. Стелі дерев'яні. Майстер Шандор Ференц виконав теслярські роботи, а безіменний майстер - мальовничі. Ці розписи становлять великий інтерес не тільки як унікальний пам'ятник монументального декоративного живопису, але і як свідчення творчих зв'язків українського та угорського мистецтва.

Мурований готичний костел ховає у своїх стінах справжнє диво, яке, знову таки, не має аналогів в Україні. Дерев'яна стеля нави розділена на дещо нерівні за розмірами і формою квадрати, по 10 штук у довжину та 6 - в ширину. Всі ці 60 кесонів заповнені яскравими орнаментальними композиціями, з яких повторюються лише дві.

Як свідчить дата в одному з кесонів, стелю оздоблено у 1753 році. Теслярські роботи виконав майстер Шандор Ференц, розмалював стелю або він, або інший, невідомий майстер. Квадратні щити із дощок, прикрашені живописом, вже в готовому вигляді без певного порядку змонтовані на стелі. Ймовірно, роботи велися таким чином, спочатку все поле щита зафарбовували білою або вохристо-коричневою або чорною фарбою. Потім, залежно від кольору тла, майстер виконував на ньому орнамент у певній гамі: на темному тлі - світлих тонів, а на світлому - яскравих і інтенсивних. Стеля в абсиді розписана на 20-ть років пізніше і відрізняється за орнаментами і колоритом. Ця розписна стеля - неповторний витвір народного декоративного мистецтва.

Кесони трохи відрізняються розмірами один від іншого, завдяки чому в розбивці відсутня сухість і шаблон. Всі шістдесят кесонів заповнені декоративними орнаментальними композиціями. В одному з них поміщена дата - 1753 рік, а в іншому - зроблено напис, в якій повідомляється ім'я жертводавця і виконавця - Шандора Ференца і зображений теслярський інструмент - рубанок.

Рослинна орнаментація в кожному кесоні являє собою абсолютно самостійну композицію. Одні з них - їх вісім - побудовані по двох осях симетрії, інші - їх дев'ятнадцять - по одній, нарешті, одна композиція абсолютно не має осей симетрії. Розпис стелі в цілому справляє враження величезної української плахти, в якій за малюнком в шашку компонуються окремі квадрати. Оригінальне перекриття нави сприймається як строкатий килим, витканий руками народних умільців.

Особливу красу розпису надає матова поверхня живопису, а також фони квадратів: білий, глибокий оксамитовий, чорний і вохристо-коричневий. Червоні, білі, жовті, зелені, охристо-рожеві, сіро-блакитні і ніжно-жовті орнаменти вражають своєю різноманітністю і неповторністю. Їх малюнки мають аналогії не тільки з мотивами прикрас Євангелія XVII століття з Негровця, але і з розписами українських хат, а також мисників, скринь, посуду і інших предметів ужитку. Це вказує на джерела, якими користувався і якими надихався прекрасний художник-декоратор, який оформив стелю храму в Четфалві.

Розписи стелі у вівтарі виконані по світлому тлу і не мають того монументального характеру, як розписи нава, вони сухіші і свідчать про те, що декоративне мистецтво у XVIII столітті починає занепадати.

Село Четфалва розташоване на правому березі річки Тиса, де проходить кордон між Україною та Угорщиною, на відстані 15 км від Берегова. Перші згадки про це невелике село (нинішнє населення якого – близько 750 чоловік) датуються 1341 роком під назвою Villa Chet. За припущенням істориків, назва походить від прізвища засновника села Чета. Від нього ж принаймні з 1408 року походить і назва Четфалва. Наприкінці XV століття в селі діяла митниця, була збудована католицька церква. В 1566 році Четовфалва була спустошена під час татарського набігу. Восени 1998 та особливо навесні 2001 років село Четфалва постраждало від паводків, після другого практично все село було зруйноване та невдовзі знову відбудоване. Сьогодні село захищено від стихії високою дамбою.

В наш час Четфалва відома насамперед своїм щорічним фестивалем голубців, котрий проводиться в середині літа. Учасники змагаються в різних номінаціях – щодо оригінальності начинки, а також на найменший голубець – рекордом свого часу став гастрономічний виріб в 2.8 сантиметри, але при цьому повноцінний – з начинкою та капустяною обгорткою. Село є доволі популярним серед туристів (насамперед, угорських), для їх прийому тут готові чимало приватних садиб.

Фотографії
Відео
Найближчі маршрути
с. Луково, через г. Бужора до м. Свалява
с. Пилипець, через г. Гемба, г. Стій, с. Вовчий до м. Свалява
с. Сасівка, через. г. Іволове, г. Стій, г. Великий Верх, вдсп. Шипіт, г. Плай до смт. Воловець
с. Сасівка, через г. Іволове, г. Стій, траверс г. Великий Верх, г. Плай до смт. Воловець