Путівник Карпатами
Пошук

Музей-майстерня Івана Грималюка (Річка)

Випалювання по дереву, безсумнівно, належить до найдавніших способів оздоблення дерев’яного посуду та інших побутових предметів. Його застосування сягає незапам’ятних часів, але дерево – порівняно нетривкий матеріал і при постійному користуванні досить швидко зношується, тому вжиткові предмети, старші 100-120 років зустрічаються рідко. Старовинні речі, позначені особливими мітками, котрі наносили розпеченими металевими штампами набували певного магічного змісту, — таким найпростішим способом вони ставали оберегами домашнього побуту і тих предметів, що з ними контактували.

Штампами таврували худобу, як знаком власності і для захисту від викрадення. Різними символами позначали деталі народної архітектури, меблі, сільськогосподарський реманент. Але найбільшого поширення набуло випалювання на бондарському дерев’яному посуді. З плином часу випалювання поступово втрачає свій магічний зміст. Первісний зміст випалених знаків тане в людській пам’яті і вони перетворюються на звичайний декор.

На Гуцульщині випалювання з часом формується, як окремий вид художнього ремесла. Сільські бондарі, кожен в міру своєї обдарованості, прикрашали готові вироби і, переконавшись у популярності подібного виду продукції, вдосконалювали технологію, збагачували декор новими елементами. Поступово виробляється традиційний набір орнаментальних мотивів і композицій, властивих як для художнього випалювання взагалі, так й індивідуальних — для кожного майстра.

Старовинні вироби були анонімними: випалювання не вважалося високим ремеслом і не відзначалося престижністю (у якійсь мірі подібне відношення збереглося дотепер). Елементи випалювання зустрічаються вже на художніх виробах родини Шкрібляків та їх послідовників, Проте вони носили підрядний, допоміжний характер і помітної ролі в декорі не відігравали.

Іван Юрійович Грималюк (1904–1989) народився в селі Річка, Косівського району Івано-Франківської області. Визначний народний майстер художнього випалювання та заслужений майстер народної творчості України (1982). Саме Іван Грималюк започаткував художнє випалювання по дереву, яким оздоблював боднарські вироби. Він пережив усі злигодні та війни новітньої історії, проте до останку залишився винятково доброзичливою, світлою душі людиною, у якої численні відвідувачі зустрічалися з привітним, теплим відношенням, ласкавим словом. Сьогодні бондарські традиції продовжує його внук Іван.

Боднарством у родині Грималюків займались з діда-прадіда. Іван Юрійович перейняв ремосело від батька і вже з 14 років працював самостійно. У 1940 - один із перших членів косівської артілі «Гуцульщина» та філіалу артілі у Річці. Також працював у Косівських художньо-виробничих майстернях ХФ УРСР.

Виконувати бондарські вироби він почав ще у підлітковому віці і поступово набув такої майстерності, що в деяких моментах міг працювати, майже не дивлячись на руки, одночасно спілкуючись із своїми гостями, чи домашніми членами сім’ї. Він чудово знав фізичні і технологічні властивості дерева, зокрема ялини і ясена, які переважно використовуються у бондарстві. Заготовляючи матеріал, він враховував сезон, — пору року, місцевість у лісі, її положення до сонця, вік дерева, тому його вироби відзначалися стійкістю у вжитку, мало розсихалися, зберігаючи початкову форму.

Інструменти і приладдя для роботи виготовив сам – їх небагато, вони нескладні і не вимагають особливої точності, але потребують жорсткої, міцної конструкції. Перш за все, це — “вісний столець”, — масивна лавка із педальним затискачем для закріплення “догів” – клепок боковин. Гострий, вигнутий дугою, дворучний “вісний ніж” вистругував клепки до потрібної товщини і форми. Рейсмусний різак служив для прорізування пазу денця, а спеціальний пристрій утримував клепки по кругу при його вставлянні.

Для оздоблення своїх творів він застосовував т. зв. писаки — викувані ковалем прості металеві штампи (декотрі ще батька, Юрія Лук’яновича) і дві-три фігурні деталі різних механізмів (напр. шестерні), які прикріпив до залізних прутків з дерев’яними ручками. У активному вжитку майстра використовувалося їх не більше десятка. Оце і увесь основний асортимент засобів його творчої “лабораторії”, але з його допомогою було виконано тисячі декоративно-вжиткових виробів. Вони відзначалися особливістю, яка властива найбільш талановитим майстрам і яку мистецтвознавці називають органічною єдністю форми предмета і його оздоблення. Вони насичені доброю позитивною енергетикою автора, їх приємно просто тримати в руках, відчуваючи тепло душі майстра.

До номенклатури найбільш вживаних елементів орнаментики Івана Грималюка належать “зірочки”, “кривульки” прості і дубельтові (подвійні), “віконця”,”шишки”, “листочки”, “кочільця”, “трєсунки” (суцвіття типу віяла), “ружа”, “очко”, “ланцуг” та ін.. На прохання музеїв Іван Грималюк виготовляв дощаний пласт із елементами і мотивами свого орнаменту, підписуючи їх літерами тим же способом випалювання.

Один із таких пластів зберігся у його скромній старенькій майстерні, котра тепер, завдяки відділу художньої обробки дерева Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва на чолі з своїм керівником – Йосипом Приймаком, перетворена на своєрідний меморіальний музей. Його пам’яті присвячена меморіальна дошка, встановлена при вході.

У переліку творів знаходимо різної величини коновки (посудини для води), дійнички, кошики, рогачі (оригінальний посуд з двома вушками), черпаки, сільнички, двійнята, трійнята і “четвернята” з однією центральною ручкою, відерка, пасківники та інше. Задля забави, як він сам виражався, Грималюк виконав своєрідну “гірку” – двоярусну споруду із шістнадцяти посудин-коновочок, укріплених навколо спільної хрестовидної основи. Робота вимагала неабиякої майстерності і конструктивного розрахунку.

Серед його виробів: коновки, гарчики, бербениці, бочівки, фаски, рогачі, сільнички, цебрики, дійнички, кошики, двійнята, пасківці, ложкарі, рахви, відра, маслянки, черпаки, полонники, вази. Учасник численних всесоюзних, обласних та міжнародних виставок: США, Канада, Болгарія, Угорщина, Югославія, Польща, Великобританія.

Твори Грималюка зберігаються у багатьох музеях України, Росії, Білорусі, Естонії.

У мистецькому житті України — гарна новина: відкрито музей-майстерню заслуженого майстра народної творчості України Івана Юрійовича Грималюка.

Ця подія пов’язана з селом Річкою на Косівщині. Тут відомий майстер з бондарства і випалювання народився, жив і творив мистецькі речі: коновки, ґарчики, ложкарі, сільнички, пастівники, дійнички, цукорниці, відерка та інші предмети побуту, які прикрашав орнаментальними мотивами, виконаними в техніці випалювання.

Відкриття музею присвячено 105-й річниці від дня народження самобутнього художника (народився 11 вересня 1904 року). Цю добру справу зроблено завдяки його дочці Марії, яка свято береже пам’ять про свого талановитого, скромного й доброго Батька.

Відійшов він у вічність 8 вересня 1989 року.

На врочистостях з нагоди відкриття музею, які вела Річківський сільський голова Марія Копчук, мовили слово про життя та мистецьку діяльність майстра Йосип Приймак — автор монографії «Іван Грималюк», Катерина Каркадим — автор буклета, Юрій Джуранюк, Лариса Березка, Василь Шкурган, Микола Мартищук, Михайло Трушик, Степан Стефурак, Іван Кіщук, Марія Гринюк, Святослав Мартинюк, онук Іван. Як талановита людина про талановиту людину поділився спогадами про Івана Юрійовича заслужений майстер народної творчості України, один з небагатьох поважного віку майстрів художнього дерева Василь Якович Тонюк.

Учасників свята привітали гуцульськими мелодіями та піснями аматори шкільного ансамблю «Китичка» під керівництвом обдарованого до музики, співу і поезії учителя Миколи Мартищука, скрипаль Михайло Хім’як, цимбаліст Петро Грималюк, правнук відомого майстра Іванко, який, до речі, і перерізав стрічку під час відкриття музею.

Завдяки Катерині Каркадим був продемонстрований фільм «Бондарева осінь» Коломийської кіностудії «Ватра», знятий в передостанні роки життя майстра. На врочистому заході всі мали змогу побачити не лише твори І.Грималюка, але й Марії Григорчук із сином Іваном.

В довоєнні часи Іван Грималюк возив, або й носив на плечах свої вироби аж у курортну Ворохту, де, серед відпочиваючих знаходив попит на дрібні випалювані речі. Тоді ж ним ним зацікавився Норберт Околовський – полковник польського війська, відомий, як колекціонер, котрий оселився у Річці і скуповував гуцульські вироби для своєї збірки. Грималюк, на його замовлення, виконував деякі твори зі свого асортименту.

За його життя не складалося з учнівством: бажаючі навчитися ремесла, зорієнтувавшись, що особливих прибутків цим ремеслом не заробиш, шукали іншої долі. Шкодував Іван Юрійович найбільше за однією дівчиною, яка, за його словами, мала природний нахил до професії бондаря, але сімейні обставини повели в інший бік.

У кінці 70-х – 80-х роках успішно займався випалюванням брат Івана Грималюка — Василь. (1907-1990) Вироби Василя Юрійовича прикрашені чітким, багатим, хоча й дещо сухуватим орнаментом, помітно певне знання композиції, бондарська основа відзначається міцним професійним виконанням, логічною формою.

Після Другої Світової війни Іван Грималюк працює у філії Виробничо-художнього об’єднання «Гуцульщина», Косівських художньо-виробничих майстернях, бере участь у численних виставках, одержує різноманітні нагороди, дипломи, та інші відзнаки. В 1982 році йому присвоїли звання Заслуженого майстра народної творчості України. Твори І. Ю. Грималюка можна зустріти в колекціонерів багатьох країн Європи і Америки.

Щоб додати коментар, увійдіть, або зареєструйтесь.

Які маршрути проходять повз Музей-майстерня Івана Грималюка (Річка)?